Обработка и оценка уровня развития познавательных психических способностей обследованных лиц

Представники другої групи певним чином самі підкоряються ауди­торії. Вони володіють більш різноманітним вибором варіантів поведін­ки на трибуні, спілкування, виголошення промови. Орієнтуючись на реакцію аудиторії, мають більш гнучку, «особисту» манеру спілкуван­ня. Назвемо цей тип «демократичним».

Диспут використовується для публічного захисту наукової позиції або для визначення життєво важливих, моральних проблемах. Тема добирається на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямо­ваний він, як правило, на вирішення особистісно значущих мораль­них проблем.

Суперечка як основа професійної дискутивно-полемічної мови

Кожен із видів суперечки має свою специфіку в прави­лах організації і проведення. Проте існують загальні вимо­ги до суперечки (за О. Івіним):

1. Не слід сперечатися без особливої необхідності. Як­що є можливість дійти згоди без суперечки, то цим варто скористатися.

2. Будь-яка суперечка повинна мати тему, предмет.

3. Тему суперечки не можна змінювати чи підмінювати іншою впродовж усієї суперечки.

4. Суперечка можлива тільки за наявності несумісних уявлень про один і той самий об'єкт, явище тощо.

5. Суперечка передбачає певну спільність вихідних по­зицій сторін, певний єдиний для них базис.

6. Успішне ведення суперечки вимагає знань з логіки.

7. Суперечка передбачає глибокі знання про явища, події, предмети, навколо яких точиться суперечка.

8. У суперечці найважливішим є з'ясування істини.

9. У суперечці слід виявляти гнучкість.

10. Слід остерігатися промахів у стратегії і тактиці су­перечки.

11. Необхідно виявляти здатність і вміння визнавати свої помилки.

Отже, щоб оволодіти полемічною майстерністю, необ­хідно розуміти сутність публічної суперечки, знати її різ­новиди, навчитися безпомилково визначати її предмет, дотримуватися основних вимог культури суперечки, виро­бити вміння доводити висунуті положення і спростовувати погляди опонента, застосовуючи полемічні прийоми. У су­перечці народжується істина, тому ті, хто сперечаються, роблять свій внесок у її пошук. В ідеалі суперечка не тіль­ки приносить користь, а й викликає почуття задоволення, збуджує думку, дає змогу насолодитися інтелектуальною перемогою.

Прийоми суперечки

"Відтягування заперечення" - це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у зв'язку з тим, що супротивник навів аргумент, проти якого не можна відразу знайти заперечення, намагається непомітно відтягнути свою відповідь, ставлячи запитання щодо наведеного аргументу, немовби з'ясовуючи якісь деталі; відповідаючи здалеку, з чогось, що має відношення до цього питання, проте прямо з ним не пов'язане і т. д. У цей час намагаються знайти бажане заперечення, до якого відразу ж і переходять.

Захисні прийоми - це прийоми, які сперечальники застосовують для відповіді на некоректні прийоми супротивника (Таблиця 2).

Таблиця 2

Захисні прийоми суперечки

Прийоми, призначені для виведення співрозмовника з рівноваги, - це грубі прийоми, сутність яких полягає в тому, що сперечальник переходить на особистості, кривдить, зневажає супротивника, несправедливо звинувачує його, вводить у стресовий стан тощо.

Якщо супротивник "закипів" - справу виграно. Деякі такі сперечальники дуже витончено намагаються довести супротивника до бажаного стану. А потім говорять: "Якщо ви нервуєте, гарячкуєте, отже, ви не праві!";.

Прийоми, призначені для відволікання уваги супротивника, - це прийоми, які сперечальник застосовує для того, щоб без критичних зауважень провести свою думку.

Найбільш характерні прийоми мають такий вигляд. Для відволікання уваги супротивника сперечальник або зовсім не висловлює своєї думки, а тільки має її на увазі, або висловлює, але дуже коротко, в непримітній, звичайній формі. Перед нею ж висловлює таку думку, яка мимоволі повинна змістом або формою привернути особливу увагу супротивника. Якщо це зроблено успішно, то є багато шансів, що співрозмовник пропустить без критики ту думку, заради якої й був застосований цей прийом.

"Ставка на хибний сором" - це прийом, який сперечальник застосовує в своїх цілях, користуючись такою слабкістю опонента, як "здаватися кращим, ніж є насправді", не показати супротивникові, що чогось не знає або не розуміє, тобто "не впасти в очах співрозмовника".

Контраргументація: культура полеміки, дискусії

Згідно з етикою дискутивно-полемічного спілкування:

Ø не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є аксіомами (не потребують доведення);

Ø вступати в суперечку можна лише за згодою іншої людини;

Ø на початку розмови слід домовитися про метамову (терміни, дефініції, поняття, категорії, класифікації, дже­рела тощо);

Ø перед розмовою чи на початку її слід угамувати хви­лювання, страх;

Ø необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента, запам'ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його вислов­люваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечува­ти собі.

Ø перебивати опонента можна лише для уточнення по­ложення;

Ø не варто викладати відразу усі положення, тези чи аргументи. Виберіть щось одне добре сформульоване. По­слідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас що сказати;

Ø не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення, при якому можна погодитися з пев­ними положеннями опонента, начебто прийміть його пози­цію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;

Ø слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);

Ø необхідно завжди бути готовим відступити, попроси­ти вибачення;

Ø необхідно наголошувати у різних контекстах на ос­новних положеннях, поняттях, дефініціях, ознаках, кіль­ка разів повторивши їх, щоб вашу позицію запам'ятали і закріпили;

Ø тези і аргументи у суперечці мають бути короткими, точними і «ударними»;

Ø не можна замінювати розумні, логічні докази емоці­ями і з'ясуванням суто особистісних стосунків;

Ø слід пам'ятати, що найкращими аргументами у су­перечці є доказові положення, точні факти і цифри, кон­кретні явища, події;

Ø розмову слід починати якомога приємнішим, спокійнішим і тихішим тоном, щоб був простір для наростан­ня суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не наближайтеся до межі підвищення тону, не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном завершіть розмову (На жаль, ви мене не зрозуміли; Шкода, що ми не домовились; Це втрата для мене, як, можливо, і для вас; Продовжимо розмову наступ­ного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);

Ø у розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст не­добрі, злі останні слова, слід негайно зупинитися (дихайте глибоко носом). Пам'ятайте, що після будь-якого конфлік­ту доведеться з опонентом миритися;

Ø аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати жартами;

Ø необхідно мати тактику відступу на випадок неуспі­ху чи поразки (Сьогодні, справді, ще не час, але...; Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз...; Ви самі з часом переконаєтеся...);

Ø у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. Викорис­тайте один із варіантів на зразок: Вчуся дискутувати; Хотів переконатися в тому, що ви знаюча людина; Ви для мене зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаючись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані;

Ø суперника потрібно наділяти презумпцією рівності собі, тобто пам'ятати, що він відповідає такому ж гносеологічному і етичному рівню аргументатора і реципієнта, як і ви. У процесі дискусії не ставте під сумнів щирість суперника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність тощо. Навіть коли такі сумніви виникають, то не варто висловлювати їх;

Ø найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником — дати змогу йому сказати все.

Отже, результативність дискутивно-полемічного діалогу залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримання етичних норм, культури мови. Безтактність і порушення норм етики псу­ють діалог, не дають позитивного результату, викликають відчуття даремно витраченого часу.

ТЕМА 2.6. МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ. НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА МАКСИМ СПІЛКУВАННЯ. КОМУНІКАТИВНІ ТАБУ

Мета: розвиток соціально-перцептивної чутливості, соціального уявлення про людину, розуміння й аналіз своєї установки під час сприймання різних людей; здатності швидко і правильно оцінити їхні психологічні особливості, сильні та слабкі сторони; виховання доброзичливості, поваги до інших, такту.

Література: 1, 4, 6, 10, 15, 17, 19, 21, 23, 24, 25

Діагностична вправа «Ставлення до людей з інших культур» (за Девідом В. Джонсоном)

Наскільки вмілими ви є у ставленні до людей з інших культур? На­ступні кроки є каркасом для розуміння того, як ефективно взаємодіяти з представниками інших культур. Оцініть себе за шкалою від 1 (брак умінь) до 5 (достатній рівень умінь). Чим вищий у вас бал, тим більше ви сприй­маєте себе як того, хто володіє вміннями ефективної взаємодії з людь­ми інших культур. Після того, як ви відповіли на запитання і визначили свій бал, знайдіть партнера і поясніть, чому ви відповідали на кожне запитання саме так, а не інакше; вислухайте його пояснення.

1. Я визнаю те, що розмаїття існує, і я ціную його як важливі ресурси.

2. Я спроможний створювати контекст кооперування, в якому я працюю з індивідами з інших культур, щоб досягати взаємних цілей

3. Важливою складовою моєї ідентичності є моя історична культурна спадщина.

4. Я визнаю, шаную і ціную історичну та культурну спадщину інших людей.

5. Я надаю великого значення ідентичності вищого порядку, які об'єднує всіх нас в одне суспільство.

6. Я безперервно працюю над тим, щоб звести до мінімуму свої внутрішні бар'єри (такі як стереотипи та упередження), щоб ефективно взаємодіяти з людьми інших культур.

7. Я знаю процедури конструктивного розв'язування конфліктів, і я вмілий, вправний у застосуванні їх.

8. Я відданий плюралістичним цінностям, якими визнається однакова гідність усіх людей і невід'ємне право кожної людини на життя, свободу і пошук щастя.

Діагностична вправа «Мої настанови до різноманітності» (за Девідом В. Джонсоном)

Нижче напишіть, що вам подобається і не подобається в знайомстві з друзями з інших культур.

1. Переваги, що з’являються завдяки стосункам з друзями з інших культур

2. Недоліки, що виникають внаслідок стосунків з друзями з інших культур

Запитання та завдання для самостійної роботи

1.У чому виявляється взаємозв’язок мови, культури та комунікації?

2.Які фактори формують національну специфіку мовленнєвого спілкування?

3.Що означає термін «комунікативне табу»? Які існують типи комунікативних табу?

4.Наведіть не менше 5 прислів’їв або приказок, що характеризують комунікативну поведінку народу, мову якого ви вивчаєте. Знайдіть їхні еквіваленти в українській мові або зробіть переклад на українську мову. Визначте національно-культурні та універсальні ознаки спілкування, що ці прислів’я віддзеркалюють.

Індивідуальне завдання

1. Підготуйте доповідь на тему: «Британська (іспанська, арабська, японська тощо) комунікативна поведінка»

2. Підготуйте доповідь на одну із тем:

- Етноспецифіка мовленнєвого етикету

- Національна специфіка невербальної комунікативної поведінки

- Прояви соціального символізму в комунікації

3. Прочитайте лист і перекладіть його українською та англійською мовами (або іншою іноземною мовою, яку ви вивчаєте). Порівняйте оригінальний текст і переклади. Визначте універсальні та етноспецифічні ознаки писемної комунікації.

Дорогие друзья, профессионалы туристического бизнеса!

Офис по туризму Швейцарии будет рад видеть вас на рабочей встрече «Швейцария приглашает», которая состоится в Киеве 4 сентября 2011года. Вам представится уникальная возможность познакомиться и пообщаться с представителями разных отраслей туристического биз­неса Швейцарии лично. Мы ждем вас в гостинице «Русь» по адресу: Киев, Госпитальная улица, д. 4, 4 сентября с 11.00 до 17.00 в любое удобное время.

Более подробная информация и регистрация на workshop на сайте www.МуSwitzerland.rи

Увидимся в сентябре!

Вплив національно-культурних чинників на процес спілкування

Міжкультурна комунікація — спілкування носіїв різних культур, які послуговуються різними мовами.

Національно-культурні мовні символіка і стереотипи

Ефективність міжкультурної комунікації вели­кою мірою залежить від знання мовної символіки.

Мовна символіка — це вираження за допомогою засобів ідіоетнічної мови ідей, понять, почуттів тощо, які мають особливе (символічне) значення для культури певного етносу.

Стереотип — схематизований і певною мірою однобічний образ явища, людини, речі тощо, який ґрунтується на невеликій кількості (часто на одній) рис оцінного характеру, які вважаються типовими (взірцевими) для всього класу речей; суб'єктивне поняття поточ­ного мислення і мовлення, яке є невід'ємною складовою мовної картини світу певного етносу і засвоюється в процесі соціалізації особистості, оволодіння нею етнічною мовою і культурою.

Стереотипізація — процес закріплення у свідомості носіїв ідіоетнічної мови і культури однієї чи кількох ознак, які характеризують предмет або явище в їх загальності (тотальності).

Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету

У мовленні кожної людини, в арсеналі її комунікативних засобів значну роль відіграє мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет — система стандартних, стереотипних сло­весних формул, вживаних у ситуаціях, що повторюються повсяк­денно: вітання, прощання, вибачення, запрошення, побажання тощо.

Національно-культурна специфіка максим спілкування

Етнічно і культурно обумовленими є не лише засоби мовного коду, а й елементи комунікативного кодексу, передусім дискурсивні максими, а також стратегії й тактики ведення міжособистісного спілкування.

Конверсаційні максими спілкування як обов'язкові складові комунікативного кодексу, на перший погляд, є універсальними, такими, що характеризують будь-яке мовлення. Йдеться про максими кількості (повідомлен­ня достатньо інформативне), якості (правдиве), модаль­ності (чітке й однозначне), релевантності (повинно нес­ти важливу для адресата інформацію), етикетності (по­винно не зачіпати особистісної сфери адресата, а також підтримувати позитивний імідж адресанта) та ін. Однак деякі з цих максим порушуються залежно від націо­нально-культурних чинників. Чи не найбільшою мірою це стосується максими кількості.

Комунікативні табу

Комунікативне табу — мовні, тематичні та контактні заборони у спілкуванні.

Мовні табу — це заборона вживання у мовному спілкуванні носіїв певної культури окремих слів і сло­восполучень. Тематичні табу — повна заборона для окремих осіб у конкретних ситуаціях спілкування роз­мов на певну тематику. Контактні табу — це заборона на будь-які форми міжособистісного спілкування.

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

«КОМУНІКАТИВНИЙ ПАСПОРТ УЧАСНИКА МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ»

Індивідуальна робота з психології міжособистісного спілкування базується на результатах самодіагностики студента: пізнанні своїх особистісних якостей, комунікативних особливостей, інформації про сприймання кожного учасника тренінгу як особистості, його вміння спілкуватися з людьми, є рефлексією власного спілкування та поведінки; має на меті окреслити шляхи удосконалення психологічної компетентності, вироблення в учасників певних якостей, що закріпляють їхній статус у системі міжособистісних стосунків, сприяє професійному зростанню, розвитку психологічної і життєвої компетентності.

Робота виконується за визначеною структурою, що наводиться нижче.

Блок 1. Збір інформації (базується на проведенні самодіагностики, методики якої визначені в матеріалах тренінгових занять: „За результатами методики „ Діагностика потреби у спілкуванні (за Ю.Л. Орловим) ” я маю... рівень потреби у спілкуванні”, що характеризує мене....)

1.Результати діагностики щодо визначення комунікативних якостей та властивостей особистості:

- Діагностика потреби у спілкуванні (за Ю.Л. Орловим)

- Методика виявлення комунікативних і організаторських здібностей;

- Сприйняття індивідом групи;

- Наскільки я володію навичками міжособистісного спілкування?;

- «Чому міжособистісні вміння є важливими» (за Девідом В. Джонсоном);

- Методика „Ваш стиль спілкування”;

- Тест «Який ви співрозмовник?»;

- Методика вивчення емоційних оцінок взаємин з однокурсниками (за В.В. Власенком);

- Методика вивчення рівня комунікативного контролю;

- Вивчення ділових та соціемоційних ролей у групі;

- Тест «Чи комунікабельні ви?»;

- Тест «Впевненість у собі»;

- Тест «Чи приємно з вами спілкуватися?»;

- Методика «Карта контролю стану мовлення» (за К. Мілютиною);

- Здатність керувати зовнішніми проявами своїх емоцій;

- Тест на асертивність;

- Тест «Чи вмієте Ви слухати?»;

- Тест «Чи піддаєтеся Ви навіюванню?»;

- Тест «Про що говорять Вам міміка і жести?»;

- Тест «Чи організована Ви людина?»;

- Тест «Чи вмієте Ви вести ділове обговорення»;

- Тест «Чи є у Вас здібності стати керівником»;

- Тест «Яку стратегію поведінки використовуємо частіше за все?»;

- Тест «Чи володієте Ви аудиторією»;

- Методика «Ставлення до людей з інших культур».

2.Результати самоспостереження (суб’єктивна інформація – відображає ті якості і характеристики, які не були визначені діагностичними методиками, але є важливими складовими культури спілкування, наприклад: щирість, впертість, доброта, чесність та ін.)

Блок 2. Стратегія удосконалення комунікативних якостей особистості

У другому блоці необхідно всі отримані результати розподілити між трьома стовпчиками таблиці, що надається нижче. Крім того, визначитись з комунікативними якостями, яких необхідно набути для удосконалення міжособистісного спілкування.

Блок 3. Аналіз особистих успіхів і невдач у міжособистісному спілкуванні

У третьому блоці необхідно скласти картограму особистих успіхів і невдач у міжособистісному спілкуванні, проаналізувати їх.

Висновки (визначити, які результати отримані в процесі виконання дослідження. Що нового Ви дізналися про себе, наскільки індивідуальна робота була для Вас корисною; наскільки участь в тренінгах була для Вас корисною).