Об’єкт і предмет соціології, міждисциплінарні зв’язки

Основной идеал для Хабермаса – это социальное равенство. Он надеется на то, что оно будет получено за счет развития образования. (Стабильный капитализм в развитии правового государства и общества).Необходимо не допускать революций, сбивая накал путем публичных дискуссий, постепенно переходя к желательному состязанию.

С идеологией необходимо покончить. Хабермас выступает за социальное согласие. Многие обвиняют его в двойственности позиций. Ему свойственна теория языковых игр, «он играет в нравственность» - так утверждают о нем критики.

«Теория коммуникативного действия» включает в себя:

Ü Концепцию человека, 3 познавательных интереса личности (технический, практический (реализуется в общении), эмансипационный, направленный на освобождение от государственного диктата, на свободу и независимость положения (реализуется в политике).

ü Науки в обществе должны быть особыми. Все они делятся на 3 группы: - естественные, - гуманитарные, - критические (социология и др). В этой позиции Хабермас схож с Контом. Наука должна конструктивно обрабатывать фактический материал.

ü Хабермас выдвигает понятие системного мира (

отношение людей на экономическом рынке и внутри государственных институтов) и жизненного мира (

Включающего службу, работу, не обязательно связанную с экономическим рынком; также в него входят семья, дружба, любовь и т.п.). В современных условиях системный мир грозит миру жизненному разрушением. Необходим баланс между мирами, который достижим – рациональностью. Умение общаться должно прейти в системный мир.

Хабермас выделяет 5 этапов мышления (близость с Контом):

1. мифологический этап (отождествление «Я» и мира)

2. Космологический этап (отделение человека от мира)

3. Религиозный этап (нахождение образца)

4. Метафизический (Жизнь и мышление в соответствии с собственной конструкцией).

5. Современный этап (Умение человека увидеть конфликт между способами восприятия мира).

 

 

Тема 1. СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

План:

1. Об’єкт і предмет соціології, міждисциплінарні зв’язки

2. Структура та функції соціології

3. Історія соціологічної думки

Ключові терміни: соціологія, «соціальне», «соціальний факт»,«соціологічна уява», «соціологічний підхід», теоретична соціологія, загальна соціологічна теорія, теорії середнього рівня, спеціальні та галузеві соціологічні теорії, емпірична соціологія.

 

Об’єкт і предмет соціології, міждисциплінарні зв’язки

Етимологія і походження поняття «соціологія».

Термін „соціологія” походить від двох слів: societas (лат. – спільнота, суспільство) і logos (грец. – вчення, знання), отже, етимологічно „соціологія” – це наука про суспільство або суспільствознавство. Названий термін запропонований і введений у науку французьким філософом і соціологом Огюстом Контом (1798-1857), який вважається засновником соціології як окремої науки, в 1839 р. у праці „Курс позитивної філософії”.

Спочатку О. Конт вживав термін „соціальна фізика”, оскільки вважав, що соціологія повинна будуватися за взірцем природничих наук, і передусім фізики. За аналогією з фізикою під „соціальною фізикою” розумілася наука про закони, що керують суспільством незалежно від волі людини. Він прийшов до висновку, що не лише люди управляють соціальними процесами; у цьому також приймають участь незримі „соціальні зв’язки” – соціальні відносини між людьми. І завдання нової науки – максимально об’єктивно проаналізувати і дослідити ці зв’язки з метою виявлення законів, які управляють суспільством.

Об’єкт соціології і дискусії щодо її предмету.

Вивчення кожної навчальної дисципліни прийнято розпочинати з визначення її об’єкту і предмету, тобто з питання „Що саме досліджує ця наука?” Сама назва соціології свідчить про те, що об’єктом соціологічного пізнання є суспільство. Однак одразу можна зауважити, що суспільство є об’єктом пізнання багатьох наук, які називають соціально-гуманітарними – це філософія, історія, антропологія, політологія, економіка, правознавство, психологія, педагогіка, культурологія, релігієзнавствотощо.

Внаслідок відмінностей у методології та проблематиці різних соціальних наук виникає питання про предмет соціології: „Що ж вирізняє соціологію серед розмаїття соціальних наук, кожна з яких має власну, більш або менш визначену предметну галузь?” Ретроспективний (тобто спрямований у минуле) аналіз визначень предмета соціології, сформульованих ученими різних країн, які працювали у різні часи та у різних соціокультурних умовах, свідчить про суттєві відмінності у їх розумінні предметного поля соціологічної науки. Ці відмінності обумовлюють дискусії щодо предмета соціології, які не вщухають протягом усього періоду її існування як самостійної галузі наукового знання.

Тривалий час специфіку соціології вбачали в її узагальнюючому, інтегративному характері, у зосередженні на дослідженні сутності будь-яких форм «соціального». Проте таке тлумачення специфіки соціології давно вже не задовольняє сучасних соціологів, які не без підстав вважають, що це – рецидив старого соціально-філософського мислення.

Скепсису щодо визначення предмету додає ще й та обставина, що, як свідчить історія науки, предметна галузь будь-якої галузі знань із часом зазнає певних змін, модифікуючись із появою нових пізнавальних можливостей та практичних потреб. Тому поряд із соціокультурним чинником визначення предмета необхідно враховувати й часовий – предмет знаходиться в русі, як і сам процес пізнання. Саме це дало ученим привід для жарту: „Фізика – це просто те, чим займаються фізики”. Дотеп не позбавлений певного сенсу, адже сьогодення науки, її актуальна проблематика, сучасні турботи можуть слугувати вагомим аргументом на користь того чи іншого способу самовизначення науки. Сучасні соціологи працюють із вражаюче широким колом проблем. Будь-який феномен із життя суспільства можна пов’язати з „соціальним”, а відтак зробити предметом аналізу соціології.

Визначення «соціології».

Щоб пересвідчитись у тому, наскільки відрізняються уявлення класиків світової соціології та її сучасних представників про предмет своєї науки, звернемось до його визначень, наданих ученими-соціологами минулого та сьогодення.

Так, Огюст Конт вважав, що предметом соціології є суспільство, яке ідентифікується з людством; суспільство є вища реальність, яка виступає як даність по відношенню до людей, які живуть у цьому суспільстві. Причому, вивчати слід як «соціальну статику» (свого роду анатомію суспільного організму, вивчення окремих дій і протидій всіх елементів суспільної структури), так і «соціальну динаміку» або шлях розвитку суспільства. Соціологія вивчає загальні закони суспільного буття.

Британський вчений Герберт Спенсер (1820–1903), якого, як і О. Конта, називають фундатором соціології, вважав її предметом стадії розвитку, диференціації та інтеграції суспільства, функціонування його інституцій, процеси утворення соціальних агрегацій, систематизований опис сфер людських стосунків.

Великого значення визначенню предметного поля соціології надавав французький соціолог Еміль Дюркгайм (1858–1917), який підкреслював, що визначення предмета соціології – це фундаментальна проблема, від вирішення якої залежить її статус як самостійної науки. За Е. Дюркгаймом, предметомсоціології є реальність, що має особливі, тільки їй притаманні властивості, а саме – соціальні факти, сутнісною ознакою яких є незалежне від індивідів буття та примусовий вплив на них. Він також визначав соціологію «як науку про інститути, їх ґенезу і функціонування».

Відомий німецький соціолог Георг Зімель (1858–1918) у визначенні предметата функцій соціологічної науки додержувався антидюркгаймівської позиції. На його думку, у предметнійцарині соціологічного дослідження повинні знаходитися «чисті» форми соціальної взаємодії або соціації, тобто такі форми, завдяки яким індивіди на підставі різноманітних інтересів утворюють єдності, де вони реалізують ці інтереси. Соціологія повинна вивчати те, що є формальним в міжлюдських стосунках, відокремлюючи його шляхом абстракції від соціального змісту, тобто від діяльності і цілей.

Сучасник Г. Зімеля видатний німецький соціолог Макс Вебер (1864–1920) її предметомвважав внутрішні чинники соціальної взаємодії, її витлумачення індивідами. За М.Вебером, «соціологія – це універсальний, міждисциплінарний метод дослідження соціальних дій людей, тобто таких дій, які свідомо співвідносяться з поведінкою інших людей». Визначаючи соціологію як науку, що намагається досліджувати свій предмет – соціальну взаємодію– на основі розуміння, М. Вебер розробив концепцію «розуміючої соціології», у центрі уваги якої знаходиться дія, пов’язана із «суб’єктивно передбачуваним смислом». «Соціологією слід називати науку, яка інтерпретує, прагне зрозуміти соціальну дію і тим самим пояснити її хід і результати з точки зору причинності».

Відомий російський соціолог українського походження, харків’янин Максим Ковалевський (1851–1916), поділяючи контівське визначення предметасоціології, вважав її «наукою про порядок і прогрес людських суспільств», точніше, про організацію і еволюцію суспільств. Головна ідея «плюралістичної концепції» М. Ковалевського полягає у ствердженні того, що соціологія може пізнати суспільство як надзвичайно складний організм лише за умов урахування всіх різноманітних зв’язків та факторів, що вступають у взаємодію та визначають динаміку суспільства.

Учень М. Ковалевського, американський соціолог російського походження Пітирим Сорокін (1889–1968) підкреслював, що «соціологія вивчає явища взаємодії людей один з одним, з одного боку, і явища, що виникають з цього процесу взаємодії, – з іншого», це наука, «яка розглядає родовівиди всіх цих (соціальних) явищ і взаємозв’язків між ними». Специфічною рисою соціології, яка відрізняє її від усіх інших наук, що вивчають суспільство, П. Сорокін вважав її генералізуючий характер, оскільки вона досліджує властивості, які є загальними для всіх держав, усіх націй, релігій, революцій тощо, тобто, як зазначалось вище, родові ознаки цих соціальних феноменів. На думку П. Сорокіна, соціологія вивчає «надорганічну» або «соціокультурну» частину універсуму. Цю область утворюють соціальні феномени, які виявляються в ментальній, розумовій діяльності людини (область мови, науки, релігії, етики, звичаю та ін.).

Видатний український учений і громадський діяч Богдан Кістяківський (1868–1920) розглядав соціологію як науку про закони функціонування суспільства. На його думку, у фокусі соціології, окрім економічних відносин та свідомісних феноменів, повинні бути дії людей, обумовлені соціальною реальністю та її культурними формами.

На думку відомого польського соціолога Флоріана Знанецького (1882–1958) її предметнугалузь становить вивчення свідомих людських індивідів у їхніх стосунках, що утворюють систему соціальної дії. Акцентуючи на практичному призначенні соціології, польський учений вважав, що її завдання полягає не тільки в розумінні та поясненні соціального світу, а й у реальній участі науки в гуманізації цього світу.

Видатний американський соціолог, фундатор структурно-функціональноїшколи у світовій соціології Толкотт Парсонс (1902–1979) зазначав, що «предметом соціологічного аналізу виступають функціональні зв’язки у процесах людської діяльності, насамперед у ході здійснення соціальної взаємодії». Сталий комплекс соціальних дій, що постійно відтворюються та взаємопов’язуються, Т.Парсонс називав соціальною системою. Важливим завданням соціології учений вважав визначення необхідних умов для функціонування будь-яких соціальних систем. Соціологія – наука, що «вивчає соціальні системи, які полягають у взаємодіях поведінок та очікуваних ролей – взаємодіях, орієнтованих на суспільну ієрархію цінностей, закріплену в структурах, які ґрунтуються на інституалізації культурних зразків, правил, статусів».

На думку засновників теорії соціального обміну Джорджа Хоманса (1910– 1989) і Пітера Блау (1918–2002), предметом соціології є реальна поведінка людей, які задля досягнення своїх цілей вступають у відносини обміну. Такі відносини є універсальними (від міжособистісних до міждержавних) та виступають обов’язковою складовою всіх соціальних явищ та процесів.

Один із засновників феноменологічної теорії Альфред Шюц вказував, що соціологія повинна відновити зв'язок абстрактних наукових понять з життєвим світом, світом повсякденного знання і діяльності; отримати організоване знання про соціальну реальність, остання є сумою об'єктів і явищ соціокультурного світу, яким він постає у повсякденній свідомості людей, пов'язаних з іншими різноманітними відносинами взаємодії.

Засновник етнометодології Гарольд Гарфінкель стверджував, щосоціологія повинна вивчати всі аспекти повсякденного життя і екстраординарні явища, будучи сама по собі важливою сферою повсякденної діяльності людей. Це вивчення повсякденних методів, якими люди створюють соціальний порядок, здійснюючи ту чи іншу діяльність, з урахуванням методів взаємодії, характерних для певної культури.

Сучасний американський соціолог Нейл Смелзер (1930 р.н.) підкреслює, що «соціологія – це наукове вивчення суспільства та суспільних відносин або, іншими словами, спосіб вивчення людей – „соціологи хочуть знати, чому люди поводяться саме так, а не інакше, чому вони утворюють групи, чому воюють, поклоняються комусь, одружуються, голосують і т.ін., тобто все, що відбувається при взаємодії людей ”. Наголошуючи також на тому, що соціологія – це наука про нерівність, дослідник тим самим акцентує на головній характеристиці соціальних відносин у суспільстві.

Ще один наш сучасник – відомий британський соціолог Ентоні Гіденс (1938), визначаючи предметсоціології, підкреслює, що це «наука про соціальнежиттялюдини, груп і суспільств... Соціологія – це наука, що вивчає взаємозв’язки мікро- і макропроцесів через сферу повсякденного життя людини... Соціологія – суспільна наука, предметом вивчення якої є соціальні інститути, що виникли в результаті промислових перетворень за останні 200 – 300 років». На його думку, наукове поле соціології надзвичайно широке – від аналізу випадкових зустрічей між окремими індивідами на вулиці й до вивчення глобальних соціальних процесів.

Автори Оксфордського підручника з соціології Дж. Томпсон і Дж Прістлі писали: «Соціологія – це наука, що вивчає складні взаємодії (інтеракції) між людьми і суспільством, те як люди створюють, змінюють суспільство, та те, як суспільство формує поведінку людей та їхню уяву про себе».

Сучасний польський соціолог Пьотр Штомпка (1944 р.н.) зазначає, що «соціологія – це наука про людей, які діють в полі взаємовідносин один з одним (в «міжособовому просторі») і надають цьому полю динаміки постійного функціонування і формування (тобто підтримуючих «соціальне життя»); про людей, які перетворюють повторні, фіксовані їх свідомістю, іноді ненавмисні результати і наслідки своїх дій в ті структурні і культурні рамки, в яких відбуваються подальші дії наступних поколінь».

Відомий американський соціолог Пітер Бергер дав таке ємке визначення: «Соціологія – це наука про людину в суспільстві і суспільство для людини».

Один із провідних радянських і російських соціологів сучасності Володимир Ядов (1929) подає таке визначення предметасоціології: «Соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільноті форм їх самоорганізації: соціальних систем, соціальних структур та інститутів. Це наука про соціальні зміни, що викликані активністю соціального суб’єкта – спільнот; наука про соціальні відносинияк механізми взаємозв’язку та взаємодії між різноманітними соціальними спільнотами, між особистістю і спільнотами; наука про закономірності соціальних дій і масової поведінки».

А інший російський соціолог Тетяна Заславська (1927-2013), наполягаючи на необхідності надання соціології статусу специфічної суспільної науки, вважає її предметом «закономірності функціонування, розвитку та взаємодії соціальних спільнот різного типу».

Засновниця Харківської соціологічної школи Олена Якуба (1929–2002) у своєму підручнику пише: «Предметом соціології є суспільство як цілісний організм, соціальні механізми його функціонування та розвитку... Оскільки соціологія вивчає соціальну взаємодію, можна визначити соціологію як науку про соціальну активністьі механізми, що її забезпечують і регулюють».

Оригінальне бачення предмета соціології належить заступнику директора Інституту соціології НАН України Євгену Головасі (1950 р.н.), який вважає, що у фокусі уваги соціології повинні бути соціальні феномени, тобто соціальна реальність, що безпосередньо спостерігається дослідником, являється йому.

Завідуюча кафедрою соціології Львівського університету Наталя Черниш (1948 р.н.) вказує, що «соціологія – це наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими ускладнюються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку». Водночас, наслідуючи ідеї П. Штомпки, вона пише про те, що доба глобалізації зумовила розширення предметної царини соціології до світової мегаспільноти, яка знаходиться сьогодні у стані становлення. « Запровадження мегарівня соціологічного аналізу є свідченням зосередження уваги дослідників на спільнотах різного рівня: всередині суспільства і у світі в цілому. Історія, таким чином, демонструє, що саме спільнота (локальна чи глобальна)є тією формою організації соціуму, яка найбільше відповідає вимогам, інтересам і прагненням людей в їхньому спільному (суспільному) житті на початку третього тисячоліття».

Протягом розвитку соціології як самостійної науки уявлення вчених про її предмет змінювались. Це обумовлювалось перш за все трансформацією об’єкта соціології – суспільства, а саме появою та розвитком нових закономірностей, механізмів та проблем суспільного життя, його розширенням до мегарівня. Як підкреслює В. Ядов, предмет будь-якої науки не може бути стабільним, «він знаходиться у постійному русі, розвитку, як і сам процес пізнання. Його рух залежить від двох вирішальних факторів: прогресу самого наукового знання, з одного боку, та потреб суспільства, що змінюється, соціального запиту, з іншого».

Історія соціології свідчить про те, що у визначенні її предметного поля найбільш виразно виявились дві тенденції. Одна з них – це тлумачення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільного організму як соціально-культурної системи; друга – підхід до соціології як до науки про масовидні соціальні процеси та масову поведінку. Перша тенденція більшою мірою притаманна класичній європейській соціології, яку часто визначають як предметно-орієнтовану науку, а друга – характеризує розвиток американської соціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки. Перша робить наголос на дослідженні структури суспільства, а друга – на людських діях.

Як зазначалось вище, дискусії щодо предмета соціології, які розпочались майже одночасно з її виникненням як самостійної науки, не вщухають і сьогодні. При цьому учасники цієї дискусії, по-різному визначаючи предмет соціології, акцентують увагу на різних елементах суспільного життя. Ось чому кожна з дефініцій (визначень) соціології (її предмета) має так звані ключові слова: «соціальне», «соціальна структура», «соціальна сфера», «соціальні інститути», «соціальні відносини», «соціальні процеси», «соціальні механізми», «соціальні спільноти», «соціальні феномени», «самоорганізація та саморозвиток суспільства», «соціальний факт», «соціальна дія», «соціальна взаємодія»тощо. Отже, при визначенні предмету соціології виокремлюють як „ключове” певне соціальне, тобто власне об'єкти, які підлягають соціологічному вивченню.

Категорія «соціальна взаємодія» є сутнісною характеристикою суспільства, яке можна визначити як процес та результат людської взаємодії. З огляду на це, серед сучасних соціологів поширена думка про те, що соціологічну науку сьогодні перш за все цікавить «процесуальний образ соціального світу», тобто у фокусі уваги предметного поля соціології знаходяться соціальні процеси. Звідси, соціологія – це наука, яка вивчає процесирозвитку суспільства (локального чи глобального) та механізми його функціонування на рівні взаємодіїміж різними елементами соціальної системи: соціальними спільнотами, соціальними інститутами, особистостями.

Про соціологію часто кажуть як про своєрідну саморефлексію суспільства, спробу його самопізнання та самоаналізу. Мабуть, немає такої сфери життя сучасного соціуму, що не була б у полі зору соціологічної науки, яка «аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір, а також ще й людство загалом» (Н. Черниш). Звідси, соціологія – це наука про комплексний аналіз суспільства як єдину цілісну систему, людські спільноти, соціальні відносини та соціальну поведінку людей.

При цьому одеський соціолог Ірина Попова (1931–2008) підкреслювала, що визначення предмета соціології не треба абсолютизувати, надаючи вирішального значення тій чи іншій його дефініції. Головне, « слід визнати, що соціологія має своє коло проблем, свою сукупність специфічних понять та уявлень, використовує характерний для неї спосіб порушення питань та знаходження відповідей на них. Усе це необхідно опанувати професійно, здобуваючи специфічні знання, оволодіваючи спеціальними засобами й навичками соціологічного дослідження ».

 

Сутність „соціологічного підходу” при аналізі суспільних явищ.

Внаслідок дискусій щодо визначення предмету соціології науковці задавали питання: У чому ж полягає специфіка соціології, яка відрізняє її від інших суспільних наук? Що становить сутність соціологічного аналізу суспільства?

Німецький соціолог Г. Зімель у праці „Проблема соціології” так писав про соціологію: „Вона належить до того типу наук, спеціальний характер яких полягає не в тому, що їхній предмет разом з іншими підходить під одне вище, загальне поняття (як класична філософія і германістика, оптика і акустика), а в тому, що вони ставлять усю сукупність предметів під особливий кут зору. Не об’єкт, а точка зору, особлива, здійснювана нею абстракція диференціює її від решти історико-соціальних наук ”.

Наразі більшість соціологів сходяться на думці, що специфічна точка зору є тим фактором, який відділяє соціолога від не-соціолога і соціологію від не-соціології. При цьому вчені по-різному її називають: Еміль Дюркгайм і Альбіон Смолл – «соціологічним методом», Райт Міллз і Петер Штомпка – «соціологічною уявою», Пітер Бергер і Джордж Масіоніс – «соціологічним підходом», тощо.

Американський соціолог Р. Міллз під «соціологічною уявою» розумів здатність людини побачити своє життя, клопоти, проблеми, сподівання у зв'язках з широким соціальним та історичним контекстом, у якому живе людина. На його думку, «соціологічна уява» дозволяє пов’язати біографію окремої людини, суспільство та історію. Він показав дію «соціологічної уяви» на прикладі Великої депресії 1930-х рр. Коли рівень безробіття досяг 25%, безробітні виявилися безсилими щось зробити, але звинувачували в усьому суспільство. Вони говорили: „Зі мною робиться щось не те, я не можу знайти роботу”, але «соціологічна уява» дала їм можливість зрозуміти: „Економіка впала, роботи неможливо знайти тому, що її немає!”.

«Соціологічний підхід», за визначенням американського соціолога П. Бергера, – це уміння бачити загальне в частковому. Соціологи виявляють загальні зразки в повсякденній поведінці окремих людей, тобто здатність суспільства формувати індивідуальне людське життя. Кожна людина унікальна і має „свободу вибору”, але часто її дії та життєвий вибір спрямовує суспільство. Відтак, наш повсякденний вибір багато в чому пов’язаний із суспільством, яке нас оточує. Наприклад, у США 40 млн. молодих людей (75%) займаються спортом. Якщо їх запитати, чому вони це роблять, вони скажуть, що їм просто подобається спорт. Але насправді все не так просто, оскільки в США спорт у більшій повазі, ніж у багатьох країнах. Крім цього, в різних країнах суспільство по-різному впливає на різні категорії людей (чоловіків і жінок, багатих і бідних тощо). Наприклад, багаті захоплюються дорогими видами спорту (гірські лижі, гольф, дайвінг), а люди з нижчим рівнем доходів надають перевагу менш затратним (біг, бейсбол, баскетбол, футбол). Можна сказати, що соціологічний підхід приводить нас до розуміння того, що в тій грі, якою є наше життя, ми самі робимо ставки, але «масть» визначає суспільство. А соціологія дозволяє дивитися на світ таким чином, щоб ефективніше домагатися своїх цілей. Адже через знання і розуміння суспільства ми можемо змінити своє індивідуальне життя.

Польський соціолог П. Штомпка вважає, що «соціологічна уява – це здатність пов’язувати все, що відбувається в суспільстві, зі структурними, культурними та історичними умовами, а також із суб’єктивними діями людей». При цьому він виділив 5 головних рис «соціологічної уяви» або соціології як такої:

1) розглядати всі явища в суспільстві як результат діяльності соціальних сил, груп, окремих індивідів, які мають загальні інтереси (а не лише часткові миттєві бажання); відтак «соціологічна уява» протистоїть фаталізму та уявленням про роль Провидіння;

2) розуміти приховані структурні та культурні параметри всіх соціальних явищ; відтак «соціологічна уява» руйнує міф про абсолютну свободу і протистоїть волюнтаризму;

3) розкривати вплив традицій та історичного минулого на нашу сучасність; відтак «соціологічна уява» включає в себе історизм;

4) приймати до уваги динаміку, розвиток соціального середовища; відтак «соціологічна уява» відмовляється від статичних підходів і робить акцент на динаміці;

5) визнавати велику багатоманітність і варіативність суспільного життя; відтак «соціологічна уява» вчить толерантності і протистоїть догматизму та етноцентризму.

 

Місце соціології серед інших наук.

У різних регіонах світу є свої особливості у визначенні дисциплінарної галузі соціології та суспільствознавчих наук в цілому. У рамках американської інтелектуальної традиції, де проведенню міждисциплінарних градацій надається істотно менше значення, ніж у Європі, широко використовується поняття «соціальні науки» (social sciences), яке включається в ще більш широку категорію «поведінкові науки» (behavioural sciences). Соціологія близька до поведінкових наук і дещо дистанційована від філософської теоретичної рефлексії, а також від гуманітарних знань (humanities) – літературознавства, історії, етнології. У Німеччині соціологія традиційно асоціюється з теоретичною суспільною наукою (Sozialwissenschaft). Емпіричні соціологічні дослідження і масові опитування, що одержали широке поширення в цій країні в 1950-і рр., прийнято відносити не стільки до соціології, скільки до демоскопії.

Обстеження громадської думки набули самостійної тематичної спрямованості у всіх країнах світу, проте їх категоріальний і методичний апарат часто ідентифікується як соціологічний. Безпосередньо примикають до соціології статистичні обстеження в різного роду «людських» сферах суспільства. Статистика праці, захворюваності, злочинності, споживання, народжуваності та смертності практично не відрізняється за тематичним змістом від відповідних соціологічних розробок. До соціології безпосередньо примикають також такі дисциплінарні області, як соціальна психологія, кримінологія, медична деонтологія та соціальна гігієна, педагогіка, політологія, культурологія, мистецтвознавство та інші суспільні науки.

Крім суспільствознавчих наук, соціологія має зв’язки з точними і природничими науками, насамперед з математикою і статистикою. Це пов’язане з тим, що у соціологічних дослідженнях широко використовуються математичні методи аналізу даних. Взаємодія соціології і математики, зокрема, розширення використання методів математичного моделювання в соціології є одним з магістральних напрямків розвитку досліджень.