Економічні властивості і функції часуВ. Конфликт неврастенического типа представляет собой противоречие между возможностями личности, с одной стороны, ее стремлениями и завышенными требованиями к себе – с другой. Особенности конфликта этого типа чаще всего формируются в условиях, когда постоянно стимулируется нездоровое стремление к личному успеху без реального учета сил и возможностей индивида. Економічні властивості і функції часу Праця – це процес, що відбувається в часі і просторі. Його характеризує насамперед рух. Витрата людської енергії (а отже, часу) у процесі праці матеріалізується (упредметнюється) в продуктах праці. Упредметнена праця набуває форму спожитої вартості тільки в безперервному русі від виробництва до індивідуального або виробничого споживання. Значна частина суспільної праці (а отже, витраченого суспільством сукупного робочого часу), яка упредметнена в засобах і виробничих умовах, становить матеріальну основу виробництва. Важко не погодитися з Ф. Енгельсом, який зазначав, що р ух є способом існування матерії. Розрізняють такі види руху: механічний (визначається дією фізичних законів, зокрема, закону всесвітнього тяжіння), молекулярний (переміщення молекул), хімічний (швидкість перебігу різних хімічних реакцій), біологічний (ритми життєдіяльності живих істот), соціальний (історичний розвиток). Свої особливості має й економічний рух. Формою і мірою всіх видів руху є час. Час – загальна форма буття матерії, що виражає тривалість її існування і послідовність зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі. Основними властивостями часу є однорідність, односпрямованість, одновимірність, упорядкованість, безперервність і необоротність. Завдяки своїм властивостям, час характеризує не тільки кількісні, але і якісні зміни в стані різних видів матерії. Не є винятком економічні процеси. Саме час дає можливість виміряти будь-які форми руху і різнорідні процеси, з’ясувати внутрішні зміни в стані досліджуваних об’єктів, проникнути в сутність економічних явищ і процесів, зрозуміти закономірності розвитку. Економічні функції, що виконує час, можна позначити таким чином: 1. Простір людського розвитку. Будь-які процеси (у тому числі виробничі) мають тривалість, тобто початок і закінчення: час життя людей, тривалість трудового періоду, тривалість виготовлення машини, тривалість будівництва об’єкта. Таким чином, час є основою організації (у часі) виробничих процесів, дає можливість їх планувати і контролювати. При цьому використовуються такі властивості часу, як односпрямованість, одновимірність, упорядкованість, безперервність і необоротність. 2. Кількісна міра різних речей. Доречно згадати, що багато економістів називали робочий час "загальним предметом", "загальним товаром", "загальними грішми". Відомий вислів К. Маркса: «Робочий час є кількісним буттям праці і водночас іманентним мірилом цього буття». Умовно можна виділити три види робочого часу: потенційний (майбутній), поточний (теперішній) і застиглий (минулий). Майбутній час може бути реалізований в майбутньому. Поточний час реалізується в трудових процесах дійсного періоду часу. Застиглий час реалізується у минулій праці, тобто упредметнюється (матеріалізується) у вже виготовлених товарах (продуктах або послугах). Товари обмінюються відповідно до кількості витраченої на їх виробництво праці (тобто витрат часу) або здатності товарів його заощадити при їх використанні. 3. Характеристика якості проходження економічних процесів. Слід насамперед виділити час виробництва, час обороту капіталу (період окупності інвестицій) і час обороту обігових коштів. Час надає можливість виміряти: • витрати праці на виробництво одиниці продукції; • співвідношення між продуктивними і непродуктивними (простої, відпочинок) витратами часу, а отже, ущільненість праці, напруженість, інтенсивність; • швидкість оборотності капіталу; • швидкість окупності (повернення) інвестованого капіталу. При цьому використовуються властивості однорідності, одновимірності і безперервності часу. 4. Якісна характеристика різних товарів і послуг. Показник часу характеризує якість різних товарів так само, як і інші чинники (такі, наприклад, як колір, температура, функціональність тощо). Щоб це зрозуміти, досить відповісти на такі питання: чи байдуже вам, коли було зібрано полуницю, яку ви збираєтеся купувати (або якої свіжості м’ясо, риба, помідори); у який час робочої зміни вам привезуть бетонний розчин для будівельних робіт; у яку пору року (сезон) вам пропонують теплий (легкий) одяг для купівлі, у якому році він виготовлений. Мабуть, даремно коментувати такі наслідки дії фактора часу, як "минув термін придатності", "вийшов з моди", "морально застарів", "втратив актуальність". Можна навести і протилежні приклади, коли час збільшує цінність товару.
Приклад 1 Якщо в Токійському відділенні "Мак Доналдс" свіжоприготовлений біфштекс не куплять протягом 12 хвилин, він підлягає знищенню (викидається у відходи). Так за допомогою показника часу фірма виборює репутацію якості свого товару. У більшості країн принаймні двічі на рік організовуються великі сезонні розпродажі: навесні і восени перед початком чергового сезону розпродається за зниженими цінами одяг, який відповідає моді сезону, що закінчується. Через рік цей одяг уже вийде з моди. Так час знижує якість товару. У багатьох містах, у тому числі й в Україні, є магазини, що торгують 24 години на добу. У деяких із них у нічну пору товар може продаватися на 20–30% дорожче. Так час додає цінності товару. Іншим прикладом "своєчасного товару" є "місця відпочинку" на курортах. Ціни на них різко зростають "у сезон" і падають "не у сезон". Для антикваріату, букіністичних видань, марочних вин, коньяку час збільшує цінність, а отже, ціну товару.
При цьому використовуються властивості необоротності й односпрямованості часу. 5. Кількісна і якісна характеристики динаміки економічного руху (розвитку). Тільки зіставляючи характеристики економічних процесів у різні періоди часу, можна оцінити тенденції, динаміку, швидкість економічних процесів. Конкретними кількісними показниками цього є темпи зростання, індекси зміни тощо.
Приклад 2 Перед економістом виникає ціла низка цифр-показників: продуктивність праці – 12 виробів за зміну, випуск продукції підприємством – 800000 виробів на рік, виробництво національного доходу або валового національного продукту країною – 10 млрд дол на рік. Спробуйте, оперуючи даними показниками тільки за один рік, зробити висновок про економічний стан справ на робочому місці, на підприємстві, у країні. "Ситуація погіршується", "стабільна", "поліпшується"? Висновок можна зробити, тільки зіставивши подібні показники за кілька років, тобто в динаміці.
Зазначена функція часу виконує важливу роль: дає можливість оцінити тенденцію, динаміку, швидкість перебігу процесів і є інформаційною основою прогнозування розвитку економічних процесів. Саме аналіз показників динаміки дає можливість прогнозувати "потенційний час". При цьому використовуються властивості безперервності і необоротності часу. 6. Середовище ритмічності економічних процесів. Чіткі часові ритми властиві будь-яким видам руху. Квіти розкриваються і закриваються в певний час, "за розкладом" співають солов’ї, ритми пронизують життєдіяльність людського організму. Подібна ритмічна специфіка властива й економічним процесам. До подібних циклів слід віднести: 1) на мікроекономічному рівні (короткі хвилі): - тривалість виробничих операцій; - тривалість обробки партії деталей; - тривалість робочої зміни; - цикли виробництва; - цикли обороту; - термін служби основних фондів (цикли відновлення основних фондів); - термін окупності інвестицій; - термін поновлення відтворювальних природних ресурсів; - періоди зміни продукції, що випускається; - період відновлення технологій; 2) на макроекономічному рівні (довгі хвилі): - цикли зміни товарів (3–3,5 роки); - цикли зміни пріоритетних галузевих структур (міжгалузеве перетікання капіталу, 7–10 років); - цикли кардинальної зміни технологій (цикли науково-технічних революцій).
14.2. Поняття про фактор часу
Під фактором часу в економіці розуміють явище зміни економічних показників, причиною якого є час. В основу дії фактора часу покладено зміну комплексу соціально-економічних і техніко-економічних умов (Аньшин, 2002). Внаслідок цього однакові витрати праці, що здійснюються в тому самому місці, але в різні періоди часу, приносять різні результати (ефекти) або досягнення однакових результатів вимагає різних витрат праці (Вовчак, 2008). Основною причиною дії фактора часу є зміна продуктивності суспільної праці. Супутніми причинами можуть бути зміна прибутковості одиниці капіталу; зміна упущеної вигоди від невикористання фінансових коштів; зміна масштабу грошової одиниці; зміна природних умов; зміна реакції природних систем на зовнішній вплив тощо. Причому зазначені фактори, у свою чергу, можуть бути і результатом, і причиною зміни продуктивності суспільної праці. Одне з основних завдань економістів пов’язане з кількісним урахуванням дії фактора часу на економічні показники. Час – справді гроші! Але як виразити одиниці часу у вартісних одиницях? При уважному аналізі можна побачити, що в економіці є багато показників, які дають можливість перекинути "місток" між факторами часу і результатами економічної діяльності. Саме вони можуть бути використані, щоб пов’язати час з вартісними чинниками. Основні з цих показників такі: - продуктивність праці (натуральні або вартісні показники за одиницю часу); - норма прибутку (частка капіталу на рік); - банківський відсоток (частка позичкового капіталу на рік); - норма амортизації (частка основних фондів, що амортизуються протягом року); - зміна фондовіддачі (темпи зміни протягом одиниці часу); - рента на використовувані природні ресурси (норма прибутку, одержуваного з одиниці природного ресурсу за рік); - зміна рівня використання природного ресурсу; - зміна структури витрат; - зміна цін; - динаміка рівня інфляції; - зміна органічної структури капіталу; - темпи науково-технічного прогресу тощо.
14.3. Облік фактора часу
Облік фактора часу відбувається за такими основними напрямками: 1. Дія фактора часу на економічні показники через інфляційні процеси. Цей напрямок обліку фактора часу може бути реалізований через урахування коефіцієнта інфляції (Мойсеєнко, 2006). У загальному вигляді принципова формула розрахунку цього показника виражається таким чином:
де Бі і Б0 – величина базового показника для визначення коефіцієнта інфляції відповідно в i-му (розрахунковому) і у вихідному (базовому) році. У практиці господарських розрахунків, звичайно, застосовується три основних варіанти вибору базових показників: а) на основі урахування зміни курсу діючої грошової одиниці відносно "твердих" валют у i-му році порівняно з базовим роком; б) на основі урахування зміни цін на певний (визначений) вид товару (нафта, бензин, електроенергія, земля, одиниця житлової площі, будівельні матеріали, меблі) або цін на умовний набір товарів (наприклад, споживчий кошик); в) на основі урахування зміни заробітної плати для певної (визначеної) категорії працюючих чи прошарків населення (наприклад, середня ставка інженера або мінімальна/середня заробітна плата в національній економіці) (Пересада, 2006).
Приклад 3 Укладаючи угоду про виконання робіт в умовах інфляції, вам слід передбачити спеціальною умовою, що сума виплат винагороди буде корегуватися коефіцієнтом інфляції. Тут же необхідно зазначити "базу" кореляції (валюту, базові матеріали та ін.). Використовувати як базовий показник зміну ціни на певний товар доцільно переважно в тому випадку, якщо ви маєте намір зароблені гроші "направити" на придбання саме цього матеріалу. Не слід думати, що тільки підрядник зацікавлений визначити спеціальні умови, які дають можливість врахувати інфляцію. Про це слід подумати і замовнику, якщо він хоче отримати якісно виконану роботу й уникнути необґрунтованого завищення цін з посиланням на інфляцію. Аналогічно може бути вирішене питання індексації боргу або кредиту.
2. Дія фактора часу, що виявляється в умовах розширеного відтворення. Облік фактора часу ґрунтується на оцінюванні можливої віддачі капітальних вкладень протягом року (Борщ, 2007). Припустимо, що намічається спорудження підприємства, причому тривалість його будівництва становить три роки, а частина цехів підприємства буде здана в експлуатацію, і виробничі фонди дадуть віддачу лише через два роки. Розглянемо, з чого складаються тут повні витрати народного господарства. З одного боку, вони містять у собі абсолютну суму капітальних вкладень, які будуть використані для будівництва. З іншого боку, до повних витрат належать і ті втрати, що зумовлені "заморожуванням" капітальних витрат, тобто виведенням коштів з фінансового обороту. До них належать неявні витрати, чи упущена вигода, що могла б бути у випадку можливого альтернативного використання коштів, витрачених на капітальні вкладення. Після того як будівництво буде закінчено, підприємство почне одержувати віддачу у вигляді прибутку або принаймні відшкодовувати витрати у вигляді щорічних амортизаційних відрахувань. Поки ж будівництво не закінчене, фірма не одержує навіть мінімальної віддачі.
Примітка Не слід вважати, що неявні витрати (упущена вигода) від "заморожування" коштів у капітальних вкладеннях припиняються після закінчення будівництва і початку експлуатації об’єкта. Згадана упущена вигода пов’язана з недовикористанням коштів не за обраним, а за альтернативними варіантами. Вони ж будуть віртуально існувати доти, поки кошти перебуватимуть матеріалізованими в основних фондах. Теоретично це може припинитися у двох випадках: а) після закінчення амортизаційного терміну, коли вартість основних фондів цілком повернеться через амортизаційні відрахування в реалізованій продукції; б) якщо основні фонди будуть продані до закінчення терміну амортизації. В обох випадках фінансові кошти переходять з форми основних фондів у форму обігових коштів, залучаючись до процесів їх обороту. Вони перебувають там доти, поки нове придбання основних фондів знову не змінить форму капіталу. Що ж відбувається після введення в експлуатацію побудованого об’єкта і початку одержання за нього прибутку? У цьому випадку в умовному економічному балансі, крім уже згаданих від’ємних (витратних) складових, з’являється додатна (дохідна) компонента, що може спочатку зрівноважити витрати (у тому випадку, якщо зрівняється з ними за абсолютною величиною), а потім і переважити їх у міру збільшення одержуваного прибутку.
Таким чином, повні витрати, пов’язані із "заморожуванням" коштів на один рік, повинні враховувати, крім капітальних вкладень, упущену вигоду від невикористання вкладених коштів:
Зповн = К + К · r = К · (1 + r), (14.2)
де К – величина капітальних вкладень; r – норматив зведення, або рівень прибутковості капіталу (норматив дисконтування); показує, яку частку капітальних вкладень становить протягом року прибуток від вкладення капітальних коштів; її розмірність 1/рік.
|
, (14.1)
