Історичні погляди на проблему суїциду

№: 28/н от: 26.01.1943
Издан: 123 осбр /

Архив: ЦАМО

фонд: 33

опись: 682526

ед.хранения: 937

№ записи: 16974840

Шляхтіної Марії

ФФП – 42с

Причини суїцидальної поведінки

Добровільний вихід із життя — явище негативне…

Добровільний вихід з життя — явище, безумовно, негативне і з ним необхідно боротися. Це з одного боку. А з іншого — дія суто індивідуальна.

Взагалі, самогубство — це хвороблива функція діяльності головного мозку, яка характеризується аутоагресивною поведінкою під впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, які виникають в результаті неадекватної оцінки отриманої інформації або ситуації.

Суїцидальна поведінка — поняття більш ширше і помимо суїциду, включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.

До замахів відносяться всі суїцидальні акти, котрі не закінчились літально по причині, незалежній від суїцидента.

Суїцидальними спробами вважають демонстративно-установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту.

До суїцидальних проявів відносяться думки, вислови, натяки, які не супроводжуються якими-небудь діями, направленими на позбавлення себе життя.

 

 

Історичні погляди на проблему суїциду

"Люди больше всего стремятся сохранить жизнь, но меньше всего её берегут".

Життя людини. Що приховується в цьому понятті, що воно має на увазі? Що сприяло виникненню життя на Землі? Як виник рід людський? Скільки може прожити людина? Життя вічне? Чому людина помирає і чи вмирає вона взагалі? Що з нею діється після смерті?

За тисячоліття свого існування людство так і не змогло відповісти на всі ці запитання. Та і чи потрібно взагалі. Люди завжди знаходили пояснення тим чи іншим явищам, які їх спіткали, які вони спостерігали. Найбільш повною та доказовою виявилась теорія божественного походження людства. Згідно їй — життя дано нам, як дар. Мати життя — це велика радість. Отримавши цей дорогоцінний дар, ми розуміємо, що він прекрасний і складний. Життя включає в себе і радість і печаль, воно вимагає ставитись до себе з великою відповідальністю. Не дивлячись на всі сучасні досягнення, неможливо осягнути всієї глибини її проявів.

Життя стає прекрасним та лагідним, коли ми знаходимо того, хто є його "джерелом" і хто може пояснити його ціль та тайну.

""В начале…". Цими словами біблія починає розповідь про початок життя на Землі. Все існуюче на землі створено Богом. Центральною постаттю творіння Бога — є людина. Бог дав їй життя, вклав в неї глибокий сенс і визначив перед нею певну ціль. Істинне насолодження життям приходить тоді, коли ми пізнаємо його Автора та принципи, дані Ним. Застосовуючи ці принципи, ми отримуємо повноцінне життя, тому що вони збагачують та повністю змінюють наші особистісні, сімейні та суспільні відносини і допомагають правильно сприймати всі життєві ситуації. І основним, найголовнішим принципом є той, який стверджує, що життя не повинно бути пустим.

З поступовим збільшенням об'єму знань, їх систематизацією з'явились ситуації, які не можливо було пояснити існуючими релігійними догмами. Нове завжди приваблювало людину і вимагало більш конкретних та ясних пояснень.

Тисячоліття людство вірить в існування душі. Порівно з цим терміном масове відвернення її в малечому віці. Сокровенна природа психічних явищ, взаємовідношення душі загадкової, відповідно вірі стародавніх, безсмертної і соми (тіла), оболонки,. в яку вона заключена, були предметом дослідження великих умів минулого і користується не меншим інтересом в наші дні. Наївні уявлення Аристотеля, який поміщав душу в серце (IV сторіччя до нашої ери) та глибоке переконання Платона про самостійність душі, її безсмертя та відокремлення від тіла в момент смерті індивіда походили в наш час обширну літературу, підтвержуючу ідеї Платона. Однобічники феномену "життя після смерті" часто наводять переконливі докази на свою користь, які не зразу й спростуєш. Достатньо пригадати дослідження психіатра із Чикагського університету Елізабет Кюблер—Росе (1969) та лікаря Моуді (1976) хворих та осіб, які перенесли клінічну смерть.

Згідно Моуді багато з них стверджували, що перебували за межами свого тіла, вони піднімались над своєю тілесною оболонкою і в такому стані спостерігали за нею. Інші згадували про коридор або тунель, про бесіди, які вони вели з померлими родичами. Все вище визначене було описано багато століть назад Платоном. Платон справедливо вказував на велику помилку лікарів, які розмежовували вивчення психіки і тіла хворого, як двох окремих складових. До такого висновку прийшов і Арістотель, лікар та філософ, авторитет якого володів умами не одного покоління. Погляди стародавніх на душу склались задовго до сильного розвитку науки розумового руху в усіх галузях життя. Це обумовило не тільки слабкість їх позицій, але й відомі переваги. Стихійна діалектика, відсутність протиставлень душі і тіла, психіки та життя, процесу пізнання та його об'єкту — все це дозволило античним мислителям виробити глобальні концепції та доктрини, авторитет яких проходить через століття.

Розглянемо деякі культи, які супроводжували смерть людини. Найголовнішим підношенням душі померлого була кров його рідних. Кров на покійників проливалась в стародавньому Римі, Австралії, на Таїті. Сумуючі роздирали собі лице, розбивали голови, робили порізи на руках. Багато культів дотримувались постулату, згідно якому спалення тіла заживо відображалося на впливі душі на живих людей. Згадаємо культи Єгипетської культури, коли помирали в гробницях своїх фараонів сотні рабів.

Поступово ми дійшли до проблеми самогубства. Акти самогубства відомі ще з стародавніх часів. В залежності від рівня розвитку суспільства самогубство переходило з категорії елементів культури в антисуспільне, аномальне явище. Як вже зазначалось в Стародавньому Єгипті раби йшли за померлими хазяями, щоб забезпечувати життя в потойбічному світі. У азіатських народів існував звичай, згідно якому дружина померлого чоловіка забов'язана була покінчити з собою (якщо в них не було дітей), інакше на її рід лягало прокляття богів. Згідно вірувань багатьох народів люди свідомо йшли на смерть, щоб ублажити свої Божества, і це вважалось за велику честь померти для бога.

В середньовіччі церква вже боролась з актами самогубства, пояснюючи це впливом диявольських сил. Але в той же час виправдовувалось самогубство на полі битви, так званий "кодекс честі", який знаходив свої прояви в нашому столітті і вважався великим героїчним вчинком. В нинішній час у деяких народів все ще збереглись такі ритуали. Прикладом може послужити Японія, Китай, країни Азіатського регіону. Але знову ж обумовлені способи самогубств. Неабияке значення мають фактори та причини, з яких людина покидає життя самогубством.