Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Суспільно-політичне і соціокультурне життя в сучасній Україні




Суспільно-політичний розвиток цього періоду характеризується, насамперед, національно-державним відродженням українського народу. Процес державотворення, який розпочався у 1991 р. з певними успіхами і значними проблемами продовжується і сьогодні.

Принциповий характер мало затвердження нової державної символіки. У січні 1992 р. було прийнято указ про державний гімн і державний прапор, а у лютому того ж року парламент затвердив тризуб як малий герб України. Для розбудови незалежної держави важливе значення мало національне структурування таких інституцій як армія, органи внутрішніх справ, служба безпеки. На початку грудня 1991 року Верховна Рада прийняла закон “Про збройні сили України”. Було створено міністерство оборони України, вироблена воєнна доктрина, принципами якої є миролюбність і неприєднання до військових блоків, прийнята програма значного скорочення збройних сил. Водночас створювались служби безпеки України (СБУ) та інші частини спеціального призначення. В кінці 1991 р. було прийнято закон “Про громадянство України” і “Про державний кордон України”.

Харакерною рисою суспільно-політичного життя незалежної України було формування багатопартійності. Відсутність політичного і партійного досвіду в умовах демократії наклала негативний відбиток на політичну боротьбу, яка постійно супроводжувалась негативними явищами: скандалами, брудною технологією, “чорним піаром”. Яскравим прикладом може служити гучний “касетний” скандал 2001 р., ініційований соціалістичною партією, пов’язаний з загадковою загибеллю журналіста Гонгадзе і спробою скомпроментувати президента Л. Кучму публікацією сумнівних записів майора Мельниченка.

Політичний ландшафт сучасної України був дуже строкатий. Зареєстровано майже 100 партій, переважна більшість яких є невеликими за чисельністю, без чітких програм і конструктивних ідей, без стункої партійної структури і фінансової бази. Існували такі політичні напрямки: лівий - КПУ, СПУ СелПУ; правий - Народний рух України, Українська республіканська партія, Християнсько-демократична партія, Конгрес Українських націоналістів; та централістський - Соціал-демократична партія України (об’єднана), Народно-демократична партія, Партія зелених України. Головною метою діяльності усіх партій є підготовка до боротьби на парламентських і президентських виборах. Прискорило процес структурування партій прийняття закону 1997 р. про вибори за пропорційно-мажоритарною (змішаною) системою. Половина депутатів ВР (225) обиралася за мажоритарною системою, тобто кандидат, який у виборчому окрузі набирав абсолютну більшість голосів ставав депутатом, а половина за партійними списками. Партія, або блок партій, які набирали більше 4 % голосів виборців, отримували депутатські мандати, пропорційно кількості поданих голосів.

Важливими віхами суспільно-політичного життя в України були президентські вибори. В умовах перехідного періоду, неокресленості компетенцій і функцій Президента і ВРУ, між ними винкла гостра конфронтація, що закінчилася кризою влади 1994 р. Перший президент України Леонід Кравчук і Верховна Рада (1990-1994 рр.) достроково припинили повноваження. Навесні 1994 р. відбулися нові вибори до Верховної Ради, а влітку, того ж року - вибори Президента України, на яких переміг Л. Кучма. 16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

В 1996 р. завершився тривалий конституційний процес, розпочатий ще в червні 1991 р. 28 червня 1996 р. ВР прийняла першу Конституцію незалежної України. Незважаючи на її недосконалість, це був важливий крок у формуванні політичної нації.

Слід відзначити, що 1990-х рр. головним завданням зовнішньої політики України було забезпечення її міжнародного визнання (Україну визнали 186 держав - членів ООН) і набуття статусу позаблокової та без’ядерної держави.

За роки незалежності найбільш вагомих результатів Україна досягла у зовнішньо-політичній діяльності. Сьогодні вона є повноправним членом міжнародної спільноти і має дипломатичні стосунки з 172 кранами світу. Також Україна є членом Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, програми “Партнерство заради миру”, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного бан ку реконструкції й розвитку і багатьох інших організацій. Особливе значення для зовнішньої політики України мають стосунки з країнами СНД і насамперед з Російською Федерацією.

 

10.3 Українська помаранчева революція 2004 р.


Найяскравішою подією початку XXI ст., що хвилею мирних акцій протесту протягом листопада - грудня 2004 р. прокотилася Україною, стала Українська помаранчева революція, названа так за кольором символіки претендента на президентську посаду В. Ющенка. Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004 р. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 24 особи, серед яких найбільшу довіру мали лідер найчисленнішої парламентської фракції "Наша Україна" В. Ющенко та прем'єр-міністр і кандидат від фракції «Регіонів» В. Янукович. У першому турі виборів Президента України переміг В. Ющенко. Другим став В. Янукович. Проте, під час другого туру виборів, що відбувся 21 листопада лідером виборчих перегонів став В. Янукович.

Вранці 22 листопада київський майдан Незалежності заряснів помаранчевими кольорами. Так розпочалася Українська помаранчева революція. Це була реакція громадян, які усвідомили, що саме народ є джерелом влади. Головною рушійною силою революції була молодь. Загалом, у вуличних акціях листопада - грудня 2004 р. брало участь близько 5 млн. громадян. Проте, революція не досягла остаточної мети, у зв’язку з всесвітнью телевізійною трансляцією київських подій та побоюваннями міжнародної ізоляції.

Подолання гострої політичної кризи в Україні кінця 2004 р. стало можливим завдяки таким факторам: по-перше, вирішальне слово належало українському народові; по-друге, занепокоєння ситуацією в Україні світової спільноти. Зокрема, важливими були переговори з урегулювання політичного протистояння в Україні в Києві 26 листопада, 1 і 6 грудня за участі верховного представника ЄС X. Солани, генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша, президента Польщі A. Кваснєвського, Литви В. Адамкуса, голів ВРУ В. Литвина та Державної думи Росії Б. Ґризлова, кандидатів у президенти В. Ющенка і В. Януковича. Головне, про що вдалося домовитися, - не застосовувати сили, продовжувати діалог.

Завершило революцію прийняття 8 грудня рішення про внесення змін до Конституції, які включали передання значної частини повноважень президента парламенту та уряду і розширення місцевого самоврядування.

10.4 Україна на сучасному етапі (2005-2014 рр.)


26 грудня 2004 р. відбулося переголосування другого туру виборів, за результатами якого переміг В. Ющенко: йому віддали свої голоси 51, 99% виборців, В. Януковичу - 44,20 %. 23 січня 2005 р. пройшла офіційна церемонія вступу В. Ющенка на посаду Президента України.

Одним із перших рішень новообраного Президента стало призначення головою українського уряду Ю. Тимошенко. 4 лютого Верховна Рада рекордною кількістю голосів — 375 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем'єр-міністра. Тоді ж затвердили програму нового уряду "Назустріч людям".

Початок діяльності уряду Ю. Тимошенко був доволі оптимістичним. Однією з найбільш резонансних його заслуг стало повернення в державну власність і наступна чесна приватизація металургійного комбінату "Криворіжсталь", раніше незаконно проданого за безцінь. Без підвищення податків і жодної позики на 70 % було збільшено дохідну частину державного бюджету, на 280, 5 млн. $ зменшено суму державного боргу, створено рівні умови для бізнесу, концепцію енергетичної безпеки, сформовано єдину систему оподаткування тощо. Завдяки радикальним змінам у політиці, спрямованим на виведення економіки з "тіні", зокрема реалізації програми "Контрабанда стоп", ліквідації податкових пільг та схем ухилення від сплати податків, зріс рівень доходів громадян, соціальних виплат і пенсій. Удесятеро збільшилася допомога при народженні дитини.

У пасиві нового уряду були непродумана ліквідація вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, заяви щодо масштабної реприватизації, адміністративний тиск на нафтотрейдерів. Упродовж першої половини 2005 р. уповільнилося економічне зростання. Негативними факторами були цінові сплески на ринку м'яса, цукру, бензину.

Та найбільшою проблемою всієї "помаранчевої" команди стали внутрішні конфлікти на владному Олімпі, зокрема, між прем'єр-міністром Ю. Тимошенко і секретарем РНБО П. Порошенком. Зрештою жорстка боротьба між колишніми соратниками за посади і права почали заважати діяльності Президента. В результаті 8 вересня 2005 р. у відставку було відправлено і уряд Тимошенко, і Порошенка. Це стало сер’йозним ударом по надіях мільйонів людей.

На жаль, і сам Президент України, який упродовж першого року після обрання був наділений достатніми повноваженнями, ними ефективно не скористався. Безперечно, серед його здобутків було подолання ізоляції держави на міжнародній арені, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ тощо. Однак спроби глави держави зламати систему влади не мали стратегічного характеру, а тому не змінили ситуації кардинально. Не було створено у Верховній Раді і міцної пропрезидентської більшості, яка б законодавчо забезпечувала здійснення необхідних реформ. Не сприяла оновленню та очищенню суспільства і фактична відмова Президента від виконання одного зі своїх основних передвиборчих гасел «Бандитам - тюрми!». Як наслідок, змінилося лише обличчя влади, але не її суть.

Черговим прем'єр-міністром України 22 вересня було призначено колишнього голову Дніпропетровської облдержадміністрації Ю. Єханурова. Новий Кабмін зосередився на виконанні поточних завдань, зберігаючи економічну стабільність і передбачуваність свого курсу. Значною мірою така політика сприяла тому, що в грудні 2005 р. ЄС, а в лютому 2006 р. і США офіційно визнали Україну державою з ринковою економікою.

Загалом за 2005 р. приріст реальних доходів населення збільшився із 1,3 % до 7 %, рівень інфляції скоротився до 10,3 %, надходження до держбюджету зросли в 1,6 раза порівняно з попереднім роком, було створено 1139 тис. нових робочих місць. Прямі іноземні інвестиції становили рекордну суму 7,8 млрд. $. На початку 2006 р. було зупинено падіння промислових показників у таких ключових галузях, як хімічна, машинобудівна, нафтова.

Істотно послабили діяльність уряду Ю. Єханурова труднощі, які виникли з експортом м'яса, молока, металу тощо в Росію, і, особливо, газовий конфлікт із останньою, внаслідок якого ціна газу для України збільшилася майже вдвічі. Це стало причиною підвищення цін на енергоресурси і тарифів житлово-комунального господарства для населення в 2,5-3,5 раза.

26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України парламентські вибори на пропорційній основі. За їх результатами до Верховної Ради пройшли Партія регіонів - 186 мандатів, Блок Ю. Тимошенко - 129, блок "Наша Україна" - 81, СПУ - 33, КПУ - 21. Важливою ознакою виборів стало забезпечення високих демократичних стандартів їх проведення.

Упродовж кількох місяців між переможцями виборів тривали виснажливі переговори стосовно створення парламентської коаліції, яка, відповідно до конституційних змін 2004 р., отримувала право внести пропозиції президенту щодо кандидатури прем'єр-міністра. 22 червня було підписано Угоду про створення коаліції демократичних сил у складі парламентських фракцій «Блоку Юлії Тимошенко» (БЮТ), "Нашої України" та СПУ. Однак лідер соціалістів О. Мороз несподівано розпочав кулуарні переговори з керівництвом Партії регіонів, унаслідок яких його було обрано головою Верховної Ради. Незабаром лідери трьох фракцій - ПР, СПУ і КПУ підписали угоду про створення, так званої, антикризової коаліції. На посаду голови уряду коаліція висунула лідера Партії регіонів В. Януковича.

4 серпня його вдруге Верховна Рада затвердила прем'єр-міністром України.

В економіці уряд В. Януковича проголосив курс на прискорення економічного зростання. Його результати за перший рік діяльності, за словами самого прем'єр-міністра, були оптимістичними. Темпи зростання ВВП становили 7 %, рівень заробітної плати збільшився на чверть, а пенсій - на 20 %, витрати бюджету на соціальні потреби - майже втричі. На 20 % вдалося знизити рівень заборгованості із заробітної плати, безробіття скоротилося до 2,6 %.

Проте, як і під час першого урядування В. Януковича, населення зростання на собі не відчуло. Фахівці пояснюють це пересмикуванням фактів урядовцями, які намагалися подати кращі статистичні дані, ніж насправді.

Значні зміни з 2006 р. відбувалися в політичній системі держави - згідно з конституційною реформою 2004 р. замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько-президентська. В результаті повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та сформованого ним уряду. Але ухвалена похапцем у складних умовах реформа була далекою віл досконалості. Тому в новій Конституції залишалося багато білих плям, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що значною мірою розбалансувало політичну систему держави.

Тим часом політичні опоненти Президента, здобувши владу, крок за кроком позбавляли його посадових повноважень, почали переманювати опозиційних депутатів до створення конституційної більшості, яка б могла долати президентські вето на закони. Загроза узурпації влади змусила Президента вдатися до рішучих дій. 2 квітня 2007 р. він підписав Указ "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України".

Антикризова коаліція, вважаючи указ Президента неконституційним, заборонила уряду видавати кошти на дострокові вибори. Коаліціянтів підтримали прем'єр-міністр В. Янукович та переважна частина уряду. Протистояння між главою держави та Верховною Радою сягнуло критичних меж, переросши у повномасштабну політичну кризу.

На відміну від опозиції, яка почала готуватися до виборів, її опоненти - ПР, СНУ і КПУ закликали своїх прихильників до протесту, масово завозячи їх до Києва. Прагнучи схожості з 2004 р., кілька десятків тисяч протестувальників майже 2 місяці проводили свої мітинги в основному на Майдані Незалежності. Однак аналогії не вийшло - їхнє дійство залишилося в історії під зневажливою назвою "бізнес-майдан".

Тим часом ледь не пролилася кров під час зіткнення озброєних бійців спецпідрозділу МВС "Беркут" та працівниками Управління державної охорони, які охороняли Генпрокуратуру. За таких умов, 25 травня президент підпорядкував собі Внутрішні війська, керівництво яких висловило підтримку главі держави і зобов'язалося виконувати його накази. Наступного дня розпочалися переговори Президента, прем'єр-міністра та голови Верховної Ради. 27 травня вони оголосили Спільну політичну заяву про завершення політичної кризи и Україні та про те, що дострокові парламентські вибори відбудуться 30 вересня 2007 р. Виборча кампанія, зважаючи на позачерговість, була короткою, але напруженою. За її результатами до Верховної Ради потрапили Партія регіонів - 175 мандатів, Блок Ю. Тимошенко - 156, блок "Наша Україна - Народна самооборона" - 72, Комуністична партія - 27 та Блок Литвина - 20.

Перша сесія Верховної Ради України VI скликання розпочала роботу 23 листопада. Через тиждень у парламенті було оголошено про створений коаліції демократичних сил із фракцій БЮТ і НУНС. Головою Верховної Ради обрали А. Яценюка. 18 грудня, після внесення президентом до парламенту кандидатури Ю. Тимошенко, Верховна Рада вдруге призначила її прем'єр-міністром України.

Друге урядування Ю. Тимошенко стало надзвичайно складним як для неї самої, так і для всієї країни. Суть проблем крилася в жорсткому протистоянні між владою й опозицією, яка, по суті, паралізувала роботу Верховної Ради, і, що найгірше, - в самій владі. Владна "лінія розлому" мала й інституційний (конфлікт владних повноважень між президентом і Кабінетом Міністрів), і особистісний (В. Ющенко - Ю. Тимошенко) характер. З осені 2008 р. Україну накрило хвилею світової економічної кризи.

У першій половині 2008 р. економіка України мала відносно високу динаміку економічного зростання, тривало випереджальне підвищення доходів населення, належно фінансувалися видатки бюджету. У січні-квітні заробітна плата збільшилася на 4, 5 %, соціальні допомоги й інші виплати - на 48, 1, номінальні доходи населення - на 46, 2 %. ВВП перевищив аналогічний минулорічний показник на 6,2 %, а на вересень становив вже 6,7 %. Виконувалися передвиборні зобов'язання, щодо виплат заморожених ощадбанківських вкладів та підвищення допомоги при народженні дитини. У травні Україна стала повноправним членом СОТ. З 1 вересня запроваджено Єдину тарифну сітку в бюджетній сфері, яка передбачає встановлення оптимальної диференціації тарифних ставок і посадових окладів.

Істотним недоліком була інфляція Лише за перших 4 місяці 2008 р. споживчі ціни зросли на 13,7 %. У травні темп їх приросту порівняно з груднем попереднього року становив 14,6 %. Це призводило до зниження ефективності соціальної політики уряду, зростання напруженості в суспільстві. Ще сер’йознішою проблемою став прихід в Україну світової економічної кризи, від якої українська економіка опинилася серед найбільш постраждалих.

Лише упродовж вересня-грудня 2008 р. національна валюта в обмінних пунктах знецінилася більш ніж удвічі. Якщо у 2007 р. приріст ВВП порівняно з попереднім роком становив 7, 9 %, у 2008 р. - 2, 1, то вже в І кварталі 2009 р. впав порівняно з аналогічним періодом 2008 р. на 20, 3 %. Однак, починаючи з весни, з'явилися деякі позитивні зрушення: знизилася динаміка падіння ВВП, уповільнилися темпи інфляції, стабілізувався валютний ринок, поліпшилися умови ліквідності банківської система. Українському уряду вдалося також переконати МВФ поновити перервану в лютому програму кредитування України.

Значне погіршення економічного становища в Україні істотно загострило перманентну політичну кризу. Поєднання економічної й політичної криз не лише загальмувало розвиток країни, а й стало серйозним викликом для збереження її державної незалежності. Та високо посадовці замість того, щоб усю енергію, ресурси й політичну волю використати для ухвалення узгоджених фахових рішень, реалізації зобов'язань перед виборцями, спрямовували їх на міжусобні політичні чвари. Це дезорганізувало їх дії в антикризовій сфері, підвищило інфляційні очікування, зумовило подальше зниження інвестиційної привабливості економіки.

Нового імпульсу політична криза в Україні отримала восени 2008 р., коли 4 вересня було оголошено про вихід блоку НУ-НС з парламентської коаліції демократичних сил. Такий крок спричинював розпад коаліції, а у разі нестворення нової - розпуск Верховної Ради. Офіційною причиною демаршу пропрезидентських сил стало спільне голосування фракцій БЮТ і ПР за пакет законопроектів, які обмежували владу глави держави. Загострила протистояння між коаліціянтами і нечітка, на думку НУ-НС, позиція прем'єр-міністра Ю. Тимошенко стосовно російської агресії в Грузію.

Спроби політичних сил домовитися про створення нової парламентської більшості не принесли успіху. Тому 8 жовтня Президент Ющенко оголосив про розпуск Верховної Ради VI скликання та призначення на 7 грудня дострокових виборів. Однак дію президентського указу заблокували в судах депутатами від БЮТ. Парламентські перипетії завершилися 9 грудня, коли головою Верховної Ради замість А. Яценюка було обрано В. Литвина. Того самого дня він оголосив про відновлення демократичної коаліції в складі БЮТ, НУ-НС та ново приєднаного Блоку Литвина.

Відсутність єдності між гілками влади суттєво послаблювала Українську державу на зовнішньому напрямі. Зокрема, Росія, прагнучи відновити вплив на нашу країну і передусім прибрати до своїх рук українську газотранспортну систему, розгорнула масовану інформаційну атаку, метою якої була дискредитація України перед міжнародною спільнотою як ненадійного партнера у транспортуванні природного газу до країн Європи. Апогеєм спец операції стала "газова війна" проти України. 7-19 січня 2009 р. у результаті повного припинення посеред зими постачання російським "Газпромом" транзитного газу через Україну постраждала не лише українська сторона, а й низка споживачів у країнах ЄС.

У перманентних конфліктах, насамперед викликаних підготовкою до чергових президентських виборів, минув і весь 2009 р. У результаті, взаємопоборювання політиків призвело не лише до розбалансованості державного механізму, втрати контролю влади за процесами в країні, декваліфікації й деградації держапарату, безвідповідальності чиновників, всеосяжного зростання корупції в суспільстві, погіршення ситуації з дотриманням законів, а й до втрати довіри до органів влади, нівелювання ідеї державності, розчарування в демократії, зневіри людей у здатності вплинути на суспільні процеси. З такими настроями українці пішли на президентські вибори 2010 р.

За результатами голосування 25 лютого 2010 р. з 18 претендентів на посаду глави держави до другого туру виборів вийшли прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко та лідер парламентської опозиції В. Янукович. Переміг Віктор Янукович: йому віддали свої голоси 48, 95 % виборців, Ю. Тимошенко - 45,47 %. Не підтримали жодного кандидата 4,36 %. Активність виборців становила 69,15 % .

11 березня у Верховній Раді було оголошено про створення нової парламентської коаліцій "Стабільність та реформи", до якої увійшли фракції Партії регіонів, комуністів, Блоку Литвина та депутати-перебіжчики з НУ-НС і БЮТ. Тоді ж Верховна Рада затвердила новим прем'єр-міністром України одного з лідерів фракції Партії регіонів Миколу Азарова.

Першим указом Віктора Януковича на посаді Президента України стало скорочення робочого штату і витрат на утримання Секретаріату Президента на 20%. Цим же указом він повернув Секретаріату Президента його попередню назву - Адміністрація Президента України. Незважаючи на таке скорочення штату видатки на Держуправління справами при Президенті в 2011-му зросли на 400 млн грн.

Після президентської кампанії у Верховній Раді сформовано парламентську коаліцію «Стабільність і реформи»..

Масштаби кадрових змін на всіх рівнях структур державного апарату після обрання Віктора Януковича на посаду Президента України активно критикувались навіть самим Януковичем. 27 січня 2011 р. у Давосі на «Всесвітньому економічному форумі» Віктор Янукович заявив про започаткування 21 реформи у різних сферах життєдіяльності України.

1 жовтня 2011 р. набрав чинності Закон «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», підписаний Віктором Януковичем 9 вересня 2011-го.

17 січня 2013 р. Янукович визнав провал більшості реформ своєї команди і звинуватив Миколу Азарова в саботажі.
Щодо зовнішньої політики В. Януковича, відзначимо, що 21 квітня 2010 року, без попереднього суспільного обговорення, Президент України В. Янукович підписав з президентом Росії Дмитром Медведєвим «Угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», згідно з якою продовжується термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років, до 2042 року. Це стало своєрідною «ціною» підписання Доповнення до газового контракту від 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» (який був укладений Прем'єр-міністрами двох держав Ю.Тимошенко та В.Путіним у Москві), котре скасовує пункт про штрафні санкції за недобір газу і обумовлює знижку на російський газ для України, яка буде оформлена як зменшення митних зборів. Більшість аналітиків розцінили угоду як таку, що суперечить Конституції України. Разом з тим, деякі чільні представники Партії Регіонів, виправдовуючи Януковича, посилаються на різночитання трактувань перехідних положеннях Конституції, вважаючи, що вони стосуються лише заборони на створення нових військових баз.

12 квітня 2011 року відбувся візит голови уряду Росії Володимира Путіна до Києва. Росія схиляє Україну до вступу до Митного союзу, до якого крім РФ входять Білорусь і Казахстан. Основною поступкою за це має бути зниження ціни на російський газ для України майже наполовину. Янукович висловлюється за зближення країни з Митним союзом країн СНД. "Вважаю, що подальший розвиток стосунків з Митним союзом спиратиметься на нову договірну базу щодо угод про вільну торгівлю, і можлива пакетна угода про співпрацю за формулою «3+1», - заявив він 7 квітня, виступаючи зі щорічним посланням у Верховній Раді.

Прем'єр-міністр Росії Володимир Путін у ході цього візиту не отримав прямої згоди від президента України Віктора Януковича на вступ України до Митного союзу. Про це сказало газеті «КоммерсантЪ-Украина» джерело, ознайомлене з ходом закритої частини їхніх переговорів. «Хоча прогресу в переговорах України з ЄС щодо ЗВТ (зони вільної торгівлі) немає, а на пошук компромісу з деяких питань у нас можуть піти роки, Президент України задекларував таку позицію: Україна інтегрується в Євросоюз, у Митний союз не вступає, а буде дотримуватися заявленої формули 3+1».

Угода зі створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і Європейським Союзом практично готова, залишилися три неврегульовані питання, за якими Київ пропонує компромісний підхід. Про це повідомив 31 травня 2011 року прем'єр-міністр України Микола Азаров на зустрічі з головою МЗС Греції.

29 травня 2013 року в Астані (Республіка Казахстан) в президентському палаці «Акорда» відбулася зустріч Президента України Віктора Януковича, Президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка, Президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва, Президента Киргизької Республіки Алмазбека Атамбаєва та Президента Російської Федерації Володимира Путіна. За результатами зустрічі Віктор Янукович дав доручення Кабінету міністрів України підписати меморандум про надання Україні статусу спостерігача в Євразійській економічній комісії, яка є виконавчим органом Митного союзу, під час саміту СНД в Мінську 31 травня.

31 травня 2013 року у Мінську Прем'єр-міністр України Микола Азаров і голова Євразійської економічної комісії (ЄЕК) Віктор Христенко підписали меморандум про поглиблення взаємодії між ЄЕК і Україною. Меморандум передбачає надання Україні можливості мати представника в ЄЕК і одержати статус спостерігача в Євразійському економічному союзі з 2015 р.

28 - 29 листопада 2013 року на Саміті глав держав у Вільнюсі Президент України Віктор Янукович не підписав Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом, що викликало бурхливі негативні реакції Заходу та України, додавши ще більших масштабів Євромайдану, який вилився в антиурядові протести.

22 лютого 2014 року В.Ф. Янукович визнаний Верховною Радою України таким, що самоусунувся. Утім, сам Віктор Янукович досі вважає себе чинним главою держави. Така сама позиція і в російської влади. Після цього на Україні владу очолив Тимчасовий уряд. Виконуючим обов’язки президента було призначено О.В. Турчинова.

24 лютого 2014 року виконувач обов'язків міністра внутрішніх справ України Арсен Аваков заявив, що Януковича та ряд інших посадових осіб України оголошено в розшук в рамках кримінальної справи за масові вбивства мирних громадян під час антиурядових акцій протесту в лютому 2014 р. на Майдані Незалежності.

Вибори президента України призначено на 25 травня 2014 р.

 







Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 4168. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия