Методика оформлення та складання бібліографії

1. http://gendocs.ru/v844/лекції_-_архівознавство?page=29

2. http://istoryk.at.ua/forum/16-684-1

3. http://uadocs.exdat.com/docs/index-283001.html?page=9

4. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

5.

План

1. Втуп

2. Методика оформлення та складання бібліографії

3. Види бібліографічної продукції

4. Висновок

5. Використана література

6. Додатки

 

Вступ

Бібліогра́фія (грец. Biblio — книжка і grafy — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

ü виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;

ü складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

ü розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Всі дослідження XX ст. у галузі бібліографознавства не тільки хронологічно, але й логічно продовжували ті напрями, що сформувалися у XIX ст.

Був такий напрям, який визначав бібліографію як науку про книгу. Яку саме науку — відповіді були різні.

Найширше значення зафіксовано у такому визначенні: "Як наука бібліографія є організована сукупність знань, що торкаються книг в усіх аспектах, як суто фізичних об'єктів або як вмістилищ ідей". Це — визначення Вернера Клеппа в Американській енциклопедії (1963 р.).

Дещо вужче за обсягом поняття визначення французької Академії наук, подане в її словнику 1932 р.: бібліографія — це "знання книг, які опубліковані у будь-якій формі, з боку їх видавничої форми, їх вартостей, рідкості".

Як відомо, об'єктом бібліографії вважаються твори друку всіх видів – від рукописних книг, створених до виникнення книгодруку, до сучасних видань, які мають суспільно-наукове значення. Характеризуючи їх, бібліографія допомагає поширенню певних наукових положень, політичних, філософських і естетичних поглядів. Вона відіграє велику роль у керівництві читанням і таким чином сприяє формуванню суспільної свідомості.

На розвиток бібліографії справляють великий вплив успіхи науки й культури, зростання читацьких запитів. У свою чергу бібліографія впливає на літературу, наукову й технічну творчість, видавничу і бібліотечну справу, книжкову торгівлю, освіту та самоосвіту. Це виявляється в тому, що відбираючи і характеризуючи твори друку, бібліографія допомагає при підбитті підсумків розвитку науки і створенню засад для подальших досліджень.

Отже, бібліографія тісно пов'язана з науковою і технічною інформацією. Але на відміну від неї, бібліографія дає відомості не про наукові теорії, ідеї, факти, а про твори друку, в яких вони викладені. Це одночасно і практична діяльність, і наука, яка має свої методи, правила, що належать до відбору, опису, обробки, систематизації і характеристики творів друку.

Методика оформлення та складання бібліографії

На початок XIX ст. припадає й перша спроба створити лекційний курс з бібліографії в Україні. 1809 року викладання бібліографії почалося у Волинському ліцеї у м. Кременці, що належало до Волинської губернії.

Викладач Павло Осипович Ярковський (1781 — 1845 рр.) був одночасно бібліотекарем ліцея. Відомості, що збереглися, свідчать про те, що в його курсі бібліографія спочатку (1809 р.) трактувалася як книгознавство в цілому, а пізніше (1814—1825 рр.) — як частина бібліології. У курсі бібліографії П. О. Ярковський знайомив учнів з організацією книжкового фонду бібліотеки, з роботою бібліотекаря, спрямованою на створення каталогів, розміщення та інвентарний облік книг, з обов'язками бібліотечних службовців тощо1. У нашому сучасному розумінні така проблематика відноситься до бібліотекознавства, але саме таке уявлення про бібліографію існувало на початку XIX ст. у багатьох західноєвропейських бібліографів. Це свідчить про те, що П. О. Ярковський був добре знайомий з працями М. Деніса, Г. Пеньо та інших попередників і сучасників.

У 1811 р. була опублікована перша в Росії стаття з теорії бібліографії, яка належала Василю Григоровичу Анастасевичу, теж діячу українського походження, знайомому з Кременецьким ліцеєм. Дещо пізніше (1813 р.) вийшов з друку бібліографічний покажчик Василя Степановича Сопікова "Опыт российской библиографии", у якому знаходилося теоретичне "Предуведомление". У цих працях бібліографія також пояснювалася як наука про книгу з дуже великим обсягом завдань.

Протягом XIX століття продовжувалася диференціація наук. У 1897 р. французький вчений Шарль Морте визначив бібліографію як "вчення про складання покажчиків, у яких книги характеризуються за допомогою опису, класифікації та інших постійних способів, або дається ідентифікація книг та повідомлення щодо характеристики книг з боку їх видавничої форми чи предмету".

Аналогічно розвивалися теоретичні погляди відомого російського бібліографа Миколи Михайловича Лісовського (кінець XIX — початок XX ст.). Спочатку він ототожнював бібліографію і книгознавство, але врешті-решт визнав, що бібліографія — це лише частина книгознавства, яка займається книгоописуванням.

Отже, на довгому шляху розвитку бібліографії до початку XX ст.

з'явилося кілька значень терміна "бібліографія". Всі вони вкладаються у так звану "книгознавчу концепцію" бібліографії, в якій об'єктом бібліографії визнавалася книга.

Звичайно, прикнижкова бібліографія є насамперед інформацією про існування літератури з того чи іншого питання, але водночас вона і доповнює зміст книги, розрахованої саме на того читача. Але слід зазначити, якість такої бібліографії залежить від знання автором літератури з конкретного питання та дотримання вимог бібліографічної культури, яка потребує не тільки вміння вибрати тему, правильно її розробити й дати книзі гарне зовнішнє оформлення. Важливий елемент її – це вміння допомогти читачеві швидко орієнтуватися в усій кількості літератури, що випускається, та зробити всі відомості, уміщені в книзі, легко доступними. У цьому вирішальна роль належить авторам редакторам. Саме редакторові доводиться витрачати найбільше зусиль, аби читач міг користуватись усіма бібліографічними довідками, вміщеними у кожному виданні. З цією метою редактор повинен не тільки подати складену бібліографію відповідно до існуючих стандартів, а й передусім перевірити її правильність, актуальність, відповідність завданням того видання, до якого цю бібліографію додано.

Значення такої сумлінно підібраної і належно оформленої бібліографії, розміщеної в кінці книги чи підручника, важко переоцінити. Це особливо добре знають працівники бібліографічних відділів бібліотек, яким досить часто доводиться на вимогу читачів – студентів чи аспірантів – складати бібліографічні списки з різних питань, усуваючи тим самим недоробки не тільки окремих авторів підручників та посібників чи їх видавців, а й самих бібліографів.

Тут також зазначити, що основним засобом передачі наукових знань у часі і просторі є письмові документи -книги, журнальні статті та інші публікації, в яких учені викладають результати своїх досліджень. Ці публікації називаються первинними документами наукової інформації.

Вторинні документи являють собою кінцеві підсумки аналітично-систематичної і логічної обробки первинних наукових документів. Умовно їх можна поділити на довідкову літературу, реферати і анотації, матеріали експрес-інформації, бібліографічні покажчики, каталоги і картотеки. Аналітико-систематична обробка документів полягає в наведенні кожного документа в такому вигляді, який максимально відповідав би тій чи іншій вимозі науково-інформаційної діяльності.

Слід зауважити, що потреби сучасного розвитку всіх галузей знань, широта культурних запитів читачів не завжди забезпечуються окремими бібліографічними виданнями. Поряд з ними бібліографію вміщують книги і журнали. Проте, тільки враховуючи прикнижкову бібліографію, можна говорити про стан бібліографії тієї чи іншої галузі знань. Ця форма бібліографічної інформації дуже поширилася. Досить сказати, що кількісно вона в десятки разів перевищує випуск спеціальних бібліографічних видань.

Залежно від суспільного призначення та вимог, які ставляться до бібліографії, її поділяють на:

1) обліково-реєстраційну;

2) інформаційну;

3) рекомендаційну.

Перша ставить собі за мету реєстрацію всієї друкованої продукції, яка видається на певній території – в області, країні тощо. Мета другої – інформувати широкий читацький загал, окремі групи фахівців про нові видання вітчизняної та зарубіжної літератури. Призначення третьої – допомогти читачам вибрати потрібну їм літературу.

Ґрунтовної наукової роботи навіть не можна уявити без попереднього підбору та докладного вивчення літератури з даного питання. Саме докладного, бо те чи інше питання побіжно може бути зачеплене в багатьох джерелах, тимчасом, як ґрунтовному його викладу можуть бути присвячені лише кілька праць.

Звичайно, на прикнижкову бібліографію неможливо повністю перекласти бібліографічну службу, оскільки вона виконує в книзі лише підпорядковану роль, обмежену завданням твору, до якого її включено. Це не може не позначитися на ємкості прикнижкової бібліографії: вона завжди обмежена темою книги.

Отже, без такого попереднього вивчення бібліографії з даного питання не можна бути впевненим у тому, що вдасться докладно вивчити саму проблему. Тому один із важливих обов'язків авторів підручників чи навчальних посібників полягає в тому, щоб, даючи систематичний виклад основних питань тієї чи іншої дисципліни, того чи іншого курсу, рекомендувати читачеві літературу, яка допомагала б йому розширити та поглибити свої знання з розглядуваних питань і порушених проблем. На це обов'язково повинні звертати увагу і редактори – найперші помічники автора у створенні майбутньої книги.

Спеціальних бібліографічних покажчиків не так вже й багато, тираж їх незначний, а оскільки прикнижкова бібліографія для спеціалістів тієї чи іншої галузі знань –джерело інформації, не дивно, що до неї звертаються частіше, ніж до спеціальних бібліографічних покажчиків. Тому для багатьох фахівців прикнижкова бібліографія стоїть на першому місці серед джерел бібліографічної інформації.