Висновки

Дослідивши інститут громадянства в Україні можна зробити наступні висновки:

Історично, Україна, як молода, демократична та незалежна держава на підставі позитивного міжнародного досвіду утворила свої конституційно-правові засади, принципи та інститути, серед яких інститут громадянства посідає одне із ключових місць.

Конституційні норми, які проголошують та гарантують громадянство в Україні, закріплено у ст.ст. 4, 25 Конституції України та у багатьох інших статтях Основного Закону, де мова йдеться про громадян, тобто прямо вказується наявність ознаки громадянства України. Закон України «Про громадянство України» за період існування нашої держави витримав три редакції: в редакції 1991 р., а потім — у редакції 1997 р., а тепер він діє в редакції від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями. Це свідчить з одного боку про наявність проблем у цій сфері правового регулювання, а з іншого про її розвиток та удосконалення, що ретельно було проаналізовано у цьому дослідженні.

Нормами вищезгаданих законів встановлено, що в Україні діє єдине громадянство. Ця вимога (а інше не скажеш) дійсно відповідає міжнародним стандартам. У 60-х роках західноєвропейські держави - члени Ради Європи прийшли до висновку, що подвійне громадянство є небажаним і його необхідно всіма способами уникати. Однак у цей час ряд держав Європи вважають подвійне громадянство цілком прийнятним у зв'язку з ростом мобільності населення та розвитком міграційних процесів.
Норми, що регламентують громадянство, залежать від історичних, культурних і правових традицій конкретної держави, її особистого досвіду, а точніше від розвитку нації та етносу.

Критерії, встановлені для визначення реальних або потенційних громадян, досить чітко показують, які ідеї лежать в основі консолідації держави, яка імміграційна політика, якого поводження чекають від іноземців або осіб без громадянства, що постійно проживають у країні.

На мою думку історичне минуле України (без якого, як відомо немає майбутнього) суперечить встановленню принципу єдиного громадянства в Україні за наступних причин:

По-перше, як відомо, Україна є однією з поліетнічних держав (Індія, Китай, Росія, США та інші), в якої основну чисельність громадян складають українці та росіяни, а також багато інших національностей.
За панування радянської влади суперетносом держави вважався російський етнос, існувало його домінуюче положення в структурі влади, а політичні, соціально-економічні та культурні потреби українського етносу вважалися незначущими, та необов’язковими взагалі. Після проголошення незалежності України та права українського народу на самовизначення це спричинило категоричне заперечення всього російського, у тому числі у культурній сфері.

На сьогодні продовжують існувати міжетнічні протиріччя, поділ України на українську та російську, на Схід на Захід. Однак не треба відкидати усі позитивні російські досягнення в сфері науки та культури, політики та економіки, також як не треба постійно доказувати, що українська нація володіє великим культурним та науковим спадком. Яскравими представниками гармонійного поєднання україно-російських етносів є Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь та багато інших видатних постатей, які є символами обох націй.

По-друге, до об'єктивної причини можна також віднести територіальну - характер історичного розселення народів, а також неспівпадання етнічних кордонів з кордонами держав колишнього СРСР, що були заново створені; державно-правові — фактично нерівний політичний статус народів або їх частин через те, що вони існували у складі СРСР. Крім того, необхідно згадати принцип жорсткого прив'язування етносів до територій.
Розпад СРСР, здавалося б, повинен був розв'язати глибокі протиріччя між етносами і відкрити можливість для гармонійного вирішення культурних, мовних та інших проблем на території держав, що з'явилися на посткомуністичному просторі. Однак цього не сталося, перш за все тому, що відокремлення колишніх республік відбулося не цивілізованим шляхом, на підставі вільного, демократичного самовизначення, а в результаті рішення групи політичних лідерів, які, здається, створювали нові держави не для народів, а для себе. Це призвело до збільшення осіб без громадянства, випадків, колі громадяни вимушені у судовому порядку доказувати свою приналежність до громадянства тієї чи іншої держави на території колишнього СРСР (Додаток Б), ускладнень, пов’язаних з відвідуваннями своїх родичів в інших колишніх республіках, перетворення багатьох міжетнічних протиріч у збройні конфлікти (Таджикистан, Карабах, Осетія, Абхазія тощо).

По-третє, об'єктивною причиною можна назвати міграційну. Україна належить до країн з низьким рівнем життя та слабкою економікою, що вимушує населення їхати на заробіток до розвинених країн, виходити заміж та одружуватися з іноземцями, набувати у різний спосіб громадянство інших країн. Іншими словами статус громадянина України не є високим, що призводить до зменшення української нації, відтоку працездатного населення, осіб з високим інтелектуальним рівнем, розриву родинних зв’язків та врешті решт до припинення громадянства України українцями.

Тому, вважаю, з урахуванням історичного, культурного, економічного та політичного стану та з метою збереження українського народу, в України громадянство повинно бути подвійним, а підведення національного законодавства під міжнародні стандарти завжди повинно відбуватися виважено, свідомо, з урахуванням особливостей індивідуального розвитку країни, нації та етносу.

 

Перелік використаних джерел:

1. Альбертіні Л. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис. канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. - К, 1999.

2. Бедрій Р. Б. Громадянство України: конституційно-правові основи: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2005.

3. Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;
4. Віденська конвенція про консульські відносини 1963 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;
5. Волинка К. Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. - К.: РННЦ «ДІНІТ», 1998.

6. Гаазька конвенція з деяких питань, що стосуються колізій законодавства про громадянство 1930 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

7. Декларація про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, 1985 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

8. Добрянський С. ТІ. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. — Одеса, 2005.

9. Європейська конвенція про громадянство 1997 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;
10. Єрмоленко Д. О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Національний університет внутрішніх справ. — X., 2002.

11. Загальна декларація прав людини 1948 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

12. Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 р., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47.
13. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями // Урядовий кур'єр. — 2001. — 1 березня.
14. Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р., зі змінами і доповненнями// Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 41.
15. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 р., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 18.

16. Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р. // Урядовий кур'єр. — 2004. — 3 квітня.

17. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р., зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23.

18. Закон України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 р. // Голос України. — 1991. — 24 вересня.

19. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К.: Омбудсман України, 2003.

20. Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

21. Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;
22. Конвенція про скорочення випадків множинності громадянства 1963 р. // Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;
23. Конвенція про статус апатридів 1954 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;

24. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т.; Тома 1—2. Часть общая /Отв. ред. Б. А. Страшун. — М.: БЕК, 2000.
25. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2006.

26. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. № 2222-1V // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 2.
27. Корнієнко О. Л. З історії законодавства про громадянство України. — К.: Новий парламентський ін-т, Парламентське вид-во, 2001.
28. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.// Проф. правовая комп.система «Инфодиск: Законодательство Украины»;
29. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України: Навч. посібник.- К.: Хрінком Інтер, 2008. – 632 с.
30. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. - X.: Факт, 2002.

31. Наливайко Л. Р. Тлумачний термінологічний словник з конституційного права (Explanatory Terminological Dictionary on Constitutional law) / Л. Р. Наливайко, М. В. Беляєва. — Запоріжжя: Дніпровський металург, 2008. — 256 с.

32. ВікіпедіЯ – вільна енциклопедія http://uk.wikipedia.org

33. Мелещенко В.Ф. Принципи громадянства//Право України. – 2007. - №7 – с. 34

34. Чалий П.Ф. Громадянство України: етапи становлення// Урядовий кур’єр. – 1996. – 25 листопада. – с. 5

35. Лазарєв В.В. Основні етапи становлення і розвитку інституту громадянства – http://www.nbuv.gov.ua

36. Тодика Ю.М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект: навч. посіб. - X.: Факт, 2002. – с. 28

37. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України //Право України. – 1998. - №7. – с. 9

38. Тодика Ю.М. Цит. праця. – с. 145

39. Курбатов Г.Л., Фролова Є.Д., Фроянова И.Я. Становление и развитие раннекласовых обществ (город и государство): моногр. Ленінград: Изд-во Ленинград. ун-та, - 1986. – с. 8

40.Смородин Н.М., Калинин В.Н. История развития гражданства // Весник Московского университета МВД России. – 2004. - №4. – с. 145

41. Кудряшов И.В. Римское право: консп. лекций. – М., 2004. – с.22

42. Мещеряков А.В. Институт гражданства: возникновение, содержание, типы – http:www.law.edu.ru

43. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – с. 184

44. Земцов В. Громадянство України // Урядовий кур’єр – 2000. - №11. – с. 12

45. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. - №2. – с. 70-75.