ОБГРУНТУВАННЯ ВИБОРУ АНАЛіТИЧНИХ ДОВЖИН ХВИЛЬ ТА МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ОПТИЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПВП

 

Продуктивність праці – це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого.

Продуктивність передбачає ефективне, раціональне використання не лише праці, але й усіх інших ресурсів – капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому, визначаючи політику та стратегію будь-якого підприємства, й аналізуючи продуктивність праці, обов'язково зіставляють продуктивність праці з рівнем використання інших чинників виробництва. Разом з тим, якість та продуктивність більшості цих чинників безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їхнього потенціалу.

Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну продуктивність праці.

Під індивідуальною продуктивністю праці розуміють продуктивність праці окремих працівників на конкретній дільниці виробництва. Локальна продуктивність праці являє собою середню продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприємству або галузі. Суспільна продуктивність праці – це середній рівень продуктивності праці по національному господарству в цілому.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількістю праці, затраченої на виробництво цього обсягу, вирізняють два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток– це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (обсягом робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість – це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління).

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, мети розрахунків і ґрунтується на методичних особливостях (рис. 4.3).

 

Рис. 4.3. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці

 

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці. Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Вони найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, достатньо наочні й показові, проте мають суттєвий недолік – їх неможливо застосувати до різнорідної продукції. Різновидом натуральних показників виробітку є так звані умовно-натуральні вимірники, використання яких дозволяє розширити можливість застосування цих показників. Так, якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що зводить різну продукцію до однієї одиниці виміру (наприклад, різні види палива перераховують в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників досить обмежене.

Для оцінювання рівня виробітку на окремих робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях, використовують трудові показники. У цих показниках для характеристики обсягу виробництва застосовують норми трудових витрат у нормо-годинах. Ці показники застосовуються на підприємствах для визначення чисельності робітників і вимагають відповідної наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Найбільш універсальними, й поширеними є вартісні показники. Вартісними називають показники виробітку, у яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Вони дають змогу порівнювати продуктивність праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються. Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передусім цінового чинника. Так, необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.

 

4.5. Чинники та резерви зростання продуктивності праці

 

Чинники змінювання певного показника – це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно чинники зростанняпродуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і причин, що сприяють збільшенню продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має важливе значення як для кожного підприємства зокрема, так і для суспільства в цілому, вивчення чинників і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії та практики.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розроблення конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації чинників продуктивності праці. 3 огляду на можливості впливу на діяльність підприємства та за рівнем керованості, всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на дві узагальнюючі групи – зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно знаходяться поза сферою управляння окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні – законодавство, політика, ринкова інфраструктура; конкуренція; макроструктурні зрушення в суспільстві; культура і моральність; природні ресурси), а до внутрішніх – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, техніка і технологія; матеріали й енергія; персонал, організація виробництва і праці, інновації, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства важливе господарське значення. Урахувавши їх, можна грунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію підвищення продуктивності праці.

Крім наведеної системної класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. У машинобудівному виробництві доцільно використовувати такі узагальнені групи чинників зростання продуктивності праці:

- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

- організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці);

- економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках);

- соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

- структурні, галузеві й інші фактори (введення та освоєння нових виробництв, зміна структури виробництва);

- природні умови та географічне розміщення підприємств.

У практиці реального управління підприємством завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці. Розрахунки ґрунтуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для усіх ланок підприємства), так і у часі (за календарним графіком їх можливого використання). Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці у конкретний момент часу.

Кількісний вплив окремих чинників деталізують за схемою, показаною на рис. 4.4., а їхній загальний вплив на зміни продуктивності праці на підприємстві визначають таким чином:

- встановлюють вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (), тобто умовну чисельність, потрібну для забезпечення планового обсягу виробництва при умові збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

- розраховують зміну (зменшення, зростання) вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарну зміну чисельності ();

- розраховують загальний приріст продуктивності праці в плановому періоді () відносно базового періоду.

Далі розглянемо факторний метод прогнозування продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних чинників. Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за чинниками продуктивності праці здійснюють, як правило, через порівняння витрат праці на весь обсяг продукції (послуг) за розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

 

Рис. 4.4. Класифікація чинників для розрахунку можливого зростання продуктивності праці на підприємстві

 

Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, прогресивної технології для підвищення технічного рівня виробництва () можна розраховувати за такою формулою:

, (4.10)

де , – трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-год; – плановий обсяг випуску продукції, од.; – коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

Зміна чисельності робітників у зв’язку із структурними зрушеннями у виробничій програмі () визначається за формулою:

, (4.11)

де , – трудомісткість 1 млн. грн продукції в базовому і плановому періодах, нормо-год; – плановий обсяг випуску продукції, млн. грн.

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу () можна обчислити:

, (4.12)

де , – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах; – питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %; –вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу, скоригована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.

Загальну економію чисельності працівників () знаходять як суму економії чисельності за кожним із чинників.

Вплив економічних та соціальних чинників на економію чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Розрахунок приросту продуктивності праці у плановому періоді () відносно базового періоду можна здійснити за формулою:

, (4.13)

Вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді () можна визначити:

, (4.14)

де – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

Якщо є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

, (4.15)

де – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, %; – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, %.

, (4.16)

де – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в базовому році, нормо-год; – трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, який можна виконати, користуючись залежністю:

, (4.17)

де – приріст обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %; – приріст чисельності працівників, %; – загальний приріст обсягу виробництва, %.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляють програми управління продуктивністю. У цих програмах зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх виявлення і реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці.

Контрольні питання

1. У чому полягає суть понять «трудові ресурси», «персонал підприємства»?

2. Проаналізуйте склад персоналу підприємства за характером виконуваних функцій.

3. З яких основних елементів складається система управління персоналом підприємства?

4. Розкрийте зміст класифікації промислового персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

5. Охарактеризуйте складові сучасної кадрової політики підприємства та процес відбору персоналу.

6. Розкрийте методику визначення чисельності окремих категорій працівників підприємства.

7. Які особливості складання балансу робочого часу середньооблікового працівника?

8. Назвіть і охарактеризуйте методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці на підприємстві.

9. Охарактеризуйте виробіток як один з показників продуктивності праці.

10. Що являє собою класифікація чинників зростання продуктивності праці на підприємстві?

11. Яке значення має вплив інженерів на підвищення продуктивності праці на стадіях розробки та виробництва продукції?

Завдання з розв’язанням

Визначити виробіток на одного працюючого машинобудівного підприємства у звітному році і його відносний ріст, якщо відомо, що в цьому році було 240 робочих днів, річний виробіток у базовому році складав 130 тис. грн/чол. Обсяг випуску продукції підприємства у звітному році становив 234000 тис. грн, а трудомісткість виробничої програми за рахунок застосування прогресивних технологій знизилась у порівнянні з базовим роком на 9600 людино-днів.

Розв’язання:

Приріст продуктивності праці на підприємстві у звітному році відносно базового року можна розрахувати за формулою:

Вихідну чисельність працюючих у звітному році можна обчислити як відношення обсягу випуску продукції в цьому році до базового рівня виробітку:

чол.

Обчислюємо економію чисельності за рахунок зниження трудомісткості виробничої програми:

чол.

Приріст продуктивності праці становитиме:

.

Таким чином, виробіток на одного працюючого у звітному році буде дорівнювати:

тис. грн/чол. за рік.

ОБГРУНТУВАННЯ ВИБОРУ АНАЛіТИЧНИХ ДОВЖИН ХВИЛЬ ТА МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ОПТИЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПВП