Визначення величини набухання

Перед початком досліду індикатор закріплюють у стійці так, щоб ніжка його торкалась головки поршня. Показники індикатора записують. Ванночку із встановленим у неї приладом, заповнюють водою і відмічають час заливу. Слідкуючи за показниками індикатора, записують їх через певні проміжки часу до тих пір, поки не припиниться набухання ґрунту. Дослід вважають завершеним, якщо приріст показів індикатора не перевищує 0,02 мм за добу.

Набухання ґрунту визначають за формулою:

або при h=20, V =5m %, (13.1)

де V – величина набухання, виражена в процентах від початкового об’єму зразка;

m – число поділок шкали індикатора (виражене в мм), пройдене стрілкою за час досліду;

h – початкова висота зразка ґрунту в кільці, дорівнює 20 мм.

При визначенні набухання ґрунту з порушеною структурою зразок готують наступним чином.

ґрунт, висушений на повітрі, подрібнюють у фарфоровій ступці пестиком з резиновим наконечником і просіюють через сито з отворами 0,5 мм на листок паперу. Просіяний ґрунт висипають у фарфорову чашку, заливають водою і ґрунт доводять до консистенції, при якій він не прилипає до рук при розкатуванні. З приготовленого «тіста» кільцем з насадкою вирізають зразок. Подальший порядок дослідження такий самий що й для ґрунту з природною структурою і вологістю.

 

Визначення вологості набухання

Одночасно з визначенням величини набухання, з метою більш повної характеристики ґрунту, визначають початкову вологість набухання, тобто вологість ґрунту, яка відповідає максимальній величині набухання.

Для цього необхідні технічні ваги, термостат, ексикатор.

Початкова вологість ґрунту визначається за формулою:

, де (13.2)

– вага кільця з насадкою;

– вага кільця і насадки із відібраним для дослідження ґрунтом;

– вага кільця і насадки з сухим ґрунтом.

Вологість набухання визначають за формулою

, (13.3)

Де - вага кільця і насадки з набухлим ґрунтом.

Таким чином, для визначення вказаних величин необхідно зважити на технічних вагах з точністю до 0,01 г:

– кільце і насадку до відбору ґрунту ;

– кільце і насадку із відібраним для дослідження ґрунтом ;

– кільце і насадку з набухлим ґрунтом після того, як набухання вважається завершеним і взято останній показник індикатора ;

– після зважування кільце і насадку з набухлим ґрунтом ставлять в термостат, де ґрунт висушують до постійної ваги при температурі 105 ºС; потім кільце і насадку з ґрунтом охолоджують в ексикаторі і знову зважують - .

Після цього проводять обчислення за вищевказаними формулами.

Оформлення звіту

Всі дані, отримані в процесі дослідження записують в таблиці.

Таблиця 13.1. Дослідні дані при визначенні набухання на приладі ПНГ

Дата	Час замірів від початку досліду	Показники індикатора	Примітка
			Склад середовища Умови режиму досліду

 

 

Таблиця 13.2.

Показники	Зразок
Вага кільця і насадки
Вага кільця і насадки із відібраним ґрунтом
Вага кільця і насадки з ґрунтом після закінчення набухання
Вага кільця і насадки з висушеним ґрунтом
Початкова вологість , %
Тривалість досліду

 

 

Контрольні запитання

1. Що таке набухання ґрунтів?

2. Якими показниками характеризується здатність ґрунтів до набухання? Дайте їх визначення

3. Назвіть фактори, які визначають характер набухання ґрунтів.

4. Де спостерігається набухання ґрунтів?

5. Описати роботу приладу ПНГ.

6. Як проводиться визначення величини набухання ґрунту на приладі ПНГ?

7. Як проводиться визначення вологості набухання?

 

Література

 

1. Сергєєв Е.М. Грунтоведение. – М., Изд-во МГУ,1983. – 392 с.

2. Чаповский Е.Г. Лабораторные работы по грунтоведению и механике грунтов. Узд.4-е. М., «Недра»,1975,304с.

3. Инструкция к прибору для определения набухания грунтов ПНГ. – Завод Контрольприбор». – 1960.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 12

 

ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ

РОЗМОКАННЯ ГРУНТІВ

Мета і завдання роботи:

Мета даної роботи – навчитись дослідним шляхом визначати показники розмокання глинистих ґрунтів.

Завдання - ознайомитися з роботою приладу ПРГ-1; визначити швидкість та характер розмокання глинистого ґрунту, побудувати криву залежності величини розпаду ґрунту від часу.

 

Основні теоретичні положення

Розмокання – це властивість ґрунтів при зволоженні втрачати зв’язність і перетворюватися у крихку масу із повною втратою несучої здатності. Розмоканням характеризуються дисперсні ґрунти, а також слабосцементовані осадові породи з глинистим цементом. Інтенсивність розмокання зразків глинистих порід у воді залежить від ряду факторів: їх складу, початкової вологості, наявності цементаційних зв’язків та їх водостійкості, ступеня вивітрілості, порушеності структури штучними факторами. Ступінь розмокання ґрунтів використовується при оцінці явищ переробки берегів водосховищ, стійкості відкосів каналів, стінок котлованів та інших земельних споруд. Визначення швидкості розмокання ґрунтів проводиться шляхом випробування ґрунтів на стійкість під водою.

Показниками розмокання є:

а) час, на протязі якого зразок ґрунту, опущений у воду, розпадається;

б) характер розпаду (крупні чи малі грудки, пил та ін.)

В залежності від мети дослідження швидкість і характер розмокання ґрунтів визначають на зразках непорушеної структури при природній вологості або на зразках з порушеною структурою, але потім ущільнених до повного стану при відповідній вологості.