Кінець Запорізької Січі. Підсумок

Останній період (1734--1775 рр.) в історії З. С. позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запоріжжя, з другого -- поступовим занепадом автономії З. С. і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприя-ли народній колонізації Запоріжжя. В 70-х роках 18 ст. населення Запоріжжя становило, ймовірно, 100 тис. чол. У зв'язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів). Відбулися зміни і в економіці З. С., що полягали насамперед, у розширенні землеробства, якого раніше майже не було, в дальшому розвитку скотарства і промислів. У сільському господарстві значне місце зайняли зимівники, де успішно розвивалося скотарство, конярство, вівчарство та землеробство. Робочу силу великих зимівників становили наймити. Основна маса населення зосереджувалася, однак, не в зимівниках, а в слободах. Земля вважалася власністю всього війська і Кіш відводив її власникам зимівників і слобідським громадам. Населення слобід виконувало різні повинності. Головною повинністю козака була військова служба на власний кошт. Посполитих звільняли від військової служби, але натомість вони відбували багато інших повинностей на користь війська і сплачували грошові податки. Найману працю широко застосовували і на промислах -- рибних, соляних, у чумацтві тощо. Заможне козацтво всіляко обмежувало компетенцію військової ради, прагнуло замінити її Радою старшини і «значного товариства». За Нової Січі козацтво почало відокремлюватися від посполитих, перетворюватися на верству, головним обов'язком якої було відбування військової служби, а привілеєм (для більшості в основному тільки формальним) -- участь у самоврядуванні, передусім у військовій раді.Для нагляду за діями кошової старшини біля Січі 1735 р. було збудовано Новосіченський ретраншемент і поставлено військову залогу. Вживалися заходи для перевірки козацьких компутів (списків) і впровадження паспортів. На кордонах Запоріжжя за наказом царського уряду збудовано систему укріплених ліній і засновано військові поселення Нову Сербію (1752 р.) і Слов'яно-Сербію (1753 р.). Після ліквідації гетьманства (1764 р.) З. С. лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р. кордони Росії відсунулися до гирла Південного Бугу, і З. С. втрачала значення форпосту в боротьбі проти турецько-татарської агресії. На початку червня 1775 р. царські війська на чолі з генералом П.Текелієм, що поверталися з турецького фронту, обложили З. С. і 4-5(15-16).VI.1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкина зіслано одвічно до Соловецького монастиру, де він помер на 113 році життя у 1803 р. Запорізьке військо було оголошене розпущеним. Землі З. С. царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі частини запоріжців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ.

20. Еволюція козацького руху(кінець 16 - перва пол 17 століття)

Наприкінці XVI ст. значно посилилася боротьба українського селянства і козацтва проти кріпацтва і національного гніту.А втім, перші антифеодальні повстання в Україні були ще в XV ст. Так, протягом 1490-1492 рр. відбулося велике антифеодальне повстання селян у Східній Галичині та Північній Буковині під проводом Мухи. Десятитисячному війську вдалося захопити фортеці Снятин, Коломию, Галич. Селяни нападали на феодалів, спалювали і розоряли їхні маєтки, проте діяли вони в основному стихійно, локально, розрізнено і тому зазнали поразки.У XVI ст. з'явилася нова форма антифеодальної боротьби -- рух опришків. Уперше про них згадується в документах 1529 р. Цей рух охопив гірські райони Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Для боротьби з ними феодали Польщі та Молдавії в 1547 р. уклали угоду. Проте рух розростався і охопив Прикарпаття й Поділля. Особливо успішно діяли загони на чолі з Петром Чумаком, Марком Гатталою, Василем Чепцем та ін.Навесні 1594 р. знову почалося повстання проти польської шляхти. Очолив його виходець із сім'ї ремісника з міста Гусятина, що на Поділлі, -- Северин Наливайко. У Запорозькій Січі він був сотником. У 1594 р. він очолив успішний похід у Молдавію проти турецько-татарських загарбників. Після повернення звернувся із закликом до запорожців розпочати боротьбу проти польсько-шляхетської влади. Незважаючи на незгоду частини старшини, запорожці вирішили послати загін козаків на чолі з гетьманом Лободою на допомогу Наливайку восени 1595 р. Молдавський похід закінчився, і тритисячне польсько-шляхетське військо вирушило в Україну. Литовські магнати об'єдналися для боротьби проти повстанців під керівництвом литовського гетьмана X. Радзивілла. Білоруська шляхта зібралася в Мінську під керівництвом воєводи Миколи Буйвіда. У грудні 1595 р. п'ятитисячний загін Буйвіда підійшов до Могильова, де перебувало 1,5 тис. козаків і селян на чолі з Наливайком. Відбулася битва, і хоча Буйвід відступив, Наливайко поспішив з'єднатися з другою частиною війська. При переході на р. Сині Води поблизу села Прилуки відбулася битва з військами Жолкевського, в якій перемогли козаки.У 1629 р. гетьманом було обрано Григорія Чорного, з пропольською орієнтацією. Проте його намагання догодити шляхті викликало ненависть у козаків. У 1630 р. вони викрали його, відвезли на Січ, учинили суд і стратили.Новим гетьманом було обрано Тараса Федоровича (Трясила), який організував і повів проти шляхти велике військо. Польське військо знов очолив Конєцпольський. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою реєстр збільшився до 8 тис, усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію.У 1635 р. Річ Посполита для контролю за козаками побудувала на Дніпрі, на північ від Січі, фортецю Кодак. Та за кілька місяців до завершення будівництва загін козаків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнував фортецю і знищив її гарнізон. І. Сулима довгий час гетьманував, брав участь у багатьох походах, але жодного разу не був поранений. Він навіть отримав від Папи Римського золоту медаль за те, що захопив турецьку галеру, взяв у полон 300 турків, яких подарував Папі. Але незважаючи на це польська шляхта добилася його страти.У 1637 р. почалося нове повстання, яке очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк). До нього приєдналися великі групи селян. Проте у грудні 1637 р. під Кумейками поблизу Чигирина 15-тисячна польська армія завдала їм рішучого удару.за 45-річний період в Україні відбулося п'ять великих селянсько-козацьких повстань, але всі вони закінчилися поразкою. Серед причин поразок можна назвати стихійність, неорганізованість повстань, суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, відсутність єдиного командування, погане озброєння, локальність виступів, місницькі інтереси. Та незважаючи на це у процесі народно-визвольної боротьби проти соціального та національного гноблення в Україні вдосконалилися військова майстерність населення, тактика боротьби, збільшився військовий досвід, зміцнилися зв'язки козаків із селянами. Десятирічний "золотий спокій" тільки до певного часу відсунув конфлікт, що давно вже визрів. Посилення в Україні в першій половині XVII ст. польсько-шляхетського гноблення викликало невдоволення селян, жителів міст та інших верств населення.