В народницький період культурного відродження в середовищі української інтелігенції викристалізовується концепція про Україну як «етнічну національність». Керівництво національним рухом переходить до рук нової інтелігенції. Центрами українського національного відродження стають Харківський та Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство. Провідну роль у процесі відродження відіграв Т.Шевченко.
Тут слід виділити 2 періоди: 1) романтичний – діяльність Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки) та 2) позитивістський – культурно-просвітницька діяльність членів «Старої Громади» (60-80-ті). Народництво відкрило мовну та етнічну єдність усіх українських земель, що стало передумовою культурного і політичного об’єднання українства. Кирило - Мефодіївське братство:Орг проіснувала з грудня 1845 по січень 1846р в Києві. Засновники: Білозерський, Гулак, Костомаров. Орг була названа іменами слов’ян просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Програмні положення були вкладені у «Книзі буття укр. Народу», і «Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія».Завдання: - побудова майб сусп. на засадах христ моралі, шляхом здійснення роду реформ; - ств демократ федерації слов’янських народів, очолюваної України, на принципах рівності і суверенності; - знищення царизму, скасування кріпатства; - ств демократичних прав і свобод. Члени братства вели активну гром – політ діяльність, - розповсюджували програмні документи(«До братів українців»), - твори Шевченка, - займалися науковою працею і виступами з лекціями у навчальних закладах Києва; - збирали школи на відкриття нових шкіл. У березні 1847р за доносо провокатора О. Петрова діяльність була викрита, а члени заарештовані. Значення: було першою спробою укр. Інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Вперше розробили широку політичну програму нац. визвол руху.
На початку 60-х рр. сформувалась народницька ідеологія на Україні. Її завдання – повернутись обличчям до українського народу, вивчати його історію і духовну культуру, допомогти йому стати на шлях освіти і суспільного прогресу. Молода різночинна інтелігенція створює свої товариства, так звані громади, головним завданням яких було поширення освіти. Перша українська громада виникла у Києві під керівництвом молодого історика В.Антоновича. До неї ввійшли відомі українські громадські та культурні діячі М.Зібер, М.Драгоманов, П.Житецький, П.Чубинський, М.Старицький, Т.Рильський, Ф.Вовк, І.Касіяненко, М.Лисенко, О.Кониський. За прикладом київської подібні організації виникають у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та ін. містах. Їх об’єднувала віра в досягнення національного самовизначення, любов до України, повага до українського народу.
Вони створили цілу мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, публікували кращі зразки усної творчості. Вели українознавчі дослідження й займались вивченням та пропагандою історії та етнографії України, складанням україно-російського словника. Але почався наступ самодержавства, яке боялося зміцнення національних основ духовного життя на Україні. В 1862 році недільні школи були закриті. Уряд забороняє друкування науково-популярних та релігійних книжок українською мовою (циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва 1863року). У 70-х рр. відбувається відродження громадського руху на Україні, що свідчило про нове піднесення національно-визвольної боротьби. Розгорнулася робота за вивчення економіки, історії, географії, фольклору, надруковано ряд фундаментальних праць (С.Подолинський, О.Терлецький, М.Зібер, М.Павлик, І.Франко, М.Драгоманов).
У пробуджені національної самосвідомості українців помітну роль відіграли наукові праці з історії і етнографії України, фольклористики та мовознавства: «История Малоросии» М.Маркевича у 5-ти томах, дослідження М.Костомарова («Б.Хмельницький», «Руїна», «Мазепа і мазепинці»), П.Куліша («Записки о Южной Руси», «Исторія України від найдавніших часів»). В.Антонович очолює товариство «Нестора-літописця», був автором численних праль з історії, археологи, етнографії.
Цементуючою основою єдності української культури об’єктивно виступала українська літературна мова. Українська національна ідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Шевченка та М.Драгоманова.
