Новим гаслом стає "Воля народам! Воля людині!".

На практиці зміна світогляду посилила ідеологічні засади боротьби Української повстанської армії, яка з 1942 р. вже протистояла збройним силам обох тоталітарних держав -- Німеччини та СРСР.Тоді ж було створено т.зв. Антибольшовицький блок народів у якому прийняли участь представники майже всіх народів Європи, які постраждали від комунізму. Головою цього об'єднання став Ярослав Стецько.Утвердження впливу СРСР в Центрально-Східній Європі після завершення Другої світової війни викликало занепокоєння урядів держав Заходу, а також національно-патріотичних сил в країнах так званої «народної демократії», зокрема в Польщі, Чехословаччині, Угорщині та Румунії. Ця обставина створювала сприятливі умови для згуртування внутрішніх та зовнішніх опозиційних щодо Радянського Союзу сил. Вирішення українського питання вимагало його розгляду в широкому контексті протистояння народів Центрально-Східної Європи утверджуваній тут тоталітарній системі.

Республіканська демократія Республіканці (майже усі - представники Української Партії Соціалістів-Федералістів) становили переважну часть Уряду Української Народної Республіки в екзилі. Уряд с 1926 року був підпорядкований Президентові УНР Андрієві Лівицькому. Партія Симона Петлюри, Українська Соціал-Демократична Робітнича Партія, не входила до Уряду УНР в екзилі, але льояльно ставилася до нього.З вересня 1939 р. республіканці, як ідейні противники фашизму, та колишні союзники ворога Німеччини -- Польщі, уступають позиції націоналістам та монархістам в середовищі української еміграції, найбільша чисельність якої знаходилась в окупованій Польщі.Серед політичних цілей республіканців - боротьба проти будь-якої держави, яка зазіхає на повну самостийність України. Але при цьому вони теж пішли на контакти та деяку співпрацю з німцями на початку окупації України.

Гетьманський національний монархізм Гетьманський рух складався з політичних прихильників гетьмана Української Держави 1918 року Павла Скоропадського. Теча ґрунтувалася на монархічній теорії В. Липинського.

Гетманці вважали, що за народних традицій та звичаїв, зокрема з державного досвіду гетьмансько-козацьких часів, українському народу притаманна їдея монархічного керування, при якої громадяни наділені свободою економічної, культурної та політичної самодіяльності, але ця свобода обмежена авторитетом сильної і стабільної влади. Сучасною мовою, ідеологічно гетманьский рух відстоював авторитаризм як засіб створення та збереження української держави в умовах, коли політичні партії позбавлені відчуття політичної відповідальності, а необмежений демократичний індивідуалізм підриває в суспільстві основи дисципліни і правопорядку.Спираючись на давні німецьки з'язки, гетманці впродовж всіх 1920-50-х років (особливо у першої половині 1940-х) намагались знайти порузуміння з іншими національними силами щодо єдиного керування визвольним рухом. Ці проби залишились без успіху. Активної збройної боротьби прибічники гетьмана не вели.

Хронологія 1920 -- створення Української військової організації (УВО) з інтернованих частин Армії Української Народної Республіки (Січові Стрільці) та Українська Галицька Армія.Очолив організацію Євген Коновалець, уродженець Західної України, командир найбільш боєздатної частини Армії УНР - Січових Стрільців (спочатку складалась з полонених українців австро-угорської армії, потім стала переважно наддніпрянською), прибічник Симона Петлюри.УВО проводить таємі терористичні операції, спрямовані против польскої та більшовистської влади.1926-1929 -- створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) як підрозділу для молодих кадрів УВО. Очолив организацію знов Євген Коновалець.1938-1939 -- створення Карпатської Січі, парамілітарної організації на Закарпатті. Переважну частку складали вояки ОУН та галицькі українці. Після проголошення самостійності Карпатської України 15.03.1939 року стала її національною армією і чинила збройний опір угорській армії.1940 -- після вбивства у 1938 р. Євгена Коновальця радянським агентом Павлом Судоплатовим в ОУН стався розкол. Було створено ОУН (б) - бандерівці чи революціонери (голова - Степан Бандера) - і ОУН (м) - мельниківці (голова - Андрій Мельник). Вони діють як окремі сили, що переслідують спільну політичну мету - утворення незалежної України. Головною розбіжністю було ставлення до питання співпраці з фашистською Німеччиною: ОУН (б) згодна на це лише за умов негайного проголошення незалежної України у випадку війни з СРСР.Травень 1941 -- створення ОУН (б) та ОУН (м) бойових батайльонів (Роланд і Нахтіґаль відповідно) у складі вермахту, які з німецькими війсками входять у Галичину з початком війни Німеччини з СРСР. На задумку керівників, ці підпрозділи мають становити ядро майбутньої української регулярної армії.Червень 1941 -- створення у Поліссі Української Повстанської Армії під проводом Тараса Бульби-Боровця (Поліська Січ) від імені Уряду Української Народної Республіки в екзилі. Діяла до листопада 1941 року, коли була саморозпущена через незгоду підпорядкуватись німецькому командуванню.

З лютого 1942 року повстанські загони на чолі з Боровцем продовжили свою діяльність по роспоряжденню Андрія Лівицького.

В липні 1943 загони було перейменовано на Українську Народно-Революційну Армію, після чого вони були роззброєни частинами Української Повстанської Армії та влилась до її лав.30 червня 1941 -- у Львові ОУН (б) було самочинно проголошено Акт відновлення Української Держави, яким була поновлена українська держава та створено український національний уряд (Українське державне правління) на чолі з Ярославом Стецько.Цей акт було благословлено митрополитом УГКЦ Андреєм Щептицьким.Як вказувалось у Акті, "відновлена українська держава буде тісно співдіяти з націонал - соціалістичною великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська національна революційна армія, що буде творитися на українській землі, боротиметься дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації..."Доволі союзницьке ставлення ОУН (б) до Німеччини однак було вороже сприйнято: 4.07.1941 Акт було заборонено німцями, а Степан Бандера и Ярослав Стецько були заарештовани та депортовані до Німеччини, де їх тримали до 1944 р. у концентраційному таборі Заксенгаузен після відмови відізвати Акт.У 1941--1943 рр. у Бабиному Ярі було розстріляно 621 члена ОУН і серед них відому українську поетесу Олену Телігу разом з чоловіком. У Степана Бандери в концентраційному таборі загинув брат.Відтеперь відносини участників визвольного руху та Німеччини докорінно зміюються, перетворюючись на взаємну збройну боротьбу, хоча наприкінці войни німці зроблять поступлення щодо репресованих лідерів руху, керуючись своїми цілями боротьби с СРСР.Грудень 1942 -- легіон Дружини Українських Націоналістів (ДУН), в який було раніше з'єднано батальйони Роланд і Нахтіґаль, відмовився від служби німцям. Вояків було звільнено, а старшин заарештовано (звільнено в кінці квітня 1943). Майже все керівництво і старшини ДУН пізніше зайняли командні посади в УПА і в Першій українській дивізії зброї СС "Галичина".1942-1943 -- створення ОУН (б) Української повстанської армії яка боролась проти всіх ворожих Україні сил (Правобережна Україна). З 1943 по 1950 рр. її очолює Роман Шухевич.Серпень 1943 -- III надзвичайний Збір ОУН ухвалює нову політичну платформу, яка передбачає демократизацію та політичний плюралізм у майбутній незалежній Україні.1944-1953 -- активна збройна боротьба УПА проти радянської влади. Підпілля ОУН (б) діяло також на Кубані та Далекому Сході (Манчжурія, Зелений Клин), де за даними перепису 1926 г. близько половини населення та більшість по відношенню до інших національностей становили українці.Квітень 1945 -- видача англійськими військами Радянському Союзу 50000 - 70000 козаків Козачого Стану (козачі підрозділи у складі вермахту) у Лієнці, Австрія, серед яких - багато участників українського кубанського руху, зокрема отаман Андрій Шкуро (див. Видача козаків у Лієнці)Масштаби рухуЗа різними даними, чисельність УПА як потужної військової организації складала від 20 до 40 тис. чоловік. За весь час супротиву через її лави пройшло від 150 до 400 тис. чоловік.Враховуючи діяльність інших организацій визвольного руху -- ОУН (б), ОУН (м), кубанські козаки, Поліська Січ, Українська Народно-Революційна Армія -- загальна чисельність активних участників сягала півмільйона чоловік.Визвольним рухом була охоплена майже уся Правобережна Україна та прикордоння, його осередки діяли на всій етнічній українській території.