Поняття адміністративно-процесуального права, його зміст та загальні риси. Важное место в общей структуре

 

Важное место в общей структуре

административно-процес­суальной деятельности органов государства отводится милиции. В соответствии с Законом Украины «О милиции» милиция – государственный вооруженный орган исполнительной власти, защищающий жизнь, здоровье, права и свободы граждан, собственность, природную среду, интересы общества и государства от противоправных посягательств.

Важнейшим направлением в деятельности милиции выступает административная деятельность, в процессе которой ее работники, аппараты и службы руководствуются нормами административного права, вступают в разнообразные правоотношения, в т.ч. и административно-процессуальные правоотношения с гражданами, предприятиями, учреждениями, организациями, государственными органами и их должностными лицами.

Административно-властный характер административной деятельности милиции проявляется в том, что работники милиции как представители власти осуществляют возложенные на них функции от имени государства. При этом они реализуют широкий круг служебных полномочий в пределах строго определенной законом компетенции.

Прежде всего органы милиции выступают в качестве субъекта рассмотрения дел об административных правонарушениях. В частности, они рассматривают дела о нарушениях общественного порядка, нарушениях правил о валютных операциях, нарушениях правил паспортной системы, правил пребывания в Украине и транзитного проезда через территорию Украины иностранцев и лиц без гражданства, правил дорожного движения, правил, обеспечивающих безопасность движения транспорта, правил пользования средствами транспорта, правил, направленных на обеспечение сохранности грузов на транспорте, а также о правонарушениях, связанных с незаконным отпуском и незаконным приобретением бензина и иных горюче-смазочных материалов. Конкретный перечень административных деликтов, рассматриваемых органами милиции, содержится в ст.222 КоАП Украины.

Важная роль отводится милиции при осуществлении административно-процессуальной деятельности по применению мер обеспечения производства по делам об административных правонарушениях – административного задержания, доставления правонарушителя, личного досмотра, досмотра вещей и изъятия вещей и документов.

Органы милиции обладают широкими полномочиями по реализации административно-предупредительных мер и мер административного пресечения. В ходе их реализации работники милиции наделены правом применять специальные средства и оружие в соответствии с требованиями, закрепленными в законодательстве.

Еще одним направлением деятельности милиции как субъекта административного процесса является обеспечение безопасности дорожного движения и контроля за техническим состоянием автомобильного транспорта.

Широкий круг регистрационно-разрешительных производств также осуществляется органами милиции. Так, ими осуществляется регистрация транспортных средств, выдача разрешений на приобретение, хранение и перевозку огнестрельного оружия, выдача разрешений на право управления транспортными средствами, разрешений на движение транспортных средств со сверхгабаритными, опасными грузами и т.д.

 

Поняття адміністративно-процесуального права, його зміст та загальні риси.

Наука адміністративно-процесуального права - це особливий вид пізнавальної діяльності, заснований на універсальних законах логіки та філософії, і спрямований на узагальнення, систематизацію й творче переосмислення практичного та теоретичного досвіду, накопиченого у сфері адміністративно-процесуальних відносин, з метою подальшого вдосконалення умов її функціонування.

Об'єкт науки адміністративно-процесуального права охоплює:

- нормативний, теоретичний, практичний, історичний, прогностичний та ін. значущі аспекти функціонування однойменної галузі права;

- суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду адміністративних справ уповноваженими органами публічної влади;

- власне галузеву науку.

Метод наукового дослідження - сукупність ідей, принципів, вимог, норм, правил, процедур, засобів та інструментів, спрямованих на пізнання об'єкта дослідником.

Методи наукового пізнання:

- спостереження (полягає у систематичному цілеспрямованому вивченні об'єкта);

- абстрагування (вихід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків та відношень предмета і виділення у ньому декількох рис, які цікавлять дослідника);

- аналіз (дає змогу поділяти предмет дослідження на складові частини):

- синтез (навпаки, припускає з'єднання окремих частин або рис предмета у єдине ціле);

- індукція (становить перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів робиться висновок про усі предмети цього виду);

- дедукція (висновок щодо конкретного предмета робиться на підставі знання про загальні властивості багатьох предметів, до якої він належить);

- системний підхід (полягає у комплексному дослідженні великих і складних обєктів як єдиного цілого із узгодженим функціонування усіх елементів і частин);

- моделювання (ґрунтується на використанні моделей - систем, які замінюють обєкт пізнання і служать джерелом знань про нього);

-історико-правовий метод (використовується при дослідженні генезису різноманітних правових явищ);

- порівняльно-правовий метод (реалізується шляхом безпосереднього зіставлення визначених аспектів функціонування правових систем різних країн);

- формально-правовий метод (зазвичай використовується при дослідженні змісту юридичних норм, їх структури тв співвідношення) і т.д.