Нова українська література (Котляревський,Квітка – Основ’яненко,Котляревський).

. І саме в час гнітючої безвихідності, як дар небес, ковток свіжого повітря, з'явився провісник життєдайного майбуття — поема «Енеїда» Івана Котляревського. Правду кажучи, батько сучасної української літератури не вважав свій літературний експеримент з використанням живої народної мови вартим опублікування. Перші три частини «Енеїди» в 1798 р. в Петербурзі видав власним коштом конотопський поміщик Василь Папура.

Ця подія стала віхою рішучого повороту від минувшини до розвитку нової літератури і, зрештою, нової культури. Адже вибір Котляревським мови народу став незворотним явищем не тільки для літератури.

Услід за нею протягом XIX ст. народну мову почали використовувати публіцистика, літературна критика й гуманітарні науки. Іван Котляревський є також автором перших українських п'єс — «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які ставилися в Полтаві й започаткували новий український театр.

Творчість Івана Котляревського (1769-1838) — звичайно, дар Божий, але отриманий українством закономірно, тоді, коли воно усвідомлювало його значення. По-перше, «Енеїда» не могла б з'явитися, не успадкувавши національні духовні традиції, сформовані козацькою добою: незнищенний дух вільнодумства; збережене в надзвичайно важких умовах національне самоусвідомлення, історичний оптимізм; готовність шукати і знайти нову, як говорив Г. Сковорода, «духовну вітчизну».

Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) — засновник сучасної української прози. Письменник народився в родовому дворянському помісті Основа, що поблизу Харкова (нині ця місцевість знаходиться в межах міста). Здобув домашню освіту. Певний час перебував у монастирі. Усе життя прожив у Харкові, брав активну участь у громадському та культурному житті міста. Протягом 1817-1828 pp. посідав виборну посаду повітового предводителя дворянства. У 1812 р. Г. Квітка-Основ'яненко — директор харківського театру. За його участю видавався журнал «Украинский вестник» та пізніші харківські альманахи. У 1833 р. з-під його пера вийшла «Супліка до пана іздателя» — справжній «маніфест» на захист української літератури.

Вершиною української літератури XIX ст. стала геніальна творчість пророка національного відродження України — Тараса Шевченка. У 1831 р. кріпацька доля завела його до Петербурга. Там він познайомився з художниками І. Сошенком, К. Брюлловим та іншими діячами культури. У квітні 1838 р. вони організували його викуп із кріпацтва. Протягом 1838-1845 pp. T. Шевченко навчався й успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Саме тоді проявився й поетичний талант юнака: у 1840 р. вийшла його славнозвісна збірка «Кобзар». Завершивши навчання, Шевченко повернувся в Україну і в лютому 1847 р. почав працювати вчителем малювання в Київському університеті св. Володимира. Проте 5 квітня його заарештували за підозрою в належності до Кирило-Мефодіївського братства й засудили до заслання. Лише в 1857 р. він отримав звістку про звільнення. В останні роки свого життя Шевченко знову поринув у літературну творчість. У ній він, як ніхто інший, досягнув вершин народних етичних норм, відтворив світогляд українців та їхні глибинні почуття. Здавалося, вустами поета промовляв сам український народ.