Тема № 6. Типология СМИ КазахстанаТема 5. Планування діяльності підприємства 5.1. Поняття планування. 5.2. Методологія планування. 5.3. Види планування. 5.4. Основні напрями планування підприємницької діяльності. 5.5. Мета, завдання та процедура складання бізнес-плану.
Поняття планування
Планування - функція управління. Управління і його сучасний різновид менеджмент - це об'єктивно необхідна сфера людського існування. її об'єктивність пояснюється тим, що будь-яка діяльність (процес, виробництво тощо) здійснюється як в просторі, так і в часі, тобто має певну тривалість, причому ця тривалість спрямована в майбутнє. Тому виникає необхідність управляти діяльністю людини, і ця необхідність тим важливіша, чим більш значущі майбутні результати для окремої особи чи колективу. Можна сформулювати загальний зміст управління так: цілеспрямована дія на об'єкт управління для досягнення заздалегідь встановленої мети в інтересах суб'єкта управління. В наведеному формулюванні об'єкт має декілька різновидів, а саме: 1) фізична особа; 2) структура (підрозділ, установа, суспільство тощо); 3) матеріальний елемент (устаткування, прилад, апарат тощо); 4) процес (технологічний, інформаційний, культурний тощо). Характеристика об'єкта відповідає на питання: "ким (чим) управляють?". Мета - це стан (параметри, результати) об'єкта, які становлять інтерес для суб'єкта управління. Відповідає на питання: "чого треба досягти?". Суб'єкт — особа або структура, яка здійснює управлінську дію. Відповідає на питання: "хто управляє?". Функції управління (обов'язкові складові частини) загальновідомі й в укрупненому вигляді включають: планування, організацію, мотивацію, контроль, регулювання, облік, аналіз. Кожний управлінський цикл містить всі функції, які складають систему (взаємопов'язаний комплекс) і реалізуються за принципом "зворотного зв'язку", тобто планування базується на результатах аналізу попереднього циклу і, в свою чергу, обумовлює характер здійснення всіх інших функцій у поточному циклі управління. Існує багато розумінь сутності планування і, відповідно, велика кількість формулювань цього поняття. Наведемо два, які можна вважати найбільш відповідними. Узагальнюючий зміст планування - система дій, потрібних, щоб подолати розбіжність між тим станом об'єкта управління, який найбільш ймовірний без втручання суб'єкта управління, і тим, який є бажаним (заданим). Зміст планування у соціально-економічній сфері - формування програми, темпів і пропорцій розвитку об'єкта управління для досягнення заздалегідь визначених соціальних і економічних результатів в інтересах суб'єкта управління. Головні (ключові) параметри планування в соціально-економічній сфері в ринкових умовах такі: 1) пріоритети (як конкретизація мети управління); 2) вибір (як наслідок наявності альтернативних рішень); 3) ризик (як наслідок об'єктивної непередбаченості майбутнього). Пріоритет - це певний параметр стану об'єкта управління, який особливо важливий для суб'єкта управління і в досягненні якого полягає мета і зміст процесу управління. Проблема пріоритету має два аспекти: по-перше, його встановлення, тобто визначення параметра (показника) або сукупності показників, які найбільшою мірою відповідають меті та забезпечують інтереси суб'єкта управління; по-друге, його оцінка, тобто визначення кількісної характеристики показників, які бажано досягнути в інтересах суб'єкта управління. Встановлення пріоритетів і методів їх оцінки - функція суб'єкта управління. Це одна з найскладніших і найважливіших проблем планування. Складність і важливість правильного встановлення пріоритетів і достовірної їх оцінки зростає з ростом рівня управління - від мікро- до макрорівня. Проблема вибору також має два аспекти: по-перше, названий вище вибір пріоритету, який обумовлює перспективний стан об'єкта і мету планування; по-друге, вибір шляхів досягнення заданого (або бажаного) рівня планових параметрів. Перше завдання передбачає вибір з кількох найважливіших параметрів чи їх сукупностей такого варіанта, який найбільше відповідає меті управління і інтересам суб'єкта. Друге завдання полягає в пошуку оптимального шляху для досягнення заданих цілей. Такий пошук, як правило, здійснюється за умов обмеження в часі і в ресурсах (матеріальних, трудових, фінансових) з метою їх ефективного використання. Це завдання, по суті, і є головним змістом планування. Ризик - це характеристика невизначеності, притаманної управлінським процесам і, в першу чергу, плануванню. В спеціальній літературі зустрічаються різні формулювання поняття ризику, відмінні за деякими ознаками, в залежності від сфери діяльності, характеру впливу ризику на її результати, способів оцінки тощо. Пропонується таке формулювання: ризик - це ймовірність настання події, яка може мати негативні наслідки для процесу і результатів управління. З ризиком пов'язані і визначення мети управління (помилковий вибір пріоритетів, недостовірна їх оцінка), і вибір шляхів її досягнення. Ризик, як категорія управління, вимагає вирішення таких питань: види ризику, способи оцінки, форми врахування. Види ризику можна класифікувати за такими ознаками: 1) за вагомістю наслідків - допустимий, критичний, катастрофічний; 2) за ступенем охоплення об'єктів управління - систематичний (недиверсифікований), несистематичний (диверсифікований); 3) за причинами і джерелами виникнення - природний, соціально-політичний, нормативно-законодавчий, фінансово-економічний, виробничий. Вагомість наслідків - це небезпека негативних фінансових результатів. З цієї позиції розрізняють: допустимий ризик - небезпека неотримання прибутку, критичний - небезпека неотримання виручки від реалізації, катастрофічний - небезпека втрати майна (банкрутство). Охоплення ризиком об'єктів управління обумовлене залежністю від управлінських рішень на державному рівні. Систематичний (недиверсифікований) ризик є небезпекою для всіх об'єктів (підсистем) управління. Наприклад, стосовно управління економікою, зміна податкової політики буде впливати на результати діяльності будь-якої підприємницької структури. Несистематичний (диверсифікований) ризик є ризиком окремих об'єктів (підсистем) управління і може не стосуватися інших. Його ефективніше можна врахувати та компенсувати за допомогою відповідної управлінської стратегії, ніж систематичний, оскільки він набагато більше залежить від діяльності конкретного об'єкта. Управління цим ризиком є головною складовою частиною стратегічного управління, зокрема фінансового управління. Причини (джерела виникнення) ризику охоплюють весь спектр діяльності об'єкта управління і його взаємозв'язків з природним середовищем, ринковими суб'єктами та іншими учасниками управлінського процесу. Деякі з них мають сталі характеристики і можуть передбачатися, наприклад, такі різновиди природного ризику, як небезпека землетрусів, цунамі, повеней та інших природних катаклізмів. Але більшість причин пов'язані з діяльністю суспільства в цілому або зовнішньоекономічними аспектами і характеризуються високим рівнем невизначеності. Класифікація ризиків за різними ознаками і характеристика різновидів ризику за причинами дані в табл. 5.1. Кожний різновид може і далі деталізуватися в залежності від специфіки підприємницької діяльності. Оцінка ризику будь-якого виду передбачає аналіз видів ризику для конкретної ситуації, потім вимірювання ступеня ризику, тобто ймовірності настання певної події і розміру фінансових та соціальних негативних наслідків від неї. Ймовірність настання події може визначатися двома методами - за допомогою спеціального математичного апарату, зокрема теорії ігор, або на підставі експертної оцінки. В обох випадках інформаційною основою для прийняття рішення має бути статистична інформація щодо умов і результатів діяльності об'єкта управління за достатньо тривалий період або така ж інформація щодо аналогічних об'єктів. Розмір можливих негативних наслідків від настання ймовірної події визначається на підставі кількісних і якісних характеристик об'єкта управління і розуміння впливу на них очікуваної небезпеки. Використання будь-якого з названих методів вимагає певних професійних навиків, тому перед плановиком завжди є дилема - залучити до оцінки ризику фахівців (математиків, статистиків, аналітиків тощо), чи освоїти самому відповідну методологію збору і обробки інформації. Як правило, найбільш доцільним є комбінація названих підходів, при якій плановик формулює завдання і методологічні основи оцінки ризику, а збір статистичної інформації і її обробку проводять фахівці.
Таблиця 5.1. Класифікація ризиків
Врахування ризику має такі варіанти: 1) попередження; 2) альтернатива; 3) компенсація. Попередження ризику передбачає розуміння можливості конкретної небезпеки, розміру її негативних наслідків і вжиття відповідних заходів, щоб запобігти цим наслідкам. Наприклад, фірма для попередження крадіжок товарів у процесі їх транспортування організує відповідну охорону вантажів; регіональні органи влади при надходженні інформації щодо повені, яка загрожує населенню і майну, здійснюють спеціальні заходи аж до тимчасового переселення людей і відповідної консервації майна. Очевидно, всі попереджувальні заходи вимагають додаткових витрат. Альтернатива - це врахування в процесі планування кількох варіантів досягнення заданої мети. Наприклад, пошук альтернативних постачальників і попередня домовленість з ними. Розробка альтернативних варіантів передбачає можливість маневрування в процесі реалізації планів, тобто досить швидкої і "безболісної" заміни одного варіанта іншим, якщо ситуація цього вимагає. Такі розрахунки широко розповсюджені в плануванні й дозволяють істотно зменшувати ризик. Але слід пам'ятати, що так само, як і попереджувальні заходи, альтернативне планування вимагає додаткових витрат. Тому суб'єкт управління повинен вирішити, що для нього доцільніше: швидко і економно сформувати один план розвитку певного об'єкта, наражаючись при цьому на ризик, чи опрацювати декілька варіантів, що вимагає більш тривалого часу і додаткового фінансування, але дозволяє уникнути ризику, або принаймні суттєво зменшити небезпеку негативних наслідків. Компенсація ризику передбачає закладення в планові розрахунки додаткових витрат, які повністю або частково перекривають можливі фінансові наслідки ризику. Найбільш розповсюдженою формою компенсації є страхування. Страхування широко використовується в економічних відносинах як спосіб захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів. Страхування охоплює різноманітні сторони діяльності й може мати такі різновиди: індивідуальне страхування (життя, від нещасних випадків, медичне); майнове страхування (засобів транспорту, вантажів, іншого майна, фінансових ризиків); страхова відповідальність власників транспортних засобів; перестрахування однією страховою організацією ризику виконання всіх або частини своїх зобов'язань у іншого страховика. Право на проведення страхових операцій та механізм їх здійснення регламентуються державою за допомогою відповідного законодавства. Можливі й інші способи компенсації, наприклад, закладення в ціну товару певної надбавки, яка перекривала б падіння обсягів продажу. Це доцільно в ситуації, коли ціна продажу дозволяє таке збільшення.
5.2. Методологія планування
Методологія планування включає такі складові: планові показники, принципи планування, методи планування, стратегії і пріоритети планування. Показник (параметр) - це первинна форма представлення економічної інформації. Під показником розуміють найменшу змістовну одиницю, побудовану із цифр і алфавітних знаків, яка є предметом повідомлення і документоутворення в економічних розрахунках. Сукупність показників у плануванні представляє собою систему з притаманною їй взаємопов'язаністю елементів (окремих показників). Кількість показників у процесі планування підприємницької діяльності може бути дуже великою і залежить від рівня управління, різновиду планування, ступеня деталізації розрахунків тощо. Так, річний зовнішній оборот економічної інформації середнього підприємства сягає сотень тисяч показників. Склад показників обумовлюється специфікою фірми і різновидом планування, але в загальному вигляді ця система включає такі групи: - результати підприємницької діяльності; - ресурси для підприємницької діяльності; - умови підприємницької діяльності. Кожна група містить різноманітні складові в залежності від особливостей господарювання і планування. Особливе місце в описаній системі займають нормативні показники (норми і нормативи). Це параметри, розміри яких встановлюються або обмежуються суб'єктом управління. З позицій фірми розрізняють нормативні показники: а) доведені ззовні; б) встановлювані фірмою. До першої групи належать параметри податкової і кредитної системи, обмеження, пов'язані з ціноутворенням, норми амортизації, екологічні нормативи тощо. До другої групи - норми часу, затрат матеріальних ресурсів, обслуговування, виробітку, нормативи підготовчо-заключного часу тощо. Врахування всіх видів норм і нормативів є обов'язковою умовою якісного планування підприємницької діяльності. Принципи - це головні, усталені правила, невиконання яких призводить до недосконалості підприємницьких рішень. Найважливішими для планування є такі принципи: комплексності (системності) - необхідності врахування всіх зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на об'єкт управління; науковості - базування на досягненнях фундаментальних та спеціальних наук; підлеглості - підпорядкованості процедур планування пріоритетам і стратегії управління, обраним суб'єктом управління; гнучкості - необхідності врахування ризику та альтернативних планових розрахунків як передумов фінансової стабільності; постійності - безперервності планових процедур, основаної на взаємозв'язку поточного і стратегічного планування. Методи планування поділяються на: 1) методи рахування; 2) методи розробки планових документів (програм, планів); 3) методи обгрунтування величини показників та взаємозв'язку між ними. Перша група включає рахування вручну (без механічних та електронних пристроїв), механізоване (за допомогою калькуляторів та інших пристроїв), автоматизоване (за допомогою комп'ютерної техніки). Друга група включає традиційні методи складання планів (за допомогою спеціальної служби постійного призначення) і програмно-цільові (створення спеціальної тимчасової структури, її цільове фінансування, спрямоване на розробку конкретної програми, після чого структура ліквідується, а працівники повертаються на попередні місця роботи). Методи третьої групи включають розрахунково-аналітичні, графо-аналітичні, балансові, економіко-математичні методи. Особливе значення має необхідність врахування при визначенні планових параметрів специфічного різновиду будь-якого показника - його нормативу. Це обумовило позицію деяких фахівців щодо наявності окремого нормативного методу планування, але практика планової діяльності дозволяє стверджувати, що використання нормативної інформації (як тієї, що формується на підприємстві, так і доведеної ззовні відповідними структурами макроекономічної системи) є обов'язковою і необхідною умовою досконалого планування за допомогою будь-якого методу. Названі вище методи не існують "в чистому вигляді", всі вони взаємопов'язані, а основою для всіх є розрахунково-аналітичний метод, тобто встановлення величини показника за допомогою формул (відомих співвідношень) на базі аналізу комплексу об'єктивних факторів, в тому числі нормативної інформації. Графо-аналітичний метод (графіки, діаграми, номограми, сітки тощо) ефективний з точки зору наочності й економії часу на планові розрахунки, але вимагає великої підготовчої роботи і придатний не для всіх обчислень. Балансовий метод - це розрахунки, які базуються на забезпеченні рівноваги. Переважно їх використовують у всіх ресурсних розрахунках - при порівнянні потреби і джерел її покриття, затрат і ресурсів, ресурсів і продукції, доходів і видатків і т. д. Форма балансу може бути як суто розрахункова, так і графічна (наприклад, діаграма балансу виробничих потужностей), з використанням економіко-математичного моделювання (наприклад, оптимізація виробничої програми) або без нього. Економіко-математичне моделювання (ЕММ) - найбільш ефективні і, безумовно, необхідні в сучасній багатофакторній економіці методи прийняття планових рішень, особливо стратегічного характеру. Вони базуються на використанні спеціальних математичних дисциплін: математичної статистики, методів прийняття оптимальних рішень, економічної кібернетики, моделювання конкурентної економіки та ін. ЕММ є основою ефективного використання обчислювальної техніки в плануванні.Як різновид ЕММ, необхідний для машинного рішення економічних задач, слід виділити алгоритмізацію планових рішень. Виходячи з принципу підлеглості, зміст і порядок розрахунків за всіма розділами плану залежать від економічної стратегії і обраних пріоритетів. Стратегія - це послідовність укладання і конкретизації планів діяльності фірми для досягнення певної мети в майбутньому. Укрупнено можна розглядати два види стратегії - адаптацію до зовнішнього середовища (сприятливих і несприятливих змін у ньому) і координацію внутрішнього розвитку об'єкта управління. Пріоритет - це параметр діяльності, який поряд з іншими параметрами характеризує мету управління і передумови ефективності господарювання, але має першочергове значення, виходячи з конкретної економічної ситуації. Різноманітність умов підприємництва обумовлює можливість різних (одночасно декількох) пріоритетів для одного об'єкта управління (особливо виходячи з динаміки його розвитку) або однакових пріоритетів для різних об'єктів. На мікроекономічному рівні пріоритетами найчастіше виступають: — беззбитковість виробництва; — максимізація виручки від реалізації продукції; — мінімізація витрат; — максимізація чистого прибутку фірми; — максимізація рентабельності; — максимізація реалізації продукції в натуральному вимірі; — мінімальні можливості збуту продукції (стратегія "виживання"); — можливості ресурсозабезпечення; — інші види пріоритетів. Вибір пріоритетів і методики їх оцінки - функція суб'єкта управління. Це одна з найскладніших і найважливіших проблем планування. Чим вищий ступінь укрупненості (комплексності) планового показника, тим ближчі пріоритети, які обумовлюють його розрахунок, до пріоритетів розвитку фірми в цілому. Чим дрібніший показник, тим вужчі, локальніші пріоритети, які його обумовлюють. Наприклад, при розрахунку планового обсягу продажу продукції фірми пріоритетом може бути будь-який параметр з наведеного переліку, а при розрахунку, скажімо, загальновиробничих витрат (частини собівартості продукції) у виробничих підрозділах фірми пріоритетами можуть бути: а) точність визначення видатків фірми; б) швидкість оцінки видатків фірми; в) мінімізація накладних витрат фірми тощо.
Види планування
Описані параметри планування (пріоритет, вибір, ризик) відтворюють сутність цієї найважливішої функції управління незалежно від різновиду плану. Але конкретний зміст плану і методологія його розробки суттєво залежать саме від особливостей планування, обумовлених його різновидом. Пропонується класифікація планування за такими ознаками: 1) за періодом - довгострокове, середньострокове, короткострокове, оперативне; 2) за рівнем управління - макрорівень, мезорівень, мікрорівень, підрозділ, людина; 3) за механізмом планування - директивне, індикативне; 4) за предметом діяльності - господарство, комерція, виробництво, політика, культура, соціальне забезпечення; 5) за метою планування - поточне, стратегічне, зокрема, бізнес-планування. Період планування як критерій розподілу має "розмиті" границі. Віднесення плану до довгострокового, середньострокового чи короткострокового не завжди беззастережне. При цьому слід базуватися на такому розумінні: чим довший плановий період, тим ближчий план до прогнозу і навпаки, чим коротший плановий період, тим більше є ознак оперативного плану, тобто максимально конкретизованої і деталізованої інформації. З другого боку, період планування, як ознака певної групи, тісно пов'язаний з предметом планування. Наприклад, у геології довгостроковий період становить 100 і більше (аж до мільйонів) років, у демографії – 30-70 років, а в економіці – 10-20 років. Але для всіх сфер діяльності однакове правило: чим на довший період є планова інформація у вигляді довго- чи середньострокового плану, тим якіснішим буде короткостроковий і оперативний план. Рівень управління має такі різновиди. Макрорівень - об'єктом управління (планування) є держава, суспільство, народне господарство країни, її населення, ресурси тощо. Мезорівень - об'єктом є частина народногосподарського комплексу, а саме: регіон, область, місто (територіальний розріз), галузь, підгалузь (функціональний розріз) - які складаються з багатьох відокремлених об'єктів, причому діяльність цих об'єктів має спільні риси, обумовлені територіальною або галузевою приналежністю. Мікрорівень - об'єкт відокремлений просторово і економічно від інших об'єктів (юридична особа). Це може бути підприємство, організація, установа, господарське товариство та ін. Підрозділ - об'єкт управління може бути відокремлений просторово, але не економічно (не має прав юридичної особи або ці права неповні). Наприклад, цех підприємства, відділ інституту, філія концерну. Останній рівень управління - об'єктом є окрема людина або технічний об'єкт (верстат, апарат, автомобіль, комп'ютер тощо). Наведений перелік демонструє різноманітність об'єктів, для яких здійснюється планування, що зумовлює відмінності в методології розробки плану на різних рівнях управління. Механізм планування тісно пов'язаний з особливостями системи управління, в рамках якої здійснюється планування. В сучасній економічній практиці найбільше розповсюдження знайшли такі його різновиди: директивне й індикативне планування. Директивне планування складається з таких елементів: 1) до об'єкта управління доводяться обов'язкові завдання відносно результатів, ресурсів і умов його діяльності; 2) виконання доведених завдань жорстко контролюється спеціальними службами; 3) невиконання доведених завдань карається економічними санкціями і адміністративними заходами. Прикладом застосування директивного планування була централізована система управління діяльністю підприємств. До підприємств доводились директивні завдання з номенклатури продукції, її кількості, ціни реалізації, обсягу прибутку, лімітів матеріальних ресурсів, умов праці та її оплати, розподілу доходу і т. ін. Крім того, перелік споживачів продукції і постачальників ресурсів теж регламентувався, так само, як і розміри поставок, їх строки і умови. Невиконання планових завдань каралося різноманітними способами, включаючи як економічні санкції (депреміювання працівників, зменшення фінансування тощо), так і адміністративні, аж до звільнення керівників з їхніх посад. Така жорстка система відповідала об'єктивній характеристиці - монополії держави, яка базувалася на державній власності на засоби виробництва. Чим ближча економічна система до ринкової з притаманною останній різноманітністю форм власності, розвиненістю спеціальних ринкових механізмів (посередництво, достатньо вільне ціноутворення, вільний рух капіталів, трудових ресурсів тощо), відкритістю економіки і т. ін., тим менша сфера застосування директивного планування. Але слід пам'ятати, що і в ринковій економіці без директивного управління (і планування в тому числі) не обійтися. Зокрема, регулювання діяльності підрозділів економічного суб'єкта будь-якої форми власності (цехів, дільниць, відділів тощо) базується на поєднанні директивного та індикативного управління, причому в цьому сполученні переважають директивні важелі. Індикативне планування полягає в такому. Мікроекономічний суб'єкт самостійно встановлює пріоритети своєї діяльності, визначає потрібні ресурси та вибирає умови господарювання. Регулювання з боку держави (макроекономічного суб'єкта) має за мету досягнення певних орієнтирів (індикаторів), встановлених для держави в цілому: рівень національного доходу, дефіцит бюджету, зайнятість трудових ресурсів, життєвий рівень населення тощо. Мотивація мікроекономічних суб'єктів здійснюється переважно за допомогою системи економічних важелів: оподаткування, ціноутворення, кредитування, регулювання зовнішньоекономічної діяльності, антимонопольного регулювання та ін. Але при цьому застосовуються і певні організаційно-розпорядчі методи, що мають директивний характер, наприклад, порядок реєстрації суб'єктів підприємництва, порядок ліцензування їхньої діяльності, порядок оподаткування і обов'язкових платежів, система екологічних, санітарних, протипожежних вимог, недотримання яких може призвести до призупинення підприємницької діяльності або закриття підприємства. Відмінність планування за предметом діяльності обумовлена специфікою відповідної галузі. Головним чином вона залежить від особливостей продукції (виріб, робота, послуга) і пов'язаних з нею організаційно-технологічних параметрів. Стратегічне планування - це визначення мети розвитку фірми, умов її досягнення, найбільш важливих етапів і альтернативних рішень для досягнення мети, включаючи оцінку ринкової кон'юнктури, потреби в ресурсах та коштах, джерел їх отримання і вимог до ефективного використання. Іншими словами, стратегічне планування - це сценарій майбутньої діяльності фірми. Слід зважати на те, що з часом фактичні параметри економічного середовища і внутрішнього стану фірми можуть суттєво відрізнятись від прогнозованих, які були враховані в стратегічному плані. Це об'єктивна ознака процесу планування як форми людської діяльності, спрямованої в майбутнє. Розбіжність між прогнозованими і реальними характеристиками нівелюється послідовним коригуванням планових параметрів у поточних планах відповідних календарних періодів. Поточне планування - це конкретизація стратегічних рішень, деталізація ресурсних і результативних розрахунків з прив'язкою до умов конкретного календарного періоду і можливостей фірми. Особливе місце займає бізнес-планування, яке може мати як стратегічні, так і поточні ознаки. Бізнес-план - це розгорнуте обгрунтування підприємницького рішення, яке потребує інвестицій, незалежно від їх джерел. 5.4. Основні напрями планування підприємницької діяльності
Зміст планових розрахунків розрізняється залежно від рівня управління: а) планування діяльності фірми в цілому; б) планування діяльності внутрішньофірмових підрозділів. Для фірми в цілому планування (стратегічне і поточне) здійснюється за такими головними напрямами: - номенклатура й асортимент продукції (виробів, робіт, послуг), основані на аналізі ринкової кон'юнктури, можливостей фірми і стратегії маркетингу; - обсяги продажу продукції і виручка від реалізації за кварталами (місяцями) планового періоду; - обсяги виробництва (товарна і валова продукція, незавершене виробництво), узгоджені з виробничими потужностями, матеріальними і трудовими ресурсами; - технічна підготовка виробництва і забезпечення матеріальними ресурсами; - організаційна і виробнича структура; - інженерне забезпечення; - забезпечення трудовими ресурсами і оплата праці; - фінансовий план; - соціальна сфера; - інвестиційна та інноваційна політика. Для внутрішньофірмових підрозділів головними напрямами планування є: - виробництво продукції згідно з плановою номенклатурою і асортиментом; - технічне обслуговування основного виробництва - ремонт, оснащення, транспортування, складування, енергозабезпечення та інші види робіт і послуг; - затрати ресурсів та їх економія; - витрати на виробництво і реалізацію (собівартість продукції), в тому числі фонди оплати праці; економія всіх видів витрат; - матеріальне заохочення працівників; - організаційно-технічний розвиток, в тому числі освоєння нової продукції, техніки і технології; - соціальний розвиток.
5.5. Мета, завдання та процедура складання бізнес-плану
Мета розроблення бізнес-плану - планування господарської діяльності підприємства на найближчий і віддалений періоди відповідно до потреб ринку і можливостей отримання необхідних ресурсів. Бізнес-план допомагає підприємству вирішити такі головні завдання: - визначити конкретні напрямки діяльності, цільові ринки і місце підприємства на цих ринках; - сформулювати довгострокові й короткострокові цілі підприємства, стратегію і тактику їх досягнення. Визначити відповідальних за реалізацію кожної стратегії; - вибрати склад і визначити показники товарів і послуг, які підприємство пропонуватиме споживачам. Розрахувати виробничі й торговельні витрати на їх виробництво та реалізацію; - оцінити відповідність структури персоналу підприємства та умов мотивації їх праці поставленим цілям; - визначити склад маркетингових заходів підприємства з вивчення кон'юнктури ринку, реклами, стимулювання праці, ціноутворення, каналів збуту тощо; - оцінити матеріальне і фінансове становище підприємства та відповідність фінансових і матеріальних ресурсів поставленим цілям; - передбачити труднощі, що можуть завадити виконанню бізнес-плану. Планування діяльності підприємства за допомогою бізнес-плану з позиції менеджменту забезпечує такі результати: - примушує керівників значну увагу приділяти перспективам розвитку підприємства; - дає змогу чіткіше координувати зусилля, спрямовані на досягнення поставлених цілей; - установлює показники діяльності підприємства, необхідні для здійснення контролю; - примушує керівників чіткіше й конкретніше визначати свої цілі й шляхи їх досягнення; - підприємство стає більш підготовленим до несподіваних змін ринкової ситуації та підвищує швидкість адаптації; - наочно демонструє обов'язки й відповідальність персоналу підприємства. Правильно складений бізнес-план показує перспективу розвитку підприємства, тобто дає відповідь на найважливіше питання: чи варто вкладати кошти в цю справу і чи принесе вона доходи, які відшкодують усі витрати. Як правило, потреба в розробленні бізнес-плану виникає під час вирішення таких проблем: - підготовка заяв на отримання кредитів; - обгрунтування пропозицій з приватизації державних підприємств; - відкриття нової справи та визначення профілю діяльності підприємства й головних напрямків його комерційної діяльності; - перепрофілювання існуючої діяльності підприємства та вибір нових видів, напрямків і способів здійснення комерційних операцій; - складання проспектів емісій цінних паперів (акцій і облігацій) приватних підприємств, а також тих, які приватизуються; - вихід на зовнішній ринок і залучення іноземних інвестицій. Залежно від спрямованості й масштабів задуманої справи, обсягу робіт зі складання бізнес-плану ступінь його деталізації може бути різним. Бізнес-план - документ перспективний, і складати його доцільно на три-п'ять років наперед. Для перших двох років головні показники рекомендується визначати щоквартально (а в разі можливості навіть щомісячно), і лише з третього року можна обмежитися річними показниками.
Питання для самоперевірки
1. Розтлумачте загальний зміст планування. 2. Назвіть основні функції управління та дайте їм характеристику. 3. Головні параметри планування в соціально-економічній сфері. 4. Дайте визначення та розкрийте суть поняття «ризик». 5. Види ризиків та їхня класифікація. 6. Складові методології планування. 7. Що спільного та відмінного між нормою та нормативом? 8. Різновиди планування за ознаками. 9. Рівні планування. 10. Основні напрями планування.
Питання для самостійного опрацювання
1. Особливості складання бізнес – плану організації виробничої діяльності. 2. Планування діяльності виробничих структур на основі бізнес – проектів.
Тема № 6. Типология СМИ Казахстана Рассматриваемые вопросы: 1. Типы и типология журналистики 2. Основные типоформирующие признаки средств массовой информации 3. Классификация печатных СМИ 4. Основные изменения в типологии периодической печати РК Тестовые вопросы для закрепления темы Литература
|
