The Numeral
Кількісні числівники (Cardinal Numerals):
Порядкові числівники (Ordinal Numerals):
Дати 1900 nineteen hundred 1901 nineteen one 1905 nineteen five 1920 nineteen twenty 1921 nineteen twenty-one 2000 two thousand 2008 two thousand eight
Арифметичні дії 2 + 5 = 7 two plus (and) five is (makes) seven 7 - 3 = 4 three from seven is (makes) four 3 x 2 = 6 three multiplied by two is (makes) six 9 / 3 = 3 nine divided by three is (makes) three
Дробові числівники ½ one second ¼ a quarter 1/3 a (one) third ¾ three third 0.75 (nought) point seven five
The Verb
Дієслово – частина мови, яка означає дію або стан. Початковою (невизначеною) формою дієслова в англійській мові, як і в українській, є інфінітів (The Infinitive). Ця форма лише називає дію, не вказуючи на особу та число. Інфінітів відповідає на питання: що робити? що зробити?: to read – читати, прочитати; to write – писати, написати. Його формальною ознакою є частка to, що ставиться перед дієсловом (однак, в деяких випадках частка to перед інфінітівом опускається, наприклад, коли інфінітів використовується після певних модальних дієслів). Дієслова в англійській мові можуть бути: а) смисловими – які мають самостійне значення і можуть виконувати в реченні функцію простого присудка: She lives in the USA; б) допоміжними – які не мають самостійного значення і вживаються для утворення складних форм дієслова (to be, to have, to do, shall, should, will, would): Do you know this man?; в) модальними – які вживаються з інфінітивом смислового дієслова, утворюючи складний модальний присудок (can, must, may, need, should, ought, а також to be та to have в значенні забов ' язання): I can help you. Дієслова мають особові та неособові форми. Особові – це ті форми, які виражають особу, число, час, стан, спосіб і виступають в реченні лише в функції присудка: His father works at the Prosecutor’s Office. Неособові – це ті форми, які не мають звичайних форм особи, числа, способу і не бувають у реченні присудком, хоч і можуть входити до його складу. Сюди належать інфінітів (the Infinitive), герундій (the Gerund) і дієприкметник (the Participle): To read this article is necessary (інфінітів). Reading new books is useful (герундій). The students are reading some new material now (дієприкметник). За способом утворення минулого простого часу (Past Simple Tense) і дієприкметника минулого часу (The Past Participle), всі дієслова поділяються на правильні (Regular Verbs) та неправильні (Irregular Verbs). Правильні дієслова утворюють ці форми за допомогою суфікса - ed, який додається до основи дієслова: to look – looked; а неправильні дієслова утворюють ці форми різними способами. Всі форми неправильних дієслів треба запам’ятовувати (таблиця неправильних дієслів): to do – did – done. Видо-часові форми дієслова
Структура англійського розповідного речення Залежно від мети висловлювання речення поділяються на такі види: 1) розповідне, наприклад: І am a defence lawyer. – Я адвокат. 2) питальне, наприклад: Are you a judge? – Ви суддя? 3) спонукальне, наприклад: Please, tell me your address. – Скажіть мені, будь ласка, Вашу адресу. 4) окличне, наприклад: What a lovely thing! – Яка чудова річ! Основні відмінності в структурі речень в українській та англійській мовах полягають у тому, що українське речення має вільний порядок слів, у той час як в англійському зміни суворої послідовності основних членів речення (підмета, присудка, додатка) можуть привести до порушення змісту. Так, в англійському розповідному реченні слова розміщуються у такому порядку:
Принципово важливим є те, що слово, яке стоїть попереду присудка, сприймається як суб’єкт дії, а слово, яке стоїть після присудка, як об'єкт дії. Зміст англійського речення зміниться на протилежний, якщо слова Тоm і Ann поміняти місцями. Проте у відповідному українському реченні порядок слів може змінюватися без шкоди для змісту висловлювання. Наприклад: Том Ганну бачить. Ганну бачить Том. В англійському розповідному реченні обставини часу й місця стоять, як правило, в кінці речення. Проте обставина часу може бути й на початку речення, перед підметом:
Перед і після підмета й прямого додатка можуть стояти означення. Наприклад: Tom sees pretty Ann in the old park. Таким чином, ядром речення є присудок, перед яким обов’язково стоїть підмет і його означення (група підмета), а іменник або займенник, що стоїть після, виконує роль додатка, що відповідає такій послідовності: діяч – дія – об’єкт дії.
Види і структури питальних речень
1. Загальне питання, тобто питання, яке вимагає відповіді “так” або “ні”, будується за такою схемою:
На загальне запитання дається стисла відповідь, до складу якої входять слова “ yes” або “ no”, особовий займенник, який відповідає підмету питання, і допоміжне дієслово у стверджувальний або заперечній формах: Do you speak German? — Yes, I do. — No, I don't. Will they come tomorrow? — Yes, they will. — No, they won't. 2. Спеціальні питання, поставлені до будь-якого члена речення (крім підмета та його означення), мають ту саму будову що і загальні, але до їх складу входить ще і питальне слово, з якого починається питання. Питальні слова у спеціальних запитаннях: what? – що? який? which? – котрий? який? whose? – чий? when? – коли? where? – де? куди? how? – як? why? – чому? how many? – скільки? (з обчислюваними іменниками) how much? – скільки? (з необчислюваними іменниками)
У питаннях, які поставлені до підмета або його означення, повністю зберігається порядок слів розповідного речення. Who knows his address? Whose father works as an investigator? На спеціальне запитання дається повна відповідь: What language did you study at school? — I studied English. What will they do after work? — They will go home. Where does your mother work? — She works in court. На спеціальне запитання до підмета, як правило, дається стисла відповідь: Who will help them? — I shall. Who saw her yesterday? — They did. Whose mother came here yesterday? — Her mother.
3. Альтернативні питання будуються як і загальні з пропозицією вибору й містять сполучник or (або).
4. Розділові питання складаються з двох частин. Перша частина являє собою стверджувальне або заперечне розповідне речення. Друга частина – коротке загальне питання, яке включає допоміжне дієслово або модальне, або to be та займенник, що заміщує підмет основного речення. Якщо перша частина питання – стверджувальне речення, то коротке питання стоїть у заперечній формі: You are free, aren’t you? He must write this document, mustn’t he? He works here, doesn’t he? Якщо в першій частині питання – заперечне речення, то коротке питання ставиться у стверджувальній формі: It is not late yet, is it? They never appeal to the high court, do they?
|
