ПЕРЕМОГА АБО СМЕРТЬ

В сучасному суспільстві неуків та акторів, яке все довкола перетворює на дурний жарт та фарс, досить часто можна побачити що і великі ідеї перетворюються на фарс, а боротьба на імітацію та гру. Комуністичні бариги катаються на своїх «Майбахах» і граються в марксизм та революцію. Ліваки та анархісти сидячи в кав’ярнях престижних вишів імітують Мао та Махно. Воротили з «Газпрому» и «Правительства РФ» граються в імперську політику на чолі з бутафорським «царем» Путіним. «Голубі» з регіоналів імітують «старших російських братів» (імітація імітації – це вже остання стадія хвороби).

На превеликий жаль Правий Рух демонструє такі ж тенденції, як і все оточуюче його суспільство. Однак якщо «суспільство фарсу» не обходить нас жодною мірою, то така ситуація в Русі викликає крайню тривогу. Ставки в Правій боротьбі надто великі, щоб спокійно дивитись на процес виродження Руху. Правий Рух ставить собі за завдання безкомпромісні боротьбу, кінцева мета якого повалення сучасної влади, політичної та економічної системи. Ніхто не сумнівається, що продовження панування нинішньої системи призведе до повного краху Країни, та цим поставить під загрозу існування Народу. Вже зараз Україна являє собою класичний приклад «конченої країни», з диктаторським режимом в стилі Латинської Америки, зі скупченням понад 90% національних багатств в руках олігархії; з абсолютно відсутнім виробництвом та сільським господарством; з колосальною диспропорцією експорту та імпорту; з деградуючою наукою і освітою; вимираючим і старіючім населенням (а молодь масово імігрує за кордон); з фактичною владою в країні безумно роздутого силового апарату міліції, прокуратури, СБУ, податкової. При цьому система, що являє собою сплав політиканів, ментів і олігархів, має тверде бажання правити країною якомога довше. Змусити її здати свої позиції – це справа довгої та жорстокої боротьби без жодних компромісів. Або живе Україна або живе Система! Разом їм не жити.

Зрозуміло, що не можливо підходити до такої справи, як до гри. Приміряючи на себе форму бійця ви підносите себе у власних очах і очах оточуючих. Однак одного дня несподівано для себе ви ризикуєте опинитися обличчям до суворої реальності: смерті, тюрми або каліцтва. В такі важкі хвилини усі «лицедії» показують своє власне обличчя – обличчя войовничого міщанина, підлуватого, боягузливого, безчесного. В такі хвилини люди застигають на місці, коли треба битися за друзів, тікають і ховаються. Стають зрадниками, завзято допомагають ментам знищувати вчорашніх побратимів.

Кожен, хто вступив на шлях Правої Боротьби, повинен бачити можливі наслідки цього кроку для себе. Тюрма, переслідування, фізична небезпека, неможливість нормальної роботи та сімейного життя – повинні бути побачені, відчуті та прийняті вами, як глибоке внутрішнє переживання і переконання. Гострі та небезпечні моменти боротьби приходять несподівано, і готовими до них треба бути весь час.

Ті спільноти, які сприймали боротьбу, як драму життя, залишились в історії як переможці, ті ж, які перетворили боротьбу на фарс, лишаються в пам’яті нащадків недолугими невдахами. Уявімо що було б, коли великі герої давнини виявились не героями, а лицедіями, що граються в боротьбу? Якщо б Леонід і триста спартанців постояли в проході Фермопіл і знялись за день перед наступом персів? Що Запорозька Січ розбіглась по домівках дізнавшись про жорстоку страту ватажків чергового антипольського повстання? Чи можна представити бойовиків ОУН або ІРА, що масово розбігаються почувши про те, що їхнім соратникам окупаційна влада дала величезний тюремний строк? Все це неможливо уявити, тому що в такому разі ніхто і ніколи не дізнався б імена цих героїв. Ми повинні тримати на своїх знаменах напис «Перемога або Смерть!», бо смерть це єдина альтернатива Перемозі, для нас та нашої Вітчизни.

Ніколи не зможе перемогти та справа, прихильники якої вболівають лише за власне благо. Але завжди переможе той, хто залишить всі свої прив’язаності заради Боротьби і Перемоги.