Література

 

1. Белехов И.П. Практикум по машинам и оборудованию для животноводства. - М.: Агропромиздат,1986. – 446с.

2. Воробьев В.А. и др. Практикум по механизации и электрофикации животноводства. - М.: Агропромиздат, 1989.-236с.

3. Воспухов В.К. Машины и оборудование животноводческих комплексов и механизированных ферм.- М.: Высшая школа,1988. – 367с.

4. Краснопутский Ю.В., Рыжов С.В. Практикум по машинам и оборудованию для животноводческих комплексов. - М.:Агропромиздат,1987. – 406с.

5. Мельников С.В. Технологическое оборудование животноводческих ферм и комплексов. - Л.: Агропромиздат, 1985. – 640с.

 

Методична довідка

 

Воду на фермах використовують для напування тварин, під­готовки кормів до згодовування, підмивання вимені коровам пе­ред доїнням, промивання доїльної апаратури і посуду, охолод­ження молока та ін. Механізація водопостачання дозволяє різко зменшити затрати праці і коштів та занизити собівартість про­дукції, а придбання та монтаж обладнання скуповуються протя­гом одного-двох років.

Вода, яку використовують на тваринницьких фермах, повин­на відповідати вимогам ГОСТу 2874-73.

Для напування тварин слід використовувати чисту, прозору воду без хвороботворних бактерій, з вмістом розчинених солей, що не перевищує допустимі норми, добру на смак і температу­рою 7-12⁰. Наявність солей кальцію і магнію визначає твердість води, яка виражається у міліграм-еквівалентах на 1 л води (мг-екв/л). Наближено 1 мг-екв відповідає вмісту 20 мг солей кальцію і 12 мг магнію в 1л води. Допускається напувати тва­рин водою, що має твердість 14-17 мг-екв/л. Висновки щодо придатності води для питних і господарських потреб та напуван­ня тварин роблять органи санітарної інспекції на основі аналізу проб води.

Водопостачання може бути централізованим, якщо ферма за­безпечується водою від загальногосподарського водопроводу; децентралізованим, якщо ферма забезпечується водою з водопро­воду, обладнаного на її території, а також комбінованим, або змі­шаним.

До загальної схеми механізованого водопостачання входять джерело води, водозабірна споруда, насосна станція, водонапір­на башта, зовнішній і внутрішній водопроводи, водорозбірні при­строї.

 

Рис. 1. Схема водопостачання з поверхневого джерела води:

1 – приймач води; 2 – самопливна трубка; 3 – приймальний колодязь; 4 – насосна станція; 5 – очисна споруда; 6 – резервуар чистої води; 7 – насосна станція другого підйому; 8 – водонапірна башта; 9, 11 – споживачі води; 10 – зовнішня водопровідна мережа

Джерелами водопостачання можуть бути бурові свердло­вини, шахтні колодязі та водоймища (ріки, ставки). Вода з бу­рових свердловин найменше забруднена бактеріями, а з відкри­тих джерел - найбільше.

До поверхневих джерел належать води річок, озер та штучних водойм. Вони найбільш доступні для водопостачання, але потребують очищення або знезараження.

Підземними джерелами води можуть бути: ґрунтові води, що залягають на глибині від 3 до 5 метрів від поверхні грунту в першому водонепроникному шарі; міжпластові води, що залягають між двома водонепроникними шарами.

Міжпластові води бувають напірні (артезіанські), які під тиском піднімаються в колодязях з великої глибини та безнапірні води - повністю заповнюють водоносний шар і мають вільну поверхню. Міжпластові води захищені від забруднень, володіють високими смаковими якостями, мають більші запаси і сталу температуру, є найкращими джерелами для водопостачання.

Воду із вказаних джерел забирають за допомогою водозабірних споруд.

Руслові та берегові водозабірні споруди. Для поверхневих джерел влаштовують водозабір русловий і береговий, який включає водоприймач, береговий колодязь для накопичення води і з’єднувальної їх самопливної труби.

Шахтні колодязі (рис. 2) роблять для забору ґрунтових вод із водоносних пластів, які залягають на глибині до 30-40м при товщині водоносного шару 5-8м. Колодязь складається із оголів’я, шахти, водоприймальної частини.

Оголів'я захищає колодязь від попадання забруднених поверхневих вод.

Шахта - це частина колодязя від поверхні землі до водоносного шару. Матеріалом для шахти виступає дерево, камінь, залізобетон.

Водоприймальна частина колодязя заглиблена в водоносний шар не менше ніж на 2-2,5м.

В зоні прийому води встановлюють пісочно-гравійний фільтр, який складається з 2-3 шарів фільтруючого матеріалу товщиною не менше 25см.

Коли вода з колодязю не відбирається, її рівень знаходиться на тій же глибині, що і рівень ґрунтових вод, який називається статичним. При відборі води, її рівень в колодязі понижується. Рівень води, що залишається незмінним при постійному водозаборі (тобто, кількість води що відкачується з колодязя рівна кількості води що надходить з водоносного шару) називається динамічним, а кількість води, що подається джерелом в одиницю часу - дебітом джерела (л/с, м³/год). В виробничих умовах дебіт колодязя визначають способом відкачки.

Рис. 2. Схема шахтного колодязя: 1 – вентиляційна труба; 2 – оголів’я; 3 – глиняний замок; 4 – шахта; 5 – водоприймальна частина; 6 – фільтр

Рис. 3. Схема трубчатого колодязя: 1 – кондуктор; 2 – обсадні труби; 3 – сальник; 4 – над фільтрувальна труба; 5 – фільтрувальна частина; 6 – відстійник фільтра

Трубчасті колодязі роблять для забору води з глибинних водоносних пластів (від 10 до 150м і більше). Трубчатий колодязь складається із оголів’ям, свердловини діаметром 350мм і більше, і водоприймальної частини з фільтром. Стінки свердловин закріплюють обсадними стальними трубами, які з’єднані муфтами. Опускають обсадні труби колонами в мірі буріння ґрунту.

Кількість води, яку дає джерело за одиницю часу, називають його дебітом.

Водопіднімальні пристрої. Для піднімання води з джерела і подачі її у водопровідну мережу застосовують різні за принци­пом дії та конструкцією водопіднімальні машини - насоси, повітря­ні водопідйомники, водоструминні установки, гідравлічні тарани, спірально-стрічкові підйомники тощо.

Водопостачання тваринницьких ферм здійснюють за допомо­гою поршневих, відцентрових, вихрових насосів і водоструминних установок.

Водопідйомники вибирають залежно від потреби ферми у воді, характеристики джерела і насоса.

Основними показника­ми джерела є його дебіт, відстань до поверхні води в джерелі, товщина шару води, діаметр свердловини (розміри сторін шахтного, колодязя).

Для насоса, водопідйом­ника основними показниками є висота всмоктування, по­дача, напір, споживана по­тужність, коефіцієнт корис­ної дії.

Відстань від осі робочого колеса насоса до робочого рівня води в джерелі називають геометричною висотою всмоктування.

Подачею насоса називають кількість рідини, яку він перемі­щує за одиницю часу (м³/год або л/с), а напором - енергію, що надається одиниці маси переміщуваної рідини. Напір насоса ви­мірюють в Паскалях або метрах.

Корисна потужність - це енергія, що надається насосом рі­дині за одиницю часу. Відношення корисної потужності до спо­живаної називають коефіцієнтом корисної дії насоса.

Відцентрові насоси класифікують за розміщенням осей (го­ризонтальні й вертикальні), кількістю робочих коліс (одно- і багатоступінчасті), способом встановлення (поверхневі, плаваю­чі та заглибні).

За величиною тиску (напору), який вони створюють, від­центрові насоси бувають низького тиску - до 0,2 МПа, серед­нього - до 0,4-0,6 та високого тиску - понад 0,6 МПа.

Характерними особливостями відцентрових насосів є просто­та їх конструкції, експлуатації і надійність у роботі, невисока вартість насоса та його монтажу, рівномірність подачі води, від­сутність ударів і вібрації в трубопроводах.

Принцип роботи. Перед першим пуском всмоктувальну трубу і корпус заповнюють водою. При обертанні робочого колеса вода проходить між його лопатями, відцентровою силою відкидається до периферії колеса і надхо­дить у камеру нагнітання. У корпусі створюється розрідження. Атмосферний тиск, діючи на поверхню води в джерелі, заштов­хує її через фільтр і приймальний клапан в робочу порожнину.

На приймальному кінці всмоктувальної труби встановлюють клапан, який запобігає витіканню води з труби в джерело після зупинки робочого колеса.

У таблиці 1 наведені технічні характеристики відцентрових насосів.

 

Таблиця 1. Поверхневі відцентрові насоси типу К і КМ

Марка насоса	Подача, м3/год	Напір, МПа	Потужність електродвигу­на, кВт
11/2К-6 11/2КМ-6 3К-9 2К-6 2КМ-6	14-6 14-6 54-30 30-10 30-10	0,14-0,20 0,14-0,20 0,27-0,34 0,24-0,345 0,24-0,345	1,5 1,5 7,5

 

Відцентрові насоси типу К і КМ призначені для подачі води з відкритих джерел і шахтних колодязів. Марку насоса, напри­клад, 2КМ-6 слід розшифровувати так: 2 - діаметр всмоктуваль­ного патрубка в дюймах; К - консольний; М - моноблочний; 6 - коефіцієнт швидкохідності насоса, зменшений у 10 разів.

 

 

Рис. 4. Відцентровий насос типу К:

1, 13 – нагнітальний та всмоктувальні патрубки; 2 – корпус з кришкою; 3, 5 – гвинтові пробки; 4 – вал; 6 – підшипник; 7 – пружна муфта; 8 – кронштейн; 9 – притискна втулка; 10 – сальникове ущільнення; 11 – спеціальний канал; 12 – робоче колесо

 

Рис. 5. Відцентровий насос типу КМ:

1 – робоче колесо; 2 – сальникове ущільнення; 3 – вал; 4 – кришка сальника; 5 – шпонка; 6 – корпус; 7 – гайка; 8 – вхідний патрубок; 9 – нагнітальний патрубок

Робоче колесо насоса складається з двох дисків, між якими знаходяться криволінійні лопаті, відігнуті в бік, протилежний напрямку обертання. Колесо розміщене консольно на деякій від­стані від опори. Вода до нього підводиться з одного боку. Для ущільнення між валом і корпусом встановлено набивний сальник, до якого під час роботи по каналу в корпусі насоса під тиском подається вода. Вона утворює так званий гідравлічний затвор, що запобігає проникненню повітря в корпус. Просочуючись, во­да змащує і охолоджує сальник.

У відцентрових поверхневих насосах типу КМ (моноблочних) корпус прикріплений безпосередньо до електродвигуна, а робоче колесо встановлене на подовженому валу останнього. Зав­дяки цьому значно зменшена маса насосного агрегату і розміри його фундаменту, спрощується конструкція і обслуговування насоса.

Вихрові насоси типу В (рис.6) є різновидністю лопатевих насосів. Лопаті колеса такого насоса прямі.

Принцип роботи. При обертанні робочого колеса, вода лопатями транспортується від всмоктувального до нагнітального патрубка, звідки відцентровою силою викидається в робочу камеру, створюючи в ній підвищений тиск. Лопаті коле­са, обертаючись, знову діють на воду і створюють напір, який при однакових швидкісних режимах в 3-4 рази перевищує напір відцентрових насосів.

Рис. 6. Вихровий насос 1,5В-1,3:

1 – корпус; 2 – робоче колесо; 3, 7 – передня та задня кришки; 4, 6 – всмоктувальний та нагнітальний патрубки; 5 – перегородка; 8 – ущільнювальна манжета; 9 – вал; 10 – станина; 11 - підшипник

 

Оскільки всмоктувальний і напірний патрубки розміщені у верхній частині корпусу, вихрові насоси можуть працювати при повторному пуску навіть з несправним приймальним клапаном. Тому їх роботу легко автоматизувати. Проте ці насоси мають низький коефіцієнт корисної дії (25-35%), потрапляння механіч­них домішок разом з водою в корпус насоса різко погіршує йо­го роботу.

Технічні характеристики вихрових насосів наведені у табли­ці 2.

 

Таблиця 2.Вихрові насоси типу В

Марки насосів	Подача, м3/год	Повний напір, МПа	Потужність електродвигу­на, кВт
ВК-1/16 ВКС-1/16 ВК-2/26 1В-09М 1,5В-1,ЗМ 2В-1,6 2,5В-1.8М ЗВ-2,7	2,4-4,17 2,45-4,9 6,2-10,3 1-2,5 3-6 6-10 11-20 20-35	0,34-0,15 0,36-0,14 0,575-0,20 0,37-0,95 0,58-0,23 0,54-0,26 0,70-0,20 0,90-0,40	1,5 1,5 1,5 7,5

 

Марку насоса, наприклад, 2В-1,6 слід розшифровувати так: 2 - діаметр вхідного патрубка в дюймах; В – вихровий; 1,6 – коефіцієнт швидкохідності, зменшений у 10 разів. Для марки ВК-1/16 символи слід розшифровувати так: В – вихровий; К – консольний; 1 – подача, м³/год; 16 – напір, зменшений у 10 разів.

Плаваючі відцентрові насоси ПН-10, ППН-25 та ЦМВП-4-40 призначені для подачі води з відкритих водоймищ і шахтних ко­лодязів. Це агрегати, що складаються з електродвигуна і насо­са, розміщених на понтоні. В агрегаті ППН-25 триступінчастий насос розміщений під понтоном. Насос засмоктує воду з верхніх шарів водоймища і по напірному шлангу подає до споживача. Опускання агрегату обмежується тросом, прикріпленим до криш­ки колодязя. Застосовувані в агрегаті ППН-25 електродвигуни через підвищену вологість повітря в колодязі швидко виходять з ладу, а нижнє розміщення напірного шланга обмежує застосу­вання насосів для колодязів з незначним дебітом.

Цих недоліків позбавлений насос ЦМВП-4-40. Він має водозаповнений електродвигун, який охолоджується водою. Розши­рення води, зумовлене її нагріванням при роботі електродвигуна, сприймається діафрагмою. Пінопластовий понтон утримує насос в плаваючому положенні. Подача насоса — 4 м³/год при напорі 0,4 МПа.

Заглибні насоси теж належать до відцентрових і мають усі їх позитивні особливості, їх легко монтувати й де­монтувати, можна встановлювати у викривлених свердловинах.

Заглибний насос це багатоступінчастий відцентровий насос вертикального виконання, з'єднаний через муфту з валом елек­тродвигуна. Обидва розраховані тільки для роботи у воді. За­глибний насос монтують безпосередньо у свердловині в місці забирання води на 1-3 м нижче динамічного рівня води (за­лежно від діаметра свердловини). При монтажі насос підвішу­ють на водопідйомному трубопроводі, вздовж якого укладають кабель для живлення електродвигуна. Перед монтажем корпус електродвигуна обов'язково заливають водою через пробку з фільтром 1 перевіряють короткочасним пуском у баку з водою.

Промисловість випускає заглиблені насоси типів ЭЦВ і ЭПН.

Насоси типу ЭЦВ призначені для піднімання із свердловин неагресивної води з температурою до 25⁰ С і наявністю механіч­них домішок до 0,01% за масою, їх застосовують у складі насос­них установок. Марка насоса, наприклад, ЭЦВ6-10-50 означає: 6 – внутрішній діаметр обсадної труби свердловини, зменшений у 25 раз; 10 - подача в м³/год; 50 - повний напір в м вод. ст.

Кожний з них складається з електродвигуна типу ПЗДВ, з'єднаного з насосом муфтою, відцентрового багатоступінчастого насоса з пластмасовими робочими коле­сами, опорного колеса, заслінки, верх­нього фланця, крана, манометра, щитка керування і кабеля живлення. Установ­ку в повному комплекті позначають мар­кою УЭЦВ.

Насоси типу ЭПН за призначенням аналогічні ЭЦВ. Марки їх розшифро­вуються так, як і насосів типу ЭЦВ. Електродвигун має примусове охоло­дження водою. Робоче колесо насоса з прямими лопатями очищає воду від ме­ханічних домішок.

Рис.7. Відцентровий заглибний насос типу ЭЦВ: а - у розрізі; б - електронасосний агрегат; 1 - головка; 2 - стяжка; 3 - зворотний клапан; 4 - маточина верхнього підшипника; 5 - робоче колесо; 6 - апарат напрямний; 7 - обойма; 8 - диск; 9 - вал; 10 - маточина основи; 11 - з’єднувальна муфта; 12 - електродвигун; 13 - насос; 14 - кабель; 15 - водопідйомний трубопровід; 16 - опорне коліно; 17 - станція автоматичного керування; 18 - засувка; 19 - манометр

 

Водоструминні установки. Якщо гли­бина шахтного колодязя перевищує гранично допустиму висоту всмоктуван­ня відцентровими насосами (6-8 м), а також для порівняно неглибоких арте­зіанських свердловин доцільно застосо­вувати водоструминні установки.

Рис. 8. Схема водоструменевої установки (а) та водоструйного насоса (б): 1 – всмоктувальна труба; 2 – водоструменевий насос; 3 – напірна труба; 4 – підйомна труба; 5 – відцентровий насос; 6 – бак; 7 – дифузор; 8 – змішувальна камера; 9 – сопло; 10 – всмоктувальний патрубок насоса	Рис. 9. Схема шнурового водо-підйомника: 1 – рама; 2 – кришка; 3 – ведучий шків; 4 – пас; 5 – двигун; 6 – шнур; 7 – натяжний шків; 8 – вантаж

 

 

Відцентровий поверхневий насос таких установок доповнюється водоструминним апаратом, напірною і водопіднімальними трубами. Під час роботи вода подається насосом по напірній трубі до сопла водо­струминного апарата. Тут вона підсмоктує воду джерела ї разом з нею по водопіднімальній трубі надходить до насоса. Внаслідок розрідження, створеного в корпусі водоструминного апарата, і зовнішнього атмосферного тиску, вода надходить через фільтр і клапан у водоструминний апарат. Частина її під час роботи по­стійно циркулює по замкнутому колу насос - напірна труба - водоструминний апарат - водопіднімальна труба - насос, а части­на через заслінку спрямовується до споживача.

Установка водоструменева дволінійна ВН-2Ц-6 призначена для піднімання води з шахтних колодязів і свердловин з діаметром обсадних труб не менше 6 ";. Складається з насоса типу ПДС, водоструминного апарата, напірного та водопіднімального трубо­проводів (водопіднімальна труба міститься всередині напірної), електродвигуна і автоматичної станції керування та захисту. Установку випускають трьох типів, що різняться між собою кон­струкцією насосів, потужністю електродвигуна і конструкцією станцій керування та захисту.

Установка водоструменева дволінійна ВНШ-2Ш призначена для піднімання води з шахтних колодязів і свердловин з діамет­ром обсадних труб не менше 6 ”. Складається з насоса ЦНСМ-2,8, водо­струминного апарата, паралельно розміщених напірного і водо­підйомного трубопроводів, електродвигуна і автоматичної станції керування та захисту.

Водопідйомник шнуровий переносний ВШП-50 призначений для підйому води з шахтних трубчастих колодязів з діаметром обсадних труб не менше 6 ";. Висота підйому до 50 м. Складаєть­ся з рами, ведучого шківа, робочого органа (прогумованого шну­ра довжиною 107,8 м), колони водопіднімальних труб, натяжного пристрою, захисної труби, зливного рукава, амортизатора, криш­ки свердловини, двигуна ЗИД-4,5. Продуктивність сягає 9 м³/год, а КПД-50%

Водонапірні споруди призначені для регулювання протягом доби витрат води, створення її аварійного і протипожежного запасів.

Для сільськогосподарського водопостачання серійно випуска­ються башти системи А.А. Рожновського (БР) із суцільним металевим стволом і баком, водонапірні баки та безбаштові водокачки з пневматичним резервуаром.

Безшатрові металеві водонапірні башти монтують на місці встановлення. Вони надійні в експлуатації, у центральній і пів­денній зонах не потребують утеплення, відзначаються простотою монтажу й економічністю як щодо будівельної вартості, так і експлуатаційних витрат.

Воду в башту подають через напірно-розвідну тру­бу, завдяки чому в башті створюється різниця між подачею і споживанням води.

Під час сильних морозів на внутрішніх стінках утворюється шар льоду, що погано проводить тепло; крім того, вода, надходячи з джерела, завжди несе з собою певну кількість тепла. Це тепло, а також обмін води в башті один-два рази на добу запо­бігають замерзанню навіть при значному зниженні температури.

У таблиці 3 наведені технічні характеристики башт типу БР.

Автоматичні безбаштові водопіднімальні установки — це безбаштові електроводокачки. Вони складаються з насоса, повітряно-водяного котла, реле тиску та станції керування.

Повітряно-водяний котел регулює витрату води в системі. Після включення в роботу електродвигуна автоматичне підтри­мання сталого об'єму в баку забезпечують зворотний і комбіно­ваний клапани та муфта з вставкою.

Рис. 10. Водонапірна Башта БР-15А: 1 - напірно-розвідна труба; 2 - заливна труба; 3 - анкерні болти; 4 - фун­дамент; 5 - земляна підсипка; 6 - колона; 7 - зовнішня драбина; 8 - внутрішні драбини; 9 - люк; 10 - вентиляційна труба; 11- кришка бака; 12 - льодоутримувач; 13 - бак; 14 - заслінка; 15 - колодязь.	Рис. 11. Схема без баштової автоматичної водопіднімальної установки: 1 – повітряно-водяний бак; 2 – трубопровід; 3 – насосний агрегат; 4 – всмоктувальна труба; 5 – нагнітальна труба; 6 – реле тиску; 7, 9 – запобіжні клапани; 8 – струйний регулятор; 10 – сопло; 11 – станція керування

 

Коли насос зупиниться, зворотний клапан закривається. Вода через калібрований отвір вставки витікає в свердловину. Зворот­ний клапан не дозволяє витікати воді на ділянці між насосом і муфтою. Внаслідок звільнення труби на ділянці між муфтою і щілинним клапаном під дією атмосферного тиску відкривається щілинний клапан і повітря заповнює трубу, яке при повторному пуску попадає в бак. Надлишок повітря з бака випускають за до­помогою поплавка і комбінованого клапана.

У водопіднімальній установці ВУ-5-30 автоматичне попов­нення бака повітрям здійснюється за допомогою струминного ре­гулятора.

Водопіднімальна установка ВУ-7-65 призначена для підйому води із бурових свердловин з діаметром обсадної труби не менше 6 ";.

Складається з заглибного електронасоса, повітряно-водяного бака, регулятора запасу повітря, реле тиску, запобіжного клапа­на, манометра і шафи з пусковою та керуючою апаратурою. Ре­ле тиску і електрична пускова та керуюча апаратура призначені для автоматичного вмикання та вимикання установки й захисту електродвигуна від перевантажень, а також струму короткого замикання.

 

Таблиця 3. Технічні характеристики башт типу БР

Показник	БР-15	БР-15А	БР-25	БР-50
Типовий проект Місткість, м3 колони бака загальна Діаметр бака, м Діаметр колони, м Висота опори, м Загальна висота башти, м Маса, кг	901-5-13   1.2	901-5-13   1.2	901-5-15   1,2	901-5-17

 

Технічні характеристики автоматичних безбаштових водопіднімальних установок наведені у таблиці 4.

 

Таблиця 4. Технічні характеристики автоматичних водопіднімальних установок

Показник	ВУ-4,6-70	ВУ-7-65	ВУ-7-115	ВУ- 10-75	ВУ-10-180
Джерело водопостачання   Подача, м3/год Повний напір, МПа Об'єм бака, л Насос   Потужність електродвигуна, кВт Маса (без труб), кг	Міжпластові води
4,4 1,78 ЭЦВ6-4-192   4,5	0,65 ЭЦВ10-7-85   4,5	7-10 0,90-1,20 ЭЦВ6-7,2-120   4,6	10,5 0,71 ЭЦВ6-10-80   -	9,4 1,80 ЭЦВ6-10-185   8,0

Автонапувалки. На тваринницьких фермах застосовують інди­відуальні і групові клапанні або вакуумні автонапувалки. Вибір обладнання для напування тварин залежить від способу їх утримання.

Автонапувалки чашкові АП-1А, ПА-1А, ПА-1А-М застосовують на фермах і комплексах з прив'язним або безприв'язним утриманням ВРХ, а також на вигульних майданчиках і приєднують до водопровідної мережі. Напувалки встановлюють також на водороздавальних машинах.

Автонапувалки типу АП та ПА мають однакову будову. Вони відрізняються способом виготовлення чаші і матеріалом, а також конструкцією клапанного механізму і важеля. У напувалки ПА-1А чаша лита чавунна, ПА-1А-М - лита алюмінієва, АП-1А - поліетиленова, ПА-1Б - штампована. Клапанні механізми напувалок мають багато уніфікованих деталей, незважаючи на деяку різницю конструкції. Клапанний ме­ханізм напувалки АП-1А спрощений.

Автонапувалка АП-1А склада­ється з чаші 8, важеля 7, підвішеного на вісь 6 у кронштей­ні 5, косинця 1, в якому встановлені клапан 2, сідло 3 та гумовий амортизатор 12 (рис. 12.). Косинець закривається кришкою 4.

Під дією амортизатора клапан і гумове сідло щільно за­кривають вивідний отвір.

Після монтажу напувал­ку оглядають, перевіряють і при необхідності підтягують болтові кріплення. Потім у магістральний трубопровід пус­кають воду.

Тварина натискує на важіль, який повертається відносно осі і діє на торець клапана, внаслідок чого відкривається вивідний отвір сідла і вода надходить у чашу. Коли тварина звільняє важіль, гумовий амортизатор повертає клапан і важіль у вихідне положення і надходжен­ня води у чашу припиняється.

 

Рис.12. Схема автонапувалки АП-1А:

1 - косинець; 2 - клапан; 3 - сідло; 4 - кришка; 5 - кронштейн; 6 - вісь; 7 - важіль; 8 - чаша; 9 - шайба; 10 - гайка; 11 - болт; 12 - амортизатор

Автонапувалка для свиней ПСС-1 призначена для на­пування свиней різних вікових груп при їх індивідуальномуабо груповому утриманні.

Автонапувалка складається з чавунної напувальної чашки 1 та вертикальнорозміщеного клапанного механізму, який включає в себе стакан 6, кла­пан 4, кришку 2 та сідло 3 клапана, гумовий амортизатор 7, ущільнювальну прокладку 5 та притискну планку 9 (рис. 13). Клапан розміщений всередині стакана і перекриває зливний отвір у сідлі за допомогою амортизатора. Кришка 14 закріплена на осі 11 і призначена для запобігання потрапляння бруду та решток кормів у чашу. Внутрішнім бо­ком кришка спирається на важіль 13 з регулювальним бол­том 12, за допомогою якого регулюють хід клапана.

При натискуванні твариною па кришку регулювальний болт натискує на клапан і піднімає його вгору. Через утворену кільцеву щілину між конусною частиною клапана і сідлом вода з водопровідної мережі надходить у чашу. Після напування тварина звільняє кришку і остання під дією пружини повертається у вихідне по­ложення. При цьому регулювальний болт звільняє клапан, і він, переміщуючись під дією амортизатора у вихідне положення, перекриває подачу води в чашу. При зворотному хо­ді кришка автоматично очищає чашу від бруду, занесеного твариною при напуванні.

Рис. 13. Схема автонапувалки ПСС-1:

1 - напувальна чаша; 2 - кришка клапана; 3 - сідло клапана; 4 - клапан; 5 - ущільнювальна прокладка; 6 - стакан; 7 - амартизатор; 8 - регулювальний болт натискного важеля; 9 - притискна планка; 10 - пружина; 11 - вісь кришки напувальної чаші; 12 - регулювальний болт ходу клапана; 13 - важіль; 14 - кришка напувальної чаші

Модернізована автонапувалка ПСС-1А має таке ж при­значення, що й напувалка ПСС-1, і відрізняється наявністю пластмасової чаші більшої місткості та горизонтальним розміщенням клапанного механізму.

Соскову автонапувалку ПБС-1А встановлюють у стан­ках для дорослого поголів'я свиней, а напувалку ПБП-1А - для поросят-сисунів і поросят, які знаходяться на дорощу­ванні. За конструкцією і технологічним процесом напуван­ня вони однакові, відрізняються тільки розмірами і розра­ховані на живлення від водопровідної мережі тиском до 0,4 МПа.

Автонапувалка складається з корпуса, трубчастого соска 2, втулки 3, ущільнювальних гумових кілець 4 та 6, сферичного пояска 5, клапана 7, гу­мового амортизатора 8 та пробки 9 (рис. 14.).

Рис. 14. Схема соскової автонапувалки ПБС-1А:

1 - корпус; 2 - сосок; 3 - втулка; 4 і 6 - гумові ущільнювальні кільця; 5 - сферичний пояс; 7 - клапан; 8 - амортизатор; 9 - пробка

При натискуванні твариною на сосок його передній кінець переміщується до лотка корпуса напувалки. При цьому сферичний поясок через гумове кіль­це діє на клапан, який, переміщуючись від соска, утворює серповидну щілину між кільцем і торцем клапана. Вода з водопроводу по зазору між внутрішньою поверхнею втулки і клапаном надходить в утворену щілину і далі через отвір соска — до тварини. При відпусканні твариною соска кла­пан під тиском води і амортизатора переміщується вперед, натискує торцем на гумове кільце і повертає сосок з сфе­ричним пояском у вихідне положення. При цьому надходження води в отвір соска припиняється.

Автонапувалка АС-Ф-25 призначена для напування сви­ней різних вікових груп при індивідуальному або групово­му утриманні. Розрахована па 25 голів, розроблена замість серійних автонапувалок ПБС-1А та ПБП-ІА і в технічному відношенні не відрізняється від них.

Автонапувалка краплинна призначена для напування птиці при утриманні в кліткових батареях.

Напувалка складається з кор­пуса 4, верхнього 2 та нижнього 5 клапанів (рис. 15). Корпус за допомогою різьби закріплений на розподільному трубопроводі 1, по якому до напувалки підводиться вода.

Неправильний монтаж і низька якість виготовлення деталей напувалок приводять до їх підтікання, що створює антисанітарні умови в пташ­нику і знижує продуктивність птиці.

При наявності підтікань ретельно притирають фаски клапанів до посадочних місць корпуса.

При складанні напувалок слідкують, щоб між посадоч­ними місцями корпуса і фасками клапанів не було сміття.

Рис. 15. Схема краплинної автонапувалки:

1 - розподільний трубопровід; 2 - верхній клапан; 3 - фаски; 4 - корпус; 5 - нижній клапан

 

Промивають фільтр бачка і переві­ряють тиск води у розподільному тру­бопроводі, який повинен становити 35 кПа.

Принцип роботи. При напу­ванні птиця доторкається клювом до торця нижнього клапана, який при пе­реміщенні вгору відкриває верхній кла­пан, який з'єднує порожнину корпуса з розподільним трубопроводом, що спри­чинює появу на кінці стержня нижньо­го клапана води у вигляді окремої краплі. Як тільки птиця скльовує її, на кінці стержня з'яв­ляється друга крапля і т. д.

Групова автонапувалка з електропідігрівачем АГК-4А (рис. 16) призначена для напування великої рогатої худоби на вигульних майданчиках (до 100 голів), а також телят підігрітою водою в телятниках з груповим утриманням.

Вона складається з теплоізольованого корпусу, напувальної чаші на чотири місця, поплавкового механізму і системи електропідігрівання. Місця для напування тварин закриті підпружиненими кришками.

Рис. 16. Групова автонапувалка АГК-4:

1 — корпус; 2 — чашка; 3 — бокова стінка; 4 — відкидна кришка; 5 — важіль клапанно-поплавкового механізму; 6 — поперечина; 7 — терморегулятор; 8 — шафа керування; 9 — нагрівач; 10 — відбивач; 11 — шланг; 12 — хомут

У корпусі над чашею розміщено трубчастий електронагрі­вальний елемент потужністю 1 кВт. Необхідна температура води автоматично підтримується терморегулятором. Основними його вузлами є мікроперемикач і мембрана. Остання заповнена су­мішшю легковипарних рідин (спирт і ефір) та герметично запаяна. При нагріванні води мембрана прогинається, діє на мікро­перемикач і вимикає електричне коло живлення нагрівального елемента. Поворотом регулювального гвинта, який за допомогою гвинтової пари змінює величину зазору між мембраною і мікроперемикачем, встановлюють необхідну температуру води.

Рівень води у напувальній чаші регулюють переміщенням важеля поплавка навколо осі шайб клапанного механізму так, щоб при рівні води 100 мм її надходження в чашу припинялось.

Групова автонапувалка АГК-12А призначена для напування великої рогатої худоби на вигульних майданчиках та в літніх таборах. Одна напувалка обслуговує до 150 голів при одночас­ному напуванні до 12 тварин. На вимогу замовника завод може постачати її в комплекті з електронагрівником.

Складається напувалка з резервуара місткістю 3 м³, встанов­леного на полозках, і двох корит по 300 л кожне, сполучених шлангами. З резервуаром корита сполучені через вентильний кран. Один кінець вакуумної трубки розміщений у верхній ча­стиш резервуара, а другий — виведений в корито. Резервуар на­пувалки заповнюють водою через горловину, при цьому вентиль повинен бути закритим. Після заповнення герметичне закрива­ють кришку горловини, а вентиль відкривають. Вода надходить до корит, витискуючи повітря через вакуумну трубку в резервуар і заповнюючи ним звільнений водою простір. Як тільки отвір вакуумної трубки закриється водою, надходження води в корита припиняється і відновлюється лише тоді, коли її рівень знизиться.

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет механізації сільського господарства

 

ІІІ курс факультет механізації сільського господарства

кафедра механізації землеробства і тваринництва