1 Майстерність Івана Карпенка-Карого як драматурга (на прикладі комедії «Хазяїн»). Могутню силу таланту мав видатний український драматург i театральний дiяч Iван Карпович Тобiлевич, широко вiдомий пiд псевдонiмом Карпенко-Карий. "Вiн був одним iз батькiв новочасного українського театру, визначним артистом та при тiм великим драматургом, якому рiвного не має наша лiтература", - писав про нього I. Франко. Повiльною, але твердою ходою, долаючи численнi перешкоди, iшов Карпенко-Карий до мистецьких вершин. Змiстом його життя була театральна, лiтературна i громадсько-полiтична дiяльнiсть. Хочеться вiдзначити дiяльнiсть Карпенка-Карого-драматурга. На театр Карпенко-Карий дивився як на надзвичайно цiнну школу народного виховання, а свою дiяльнiсть у театрi вважав важливою громадською службою. Вiн усвiдомлював, що через служiння мистецтву виступає захисником прав людини, оборонцем iнтересiв пригнобленого народу. Iснуючi на той час театральнi традицiї уже не задовольняли вдумливого глядача i не вiдповiдали завданням театру як культурного i суспiльного явища. До цього часу українська драматургiя часто зводилась до вiдображення сiльського побуту i звичаїв "мужицької" мови i пiдкресленої "простакуватостi" у всьому. Новаторство Івана Карпенка-Карого - драматурга Могутню силу таланту мав видатний український драматург і театральний діяч Іван Карпович Тобілевич, широко відомий під псевдонімом Карпенко-Карий. "Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література", - писав про нього І. Франко. Повільною, але твердою ходою, долаючи численні перешкоди, ішов Карпенко-Карий до мистецьких вершин. Змістом його життя була театральна, літературна і громадсько-політична діяльність. Хочеться відзначити діяльність Карпенка-Карого-драматурга. На театр Карпенко-Карий дивився як на надзвичайно цінну школу народного виховання, а свою діяльність у театрі вважав важливою громадською службою. Він усвідомлював, що через служіння мистецтву виступає захисником прав людини, оборонцем інтересів пригнобленого народу. Існуючі на той час театральні традиції уже не задовольняли вдумливого глядача і не відповідали завданням театру як культурного і суспільного явища. До цього часу українська драматургія часто зводилась до відображення сільського побуту і звичаїв "мужицької" мови і підкресленої "простакуватості" у всьому. Карпенко-Карий, будучи поборником реалізму в театральному мистецтві, вболівав, що у театрі на той час ще не з'явились п'єси, які б змалювали дійсність з її недоліками. Театр вимагав нового репертуару. Карпенко-Карий ламає застарілі традиції етнічно-побутового театру. Він намагається зрозуміти причини "голоду, вбожества, темряви", розв'язати складні питання громадського, соціального та економічного життя. Із завзяттям Карпенко-Карий почав боротися за реалізм в українській драматургії, за те, щоб п'єси стали відображенням життя, щоб театр кликав народ на боротьбу з гнобителями. У своїй творчості він розкрив найістотніші соціальні явища, що відбувалися в пореформеному українському селі, нещадно висміював сваволю глитаїв та продажність місцевої адміністрації. Українське село в сірому, буденному вбранні, хижацька гонитва різних глитаїв за збагаченням, за грішми, землею, безоглядний визиск людської праці, темне царство насилля, експлуатації, самолюбство - ось улюблені теми драми та комедії І. Карпенка-Карого. Драматург створив галерею образів сільських визискувачів, які мету свого життя бачать у тому, щоб, як каже Терентій Пузир з комедії "Хазяїн", "йти за баришем наосліп, штурмом, крушити наліво і направо, плювати на все і знать не хотіли людського поговору". У царстві наживи "всі рвуть, де тільки можна зірвать", торгують людською гідністю, честю, сумлінням, коханням. "Аби бариш, то все можна". Він створив ряд безсмертних комедій, які "сатирою страшною" таврували визискувачів, шахраїв, деморалізованих чиновників. Новаторство Карпенка-Карого полягає в тому, що він, на відміну від своїх попередників та сучасників, поставив на першому плані суспільно-психологічну характеристику провідних персонажів і з великою правдою розкрив ідейний задум своїх творів. Він ніколи не будував сюжетів своїх п'єс на поодиноких фактах, що не мали соціальної цінності. П'єси Карпенка-Карого висміюють ті пережитки дрібновласницької психології, які заважають іти вперед. Івана Карпенка-Карого по праву називають творцем соціальної драми. Карпенко-Карий, будучи поборником реалiзму в театральному мистецтвi, вболiвав, що у театрi на той час ще не з'явились п'єси, якi б змалювали дiйснiсть з її недолiками. Театр вимагав нового репертуару. Карпенко-Карий ламає застарiлi традицiї етнiчно-побутового театру. Вiн намагається зрозумiти причини "голоду, вбожества, темряви", розв'язати складнi питання громадського, соцiального та економiчного життя. Iз завзяттям Карпенко-Карий почав боротися за реалiзм в українськiй драматургiї, за те, щоб п'єси стали вiдображенням життя, щоб театр кликав народ на боротьбу з гнобителями. У своїй творчостi вiн розкрив найiстотнiшi соцiальнi явища, що вiдбувалися в пореформеному українському селi, нещадно висмiював сваволю глитаїв та продажнiсть мiсцевої адмiнiстрацiї. Українське село в сiрому, буденному вбраннi, хижацька гонитва рiзних глитаїв за збагаченням, за грiшми, землею, безоглядний визиск людської працi, темне царство насилля, експлуатацiї, самолюбство - ось улюбленi теми драми та комедiї I. Карпенка-Карого. Драматург створив галерею образiв сiльських визискувачiв, якi мету свого життя бачать у тому, щоб, як каже Терентiй Пузир з комедiї "Хазяїн", "йти за баришем наослiп, штурмом, крушити налiво i направо, плювати на все i знать не хотiли людського поговору". У царствi наживи "всi рвуть, де тiльки можна зiрвать", торгують людською гiднiстю, честю, сумлiнням, коханням. "Аби бариш, то все можна". Вiн створив ряд безсмертних комедiй, якi "сатирою страшною" таврували визискувачiв, шахраїв, деморалiзованих чиновникiв. Новаторство Карпенка-Карого полягає в тому, що вiн, на вiдмiну вiд своїх попередникiв та сучасникiв, поставив на першому планi суспiльно-психологiчну характеристику провiдних персонажiв i з великою правдою розкрив iдейний задум своїх творiв. Вiн нiколи не будував сюжетiв своїх п'єс на поодиноких фактах, що не мали соцiальної цiнностi. П'єси Карпенка-Карого висмiюють тi пережитки дрiбновласницької психологiї, якi заважають iти вперед. Iвана Карпенка-Карого по праву називають творцем соцiальної драми.
2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського. Любов — це корінь життя. Скільки ніжних слів придумано людьми, щоб висловити свою любов до матері, до нареченої. Вірне кохання допомагає перенести всі труднощі в житті. Багато своїх кращих творів присвятили темі кохання і вірності видатні українські поети Максим Рильський та Володимир Сосюра. Справжньою перлиною любовної лірики є поезія Максима Рильського „Яблука доспіли". Цей вірш про прекрасне пристрасне кохання. Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце ще в юності. Адже буває кохання на все життя, але інколи трапляється так, що це почуття швидко минає. У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається, і може назавжди, зі своєю коханою. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, проте жодного слова докору не вимовляють уста: Вміє розставатись той, хто вмів любить. Найголовніше — зберегти людську гідність, вдячність у серці за хвилини радості й щастя, які закохані дарували одне одному. А яким теплом любові віє від поетичного твору "Шо-пен"! Слухаю Шопена. Виникає манливе видіння, яке можна повністю зрозуміти, якщо знаєш історію нещасного кохання Фрідеріка Шопена до французької письменниці Жорж Санд. У нашій уяві виникає образ справжнього великого кохання, яке важко утримати в руках. Поезія передає багатство почуттів, що швидко змінюються, хвилювання, яке переживає ліричний герой, захоплений чарівними звуками. Але все ж таки переважає оптимістичний настрій, бо поет щиро захоплюється творчістю сина польської землі, чарівника музики Шопена. Одним із кращих віршів інтимної лірики Володимира Сосюри є вірш "Так ніхто не кохав". Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі, і земля убирається зрання. Почуття кохання пробуджує в людині все найкраще, приносить радість і щастя, надає сил і наснаги. Ліричний герой готовий здійснити нечуваний подвиг для коханої, він може навіть зірвати з неба "Оріон золотий". Своє перше кохання згадує поет у вірші "Коли потяг у даль загуркоче." У спогадах ліричного героя пропливають яскраві картини його тривожної юності. Доля розлучає закоханих. Юнак іде боротися з ворогами народу, залишаючи дівчину. їхнє подальше життя йде різними шляхами, і тільки іноді гуркіт далекого поїзда нагадує їм про дні далекої молодості. Згадуючи свою колишню кохану, поет пише: Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голуби Ніжний лірик опоетизовує справжнє почуття кохання, яке облагороджує людину, прикрашає її життя. Перечитуючи рядки Максима Рильського та Володимира Сосюри, розумієш, що щастя без кохання неможливе. Тож треба свято берегти найдорожчі людські почуття дружби і кохання. Рильський уславлював людину творчу, активну, людину найширших духовних запитів, яка прагне культури справжньої, не показної, і з цього погляду його поезія теж багато що може сказати сучасникам, зокрема нашій молоді. Адже дослідниками помічено, що в нашу технізовану епоху часом і в сферу мистецьку починає вдиратися споживацтво, примітив, тобто коли в книжках, у театрі чи на екрані декотрі шукають лише розваг і розваг, життя по-міщанськи спрощеного, яке не вимагало б зусиль думки й серйозного співпереживання, хоча ж для людини мислячої література й мистецтво завжди були й будуть джерелом духовності, світом значних ідей, сильних пристрастей, де відбувається активний пошук глибинних істин буття, шляхів формування майбутньої, більш досконалої, справді гармонійної особистості.
