Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток освіти. Розповсюдження гуманістичної ідеології.




Шкільна освіта в цей період була тісно пов’язана з церквою. Українська православна церква в ці роки відіграла величезну роль у збереженні високих традицій у освіті періоду княжої доби. Боротьба за православну віру в той час - це боротьба за свою державу. Особливо важливе місце, як центри культурного розвитку українців, займали монастирі: Дерманський, Унівський, Зимненський, а особливо Києво-Печерська лавра. Школа, створена при лаврі, мала міжнародний вплив.

В монастирях були зосереджені основні культурні, наукові сили: перекладачів, письменників, художників, вчених, музикантів тощо. Література, яка писалась в них, розповсюджувалась на всю Східну і Центральну Європу.

На захист української культури в цей час стали деякі вихідці із українських княжих родів – це, зокрема, Андрій Курбський, Юрій Слуцький. Поступово формується ще один, крім Києва, ценр освіти та культури того часу, де активну діяльність розпочали князі Острозькі – це Волинь із містами Острог, Луцьк, Пересопниця.

У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого міщанства, а й селян та ремісників. У ряді документів XIV ст. між феодально-залежними людьми згадуються школярі та писменні особи. Учні, що навчались у школах, називались “абецедарії”. Ця назва походить від того, що в школах, поряд з слов’янсько-руською мовою, вивчали латинську мову, починаючи з абетки ─ а, б, с, д і т.д. Учителі називались “уставниками”, або “наставниками”. Назва “наставників” щодо педагогів збереглась і до цього часу, зокрема у вищій школі.

Вчителями у школі найчастіше були дяки. В Україні вони поряд з учителюванням у школі займали посади нижчих церковних служників-читців, співаків, відправників церковних треб (вінчань, хрестин, похорон тощо).

Учителі в Україні повинні були мати високий освітній ценз. Тоді вони мали досить гучну назву “бакаляра”, або “бакалавра”, що означало ─ лауреат, або “дидаскал”. До речі, назва педагогів ─ дяків, бакалярів, дидаскалів ─ збереглась в Україні аж до кінця ХVІІІ ст.

Наставники, або вчителі, що працювали у школі, одержували плату за рахунок натурального податку. Взагалі школи утримувались з додаткових натуральних повинностей на церкву та монастирі, при яких вони існували, а також одноразових пожертвувань продуктами. Грошова оплата була винятком і тільки додатки до натуральної.

Шкільна наука зводилась насамперед до навчання азбуки, читання і початкових правил арифметики. Найперше завдання, яке ставила школа, як писав відомий вчений Францішек Скорина, полягала в тому, щоб дати “детям малым початок всякой доброй науки, дорослим помножение в науке”. Перше і головне призначення школи було “вміти граматику, або вміти виступати з промовами”. Крім читання у школах навчали писати староруським уставом. Одночасно в ХІV ст. поширюється навчання письму скорописом, зразки якого нам відомі переважно з тогочасного ділового письма ─ грамот, законів, листування тощо.

Навчання тодішньою мовою українського або, як тоді говорили, “руського письма” відбувалось не лише в Україні, а й власне в Литві. Тодішня т.з. “руська мова” стала мовою державного діловодства, дипломатичного, державного і приватного листування на території всього Великого князівства Литовського. Цією мовою було складено Литовський статут та інші законодавчі та державні правоздання.

Говорячи про шкільну освіту в Україні в ХІV─ХVст., необхідно зауважити, що навчання дітей здійснювалось незалежно від їх матеріального становища. Зрештою, така система певною мірою збереглася аж до ХVІІІ ст. і свідчення про неї нам залишив сірійський мандрівник Павло Алепський. Він писав: “Починаючи з цього міста (Рашкова) і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що дуже здивувала нас: всі вони, крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, священики навчають сиріт і не лишають їх неуками блукати по вулицях… Дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт у цій країні сила; чоловіки їхні були вбиті в безнастанних війнах”.

Найяскравішим документом про зміст навчання є заповіт, який залишив брацлавський каштелян (волинський шляхтич) Василь Загоровський з кримської неволі. Відчуваючи близьку смерть, він написав заповіт, де заповідав опікунам: коли його два сини досягнуть семи років, то необхідно знайти “дяка, добре вченого і цнотливого, або запросити того самого дяка Дмитра, що в мене (Загоровського) служив і віддати їх вчитися руській науці в Св. Письмі, або в мойому домі, або в церкві святого Ілії в Володимирі, і, не пестячи їх, пильно та порядно проводити їх до науки так, щоб потім вони в науки тої були придатні до помноження хвали милосердному Господу й до служби своєму господареві та Речі Посполитій”. У зв’язку з тим, що діти Загоровського були шляхетського походження і мали пізніше займати урядові посади, то далі в цьому ж заповіті він писав опікунам подбати про те, щоб хлопці навчилися й латинської мови, до якої вони мали приступити тоді, коли засвоять руську науку, навчаться молитвам і читанню Св. Письма. Тоді необхідно знайти “статечного бакаляра, який би міг їх (синів) добре вчити письму латинської мови, і наказати йому вчити в моєму домі”. За пафосом і рівнем патріотизму цей заповіт Загаровського можна прирівняти до «Повчання дітям» князя Володимира Мономаха. В заповіті наголошувалось на вивченні «руської мови», закликалось шанувати «дідівські традиції», для своїх селян побудувати школу, шпиталь, навчати їхніх дітей тощо.

В кінці ХІV і аж до ХVІ ст. з різних джерел можна дізнатися, чого ж саме навчалися українські діти. В першу чергу вивчали азбуку та склади (пізніше це одержало назву “Букварь”). Після цього переходили до найголовнішої частини навчання ─ читання. Як згадував Іван Вишенський, “Часословець, Псалтир, “Апостол”, “Октоїх” ─ ось ті наші підручники, без яких неможливо було засвоїти книжної премудрості”. Цікавий спогад про тодішнє навчання залишив нам Михайло Грушевський: “В такій школі тридцятилітня людина вчить дітей перших початків наук; катехізиса не вживають, але дають дітям молитви до Богородиці й св. Миколая, списані в книжках, а Апостольський символ вчать з деякими змінами; до цього додають Давидові псалми, які вони читають і вдень, і вночі”. Читання було найголовнішим предметом навчання. Залежно від того, яку читали книгу, учні поділялися на групи. Наприклад, одна група вивчала буквар, друга ─ Часословець, третя ─ Псалтир і т.д. Перехід від одної книги до другої було сполучено з різними сталими звичаями, що дає підставу прирівнювати такий перехід в наш час до переходу від нижчого класу до вищого.

Навчали в школі ще й співати, звичайно, по-церковному. Додавали до того ще й писання, причому писали каліграфічним письмом, великими літерами, т.з. “уставом”, який був витіснений вкінці ХV ст. т.з. “скорописом”. Правда, на початку цей спосіб писання вживався виключно в канцеляріях державних установ, а в шкільну практику входив повільно. В свою чергу це широко відкрило дорогу для українізації старослов’янської мови, що в майбутньому дала початок розділення на церковну мову та нову-українську. Саме цією мовою були написані оригінальні твори письменників-полемістів .

Після закінчення школи підвищення освіти відбувалося самостійно шляхом вивчення грецької та латинської мов. Про це свідчать переклади з грецької мови та документи, писані латинською мовою.

Не маючи своїх власних вищих навчальних закладів хоча, як уже говорилось, тодішня школа Києво-Печерської лаври, мала міжнародне значення, починаючи з ХІV ст. українці отримували вищу освіту в європейських університетах ─ Італії, Франції, Німеччини, Голандії, Чехії, Австрії, Польщі, зокрема у Краківському, Паризькому, Болонському, Празькому та інших університетах. Цікава ще й така деталь. Чимало випускників цих університетів, які були українцями за походженням, залишалися працювати там викладачами. Зокрема, всесвітньовідомим в галузі астрономії, математики і медицини був вихованець Краківського університету дрогобичанин Юрій Котермак, відомий як Юрій Дрогобич. Він одержав ступінь доктора філософії та медицини в Болонському університеті і там в 1481 р. був обраний деканом медичного факультету. У 1481-1482 рр. займав там же посаду ректора університету. До речі, Юрій Дрогобич ─ перший український автор, який в 1483 р. видав у Римі латинською мовою книжку “Прогностична оцінка поточного 1483 року”. Крім медицини, він викладав у Болонському університеті астрономію. Повернувшись до Кракова працював професором медицини та астрономії (1487─1494 рр.) . Помер у 1494 р.

Разом з тим у цей період в Україну приїздило чимало освідчених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії. Це вело до того, що в українську культуру могутнім потоком вливалася світова (як західна, так і східна) культура. Збагачуючись, вбираючи в себе досягнення інших культурних регіонів, українська культура виходила на світову арену, як одна із внутрішньо сформованих.

Маючи тісні зв’язки з передовими ідеологічними течіями Західної Європи, Україна потрапляє під сильний вплив гуманізму. Першими його ідеологами в наших землях були Юрій Дрогобич (про нього йшла мова вище), Павло Русин, Станіслав Оріховський, Микола Шартинський, Себастьян Кльонович, Шимон Шимонович та інші.

Павло Русин (Рутенус) із м. Кросна (бл. 1470-1517), який завжди підкреслював своє українське походження, закінчив Грайфевальдський університет у Померанії (1499), здобув ступінь магістра вільних мистецтв у Кракові (1506), викладав історію римської літератури в Краківському університеті. Під його впливом сформувалися польські поети доби Відродження ─ Ян Дантишек, Ян із Віслиці, Криштоф Сухтен. Він відредагував для друку збірку сатири латинського поета Персія, що побачила світ у 1508 р. Збірку віршів Павла Русина латинською мовою “Carmina” видано у Відні (1509). Він тісно спілкувався з угорськими гуманістами, видав панегірик Яна Падонія про італійського гуманіста Гваніно Гваріні (1512), а також комедії Сенеки (1513).

У Краківському університеті працював деканом філософського факультету Станіслав Біль з Нового Міста, який також підписувався “Рутенус”.

У ХVІ ст. на небосхилі вітчизняної культури зійшла яскрава зірка ─ Станіслав Оріховський (1513─?). Найвизначніша постать поміж східнослов’янських гуманістів доби Відродження, письменник, мислитель, тонкий знавець класичної латині, він спізнав славу ще за життя. У Західній Європі його величали “рутенським (українським) Демосфеном”, порівнювали з Цицероном. Народився він у м.Перемишлі. Після школи продовжував освіту у Краківському, а згодом у Віденському університетах. Після переїзду до Віттенберга (1529) потрапив під вплив Мартіна Лютера (основоположник однієї з течій протестантизму) та німецького гуманіста Філіпа Меланхтона. Він слухав лекції в Болонському й Падуанському університетах, вдосконалював освіту в Римі та Венеції. Спілкувався з видатними церковними й державними діячами. Після 17-річного перебування за кордоном повернувся на батьківщину, прийняв сан священника.

У своїх працях виступав на захист України від турецько-татарських вторгнень, висловлював симпатії до православ’я залишаючись католиком. Його гуманістичний світогляд виявився у ствердженні значення кожної людини, наділеної величчю розуму, свободою волі, що перегукується з поглядами Е. Роттердамського. Станіслав Оріховський повторював, що доблесть людини визначається її особистими заслугами. Він звертався до античної спадщини, до особистості давньоримського оратора й письменника Цицерона й пояснював славу його силою таланту. “Великий Рим загинув, а Цицерон римський зостався, стоїть і стояти буде до кінця світу завдяки своїм здібностям”. Цікаві його погляди на питання етногенезу слов’ян. Вважав, що хвиля слов’янської колонізації вихлюпнулася з Балкан, розлилася по просторах Східно-Європейської рівнини ─ “від Льодовитого моря” до Дону, Балтійського моря, Карпат, територію понад Віслою. Був автором політичних, широко відомих в Європі, творів “П’ятинаріжник” (1564), “Руські Хрещення” (1544), низки публіцистичних памфлетів проти турецької загрози, відомих під назвою “Турка” (1543).

Українська школа в ренесансній польській літературі пов’язана з поетами Миколою Шартинським, Себастьяном Кльоновичем та Шимоном Шимоновичем. Два перших були творцями польського сонета, в яких цитували українські пісні, використовували українські сюжети. Кльонович жив у Львові, добре знав Україну, написав поему “Роксоланія”(1584).

Шимон Шимонович (1558─1629) народився у Львові, закінчив Краківський університет. Написав збірки “Ідилії”, “Селянки” та ін. Був організатором Замостської академії ордену єзуїтів, вихованці якої Касіян Сакович, Сільвестр Косів, Ісайя Козловський-Трохимов стали видатними діячами української культури свого часу.

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 335. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.05 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7