Походження українського козацтва

Слово козак вважається давнім запозиченням з тюркських мов, у яких воно первісно означало «вільна, незалежна людина; шукач пригод, мандрівник». А з турецького воно перекладається як "розбійник". Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці в 1240 році. У 16 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови та в додаток грецького збірника житій святих.^[3] На землях сучасної України згадки відносяться до XIV століття, коли більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої. Козаки того часу -- люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів, розташованих на землях сучасної України, Росії, Казахстану та деяких інших країн Азії. Ці люди вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби для існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема Речі Посполитої, в деяких випадках вели спосіб життя грабіжників і вбивць -- нападали на панські маєтки, купецькі каравани. Залишається відкритим питання про походження козаків до появи перших письмових свідчень про них. Багато істориків піддають сумніву версію про те, що така досконала військова культура могла утворитися лише завдяки біглим рабам від панського гніту. Біля її початків повинні були стояти люди добре знайомі з військовою справою -- професійні військові або нащадки степових кочовиків. У зв'язку з цим розглядаються версії про походження козаків від:

· народу козарів (хозарів) або скитів (скифів). Тут слід згадати про те, що в Європі XVI--XVIII ст. козаків інколи порівнювали і розглядали як нащадків варварів, які воювали з греками і Римською Імперією.

· князівських військових дружин часів Київської Русі, як наслідок її розпаду.

· загонів, які складалися зі слов'ян і воювали у складі військ Золотої Орди (це зокрема добре узгоджується з тюркським походженням назви).

· селян-втікачів від панського гніту Речі Посполитої за відсутності інших впливів.Перші письмові згадки про козаків, що з'явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі. Так - 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського, Чингізида і нащадка Мамая.

19. Запорізька Січ (16-18 ст)

Запоромзька Січ -- суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця.

Устрій Січі Утворення Запорізької Січі було видатною подією... Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д.І.Вишневецького.

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

§ Хортицька

§ Базавлуцька

§ Томаківська

§ Микитинська

§ Чортомлицька

§ Олешківська

§ Кам'янська

§ Нова (Підпільненська)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі російським царатом певен час існувала ще йЗадунайська Січ.Запорізька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилисягармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці -- рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству З. С. становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства -- власники великихзимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) -- маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка -- старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла З. С. у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, незважаючи на це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорізького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорізькі козаки становили товариство -- громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На З. С. діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки. Загальні стосунки Січі з сусідами та іншими країнами Сформувавшись в умовах жорстокої боротьби проти литовських, польських та українських феодалів, з одного боку, і турецько-татарських агресорів -- з другого, З. С. героїчно відстоювала свою незалежність. Литовський уряд, а пізніше уряд шляхетської Польщі, будучи неспроможними ліквідувати Січ, демонстративно відмовилися юридично визнати її існування. Щоб перешкодити втечам селян на Січ і повністю ізолювати Запоріжжя від України, польсько-шляхетський уряд збудував на Дніпрі фортецю Кодак. Проте спроби шляхетської Польщі знищити Січ успіху не мали. Коли слава про подвиги запоріжців у боротьбі проти шляхетської Польщі, Криму й Туреччини поширилася в Західній Європі, допомоги з боку Січі почали шукати уряди багатьох західноєвропейських держав. У 1594 р. за дорученням австрійського імператора Рудольфа ІІ на Січ прибув посол Еріх Лясота, щоб укласти союз проти Туреччини. Не раз у дипломатичні відносини із З. С. вступав і російський уряд. Частими були, особливо після 1654 р., дипломатичні стосунки з Січчю кримського, турецького та ін. урядів. Безперервні війни з турками і татарами, політика ізоляції Запоріжжя від центральних районів України, яку проводив польсько-шляхетський уряд, стояли на перешкоді народній колонізації цього багатого на природні ресурси краю. Протягом 16-17 ст. на Запоріжжі жило кілька десятків тисяч, а інколи тільки кілька тисяч козаків. Головним їхнім заняттям були промисли і скотарство.Разом з тим царський уряд використав свої війська і фортеці на Запоріжжі не тільки для оборони краю, а й для встановлення контролю над Запорізькою Січчю в інтересах кріпосницької держави. Запорізька Січ поступово втрачала незалежність, зберігаючи, однак, автономію. В 2-й пол. 17 ст. шляхетська Польща, захопивши Правобережну Україну, почала нищити козацтво та реставрувати кріпосницькі порядки, а Крим і Туреччина розгорнули наступ на Україну. В той тяжкий час для українського народу запорізьке козацтво мужньо боролося проти польських, кримських і турецьких агресорів. Особливого значення набули походи запорожців проти Польщі й Криму під проводом уславленого кошового отамана І.Сірка в 60-х-70-х роках 17 ст.Запорізьке козацтво підтримувало також антифеодальні виступи народних мас Росії. Під час повстання на Дону під проводом К.Булавіна (1707--1708 рр.) запорізька сірома прийшла на допомогу донській голоті й мужньо билася з царськими карателями. Після поразки чимало повстанців знайшло притулок і захист на Запоріжжі. Зруйнування Січі 1709 року Уряд царя Петра І розглядав Запорізьку Січ як один з осередків визвольної боротьби українського народу. Після переходу на бік шведів гетьманаІ.Мазепи та частини запорізької старшини й козаків під проводом кошового отамана Костя Горієнка, царський уряд звинуватив усе запорізьке козацтво в зраді.За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорізьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева. Кошовий атаман Степаненко у листі гетьману Скоропадскому писав:Учинилось у насъ въ Сич? то, что по Галагановой и московской присяг?, товариству нашему голову лупили, шею на плахахъ рубили, в?шали и иныя тиранскія смерти задавали, и д?лали то, чего и въ поганств?, за древнихъ мучителей не водилось: мертвыхъ изъ гробов многихъ не только изъ товариства, но и чернецовъ откапывали, головы имъ отс?кали, шкуры лупили и в?шали.^[1]Після поразки шведської армії та українських козаків під командуванням гетьмана Мазепи під Полтавою деякі запорожці пішли на південь й в 1710 році заснували нову Січ, при впаданні в Дніпро ріки Каменки (на Херсонщині). Однак за наказом Петра вона була зруйнована військами гетьмана Скоропадського й генерала Бутурліна. Запорожці відійшли ще далі й заснували Олешківську Січ у межах Османської імперії.Відповідно до Прутської мирної угоди (1711) та Адріанопольської угоди (1713) Московська держава відмовлялась від претенцій на Правобережну Україну та Запоріжжя та візнавала юрисдикцію Туреччини над Запорозькою Січчю. Запорозькі козаки (Олешківська Січ) знаходились від владою Османської імперії до 1734 року.Проте запорожці потрапили у дуже складне становище. Відрив від рідного краю тяжко позначився на економічному побуті козацтва. Припинився і приплив утікачів з України. Крім того, хан, побоюючись запорожців, заборонив їм споруджувати укріплення й користуватися гарматами. Бажання козаків повернутися на батьківщину здійснилося в 1734 р. Почавши підготовку до війни з Кримом і Туреччиною, царський уряд дозволив запорожцям повернутися на Запоріжжя. В березні 1734 р. запорожці заснували на р. Підпільній (рукаві Дніпра), поблизу колишньої Старої Січі, т.зв. Нову Січ.