Висновок. Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система.

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система.

У своїй курсовій роботі я намагався зосередити увагу на такому атисоціальному вчинку особистості як самогубство.

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система, яка реагує на зовнішні зміни своїми свідомими і підсвідомими механізмами, пристосовуючись, адаптуючись до цих змін. Кінцева мета саморегуляції — досягнення повної адаптації, а негативний її результат — це часткова чи повна дезадаптація. Найбільший вплив на саморегуляцію чинять особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити рівень адаптацій чи дезадаптацій.

Специфічні особистісні риси можуть формувати систему цінностей, яка негативно впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні форми поведінки людини.

До таких "цінностей" слід віднести:

1) почуття підвищеної відповідальності — людина вважає себе не об'єктом, а її суб'єктом. Вона тільки сама несе відповідальність за все, що трапляється з нею на роботі, у сім'ї, на вулиці;

2) почуття вини — людина вважає, що всі страждають в наслідок її вчинків, що вона не може виконати професійні, сімейні та інші обов'язки, що вона неспроможна вирішити жодного питання;

3) відчуття засудження оточуючими — людині здається, що всі бачать її неспроможність, нікчемність і засуджують її. Відчуття засудження оточуючими випливає з відчуття вини, але воно є глибоким і найбільш психотравмуючим для особи;

4) почуття безпорадності — людина вважає, що не може себе захистити, що її не можуть захистити і допомогти їй рідні та близькі люди, що існування у сіспільстві стає неможливим.

Такі відчуття виникають у психічно хворих з депресивною симптоматикою невротичного та психотичного рівнів, але вони можуть з'являтись окремо у психічно здорових людей і свідчити про різний рівень дезадаптацій особи. На них слід звертати увагу при роботі з суїцидонебезпечним контингентом психічно хворих, у роботі телефону довіри та при оцінці можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період.

З соціальних чинників, які впливають на саморегуляцію слід виділити:

1) економічні негаразди, бідність, безробіття;

2) дезорганізацію сім'ї: смерть рідних, розлучення, відсутність підримки, конфлікти, несумістність, відсутніть дисциліни;

3) формування нових суспільних поглядів, які не приймаються особою;

4) обмеження та низька якість загальноосвітньої та професійної освіти;

5) відсутність дозвілля та відпочинку;

6) послаблення правоохоронної діяльності;

7) неспроможність органів управління вплинути на негативний перебіг подій;

8) різні етичні, релігійні, економічні конфлікти.

Негативна оцінка особою соціальних факторів негативно впливає на процеси саморегуляції, ускладнює адаптацію, спричиняє постійне нервове напруження, на тлі якого іноді виникає бажання скінчити життя самогубством.

Оцінка ставлення особи до особових та соціальних чинників повинна аналізуватися лікарями, психологами для прогнозування можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період. Це допоможе правильно спрямувати психотерапевтичну роботу з суїцидонебезпечним контингентом.

Відокремлення самогубства від такого поняття, як нещасний випадок, має важливе значення при вирішенні питання постановки хворого на спеціальний облік у позалікарняних умовах.

Такий підхід допоможе зробити групу хворих з аутоагресивними формами поведінки однорідною і правильно підійти до розробки профілактичних заходів. Профілактика самогубства психічно хворих повинна будуватися як цілісна система і складатися з кількох послідовних етапів. Перший — це проведення лікувальних заходів примусового (згідно інструкції про "примусову госпіталізацію") та не примусового характеру. Другий етап — виписка хворого з лікарні та постановка його на спеціальний облік у ПНД. Третій етап — зняття з спеціального обліку.

Усі вищезгадані етапи профілактики аутоагресивних форм поведінки психічно хворих повинна об'єднувати єдина програма профілактичних та реабілітаційних заходів, які включають не тільки трудову діяльність, але й увесь спектр соціального життя хворого.

 

 

Використана література:

1. Амбрумова А. Г. Бородин С. В. Михлин А. С. Предупреждение самоубийств. М. 1980. с. 40.

2. Бердяев Н. А. О самоубийстве. Психологический журнал. т. 13 №3 1992. с. 96-106.

3. Бородин С. В. Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств. Комплексные исследования в суицидологии. М. 1986. с. 65.

4. Брухановский Н. П. Самоубийцы. Л. 1927. с. 127.

5. Волков В. Н. Медицинская психология в ИТУ. М. Юридическая литература. 1989. с. 256.

6. Короленко А. П. Дожик Т. А. Семь путей к катастрофе. Новосибирск. Сиб. отделение. 1990. с.224.

7. Алиев И. А. Актуальные проблемы суицидологии. Уголовно-правовые криминалогические аспекты. Баку 1987. с. 7.