Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст

У відповіді на перше питання необхідно відмітити, що в Українській козацькій державі – Гетьманщині господарство набрало нового характеру. Зникли магнатські латифундій, а головне місце мало дрібне козацьке землеволодіння. Хліборобство опанувало нові простори в степовій смузі по обох берегах Дніпра. Мир з татарами сприяв наступу колонізації в напрямі Чорного моря. Зростання хліборобства, скотарства і дрібної промисловості значно оживляло торгівлю.

Витворення національної держави, а потім прийняття московського протекторату неоднозначно вплинуло на розвиток господарства. З одного боку, це прискорювало наступ продуктивних сил в сільському господарстві, ремеслі і промислах, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст. А з іншого боку, московське самодержавство почало поступово підпорядкувати гетьмансько-старшинську владу і українську економіку царському уряду, що завершилося дещо пізніше цілковитою ліквідацією самобутнього суспільно-політичного устрою, монополізацією окремих галузей виробництва.

Основою тогочасної економіки було сільське господарство. Земельна власність була економічною основою панування суспільної еліти, виступила гарантом її незалежності і слугувала умовою надання привілеїв. У відповідності із суспільним поділом на старшинсько-шляхетську еліту, духовенство, козацтво і посполитих (міщанство, селянство) існували і види землеволодінь. Старшинське землеволодіння існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового землеволодіння була його незалежність від службового становища. Воно виникало в процесі дарування, застави, обміну, куплі-продажі тощо. Тимчасово-умовне або рангове землеволодіння виникало як плата за службу на певний строк або ж «до смерті». Рангові землі або маєтності надавались гетьманом, а в міру посилення залежності Гетьманщини від Росії їх почали надавати московські царі. Найчастіше гетьман надавав старшинам млини, рудні, гути і т. д. Надавались як рангові маєтності і землі із селянами; останні залишились особисто вільними, але виконували повинності і вносили грошові й натуральні податки на користь того старшини, якому надано рангові маєтності. З часом рангові маєтності перетворювались у повну власність.

Розповідаючи про розвиток сільського господарства, необхідно відмітити, що в різних регіонах України він відбувався нерівномірно. Варто показати особливості розширення посівних площ на Правобережжі, Лівобережжі, Слобожанщині, Півдні України. Доцільним виглядатиме і пояснення спеціалізації сільськогосподарського виробництва по окремих регіонах України.

Друге питання передбачає характеристику ремесел і промислів в Україні та у зв’язку з цим – увиразнення зародків капіталістичних відносин. Характерними рисами ремісничого виробництва були: збільшення кількості ремісничих спеціальностей (у першій половині ХVІІ ст. їх налічувалось 270), поглиблення спеціалізації ремесел (існувало 34 спеціальності з деревообробки, 25 – будівельної справи, 17 – виробництва одягу тощо), втягування ремесла у процес товарно-грошових відносин.

Найпоширенішими промислами у цей час були: млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Поступово на базі нових обсягів виробництва, концентрації більшої кількості працюючих та поглиблення поділу праці, появи найманої робочої сили починається формування мануфактур. Каталізатором мануфактурного виробництва стала поява примітивної механізації, яка використовувала силу води і вітру. Значну роль відіграло впровадження у виробничий процес водяного колеса, чим забезпечувався перехід від дрібного ручного виробництва до механізованого.

Первісні форми мануфактури – це дрібні підприємства, в яких ще панувала ручна ремісницька техніка, але вже існував поділ праці, поступово розпочиналася механізація виробничих процесів. Такими мануфактурами були підприємства що виробляли залізо (рудні), скло (гути), поташ (буди), селітру (майдани) і т.д. Поширення набували суконні мануфактури. Мануфактури були казенними, вотчинними, купецькими. Поява і зростання великих мануфактур, зокрема винокурень і текстильних закладів, вкладання в їхнє будівництво і розвиток значних коштів свідчили про формування нового типу підприємств, капіталістичних за своїм характером.

Проникнення в господарство України найманої праці свідчило про розклад традиційних форм його ведення й формування в його надрах нових, капіталістичних відносин.

Готуючи відповідь на третє питання, варто звернути увагу на те, що на першому етапі національної революції боротьба за національне визволення тісно перепліталися з прагненням соціального визволення і практично переросла у селянську війну. На визволених землях ліквідувалось велике феодальне землеволодіння, фільварко-панщинна система господарства та кріпацтво. Козаки і селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани отримали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зміцнилися позиції православного духовенства.

Панівним станом в Українській державі було козацтво. Разом з частиною української шляхти козаки збудували державу й зайняли в ній становище організуючої, правлячої й економічно найсильнішої верстви. Але серед козацького стану теж відбувалась диференціація: вже в кінці гетьманування Б. Хмельницького виділяється козацька старшина, що узурпує владу. Вона замикається в верству, доступ до якої для простих козаків стає практично неможливим. Уся дальша соціальна політика старшинської верстви розвивалася в тому напрямі, щоб поширити й закріпити за собою володіння земельною власністю й права на працю селян.

Міщанство при формуванні козацької держави не вибороло собі впливового становища. Воно так само мало самоврядування за Магдебурзьким правом, що давало йому незалежність від полкової адміністрації.

Духовенство не утворювало ще окремого стану. І священики, і єпископи обиралися мирянами і участь світського елементу в церковних ділах була значною. Культурно-національні заслуги духовенства підносили його авторитет і виправдували втручання у політичне життя.

Основна маса населення – селянство – підтримувало козацькі повстання, вірячи, що перемога козаків увільнить його від кріпацької неволі. В Українській козацькій державі селяни стали вільними хліборобами на своїй землі, «підданими Війська Запорозького», як тоді говорилося. Вони обкладалися податком на користь цієї держави і підлягали загальній військовій адміністрації. Багатьом був вільний шлях до вступу в число козаків: хто мав охоту до воєнного життя і хто був настільки заможним, щоб озброїтись і жити власним коштом, той легко міг записатися в козаки.

В цілому ж, упродовж першого періоду національної революції відбулися помітні зміни в класово-становій структурі тогочасного суспільства. Мається на увазі масовий перехід селян у козацький стан і юридичне закріплення за ним ряду економічних та правових прерогатив.

Опорні поняття та терміни:

ВІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ СЕЛА – державна власність Війська Запорозького (Гетьманщини). Завоювавши в ході Визвольної війни особисту свободу, більшість селян перейшла в розряд вільних військових поселенців. Населені ними В. в. с. у др. пол. ХVІІ ст. становили більше половини усіх населених пунктів Гетьманщини. Селяни В. в. с. були особисто вільними, але платили т. зв. загальнонародні податки й використовували різні повинності на користь Війська. Вони сплачували податки на утримання армії та старшинської адміністрації, забезпечували продовольством і фуражем наймане гетьманське (охотницьке), військо, харчовими продуктами, сіном, дровами гетьманський двір і т. ін. З часом вони переходили у власність козацько-старшинської верхівки.

ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА – вище військове і цивільне керівництво Війська Запорозького. Зосереджувала у своїх руках управління органами державної влади і перетворилась на державну адміністрацію Гетьманщини.

ЗАЙМАНЩИНА – узвичаєний спосіб закріплення земельної власності на правах першості в зайнятті вільних земель. У такий спосіб відбувалося масове покозачення селян: вони переходили в інші місця. На правах займанщини покозачене селянство оволоділо землями коронної шляхти і магнатів.

МАЙДАН – селітряна яма, розрита під час добування селітри могила. Мала кільцевидну форму, що утворювалась при вибиранні багатого на селітру грунту з центральної частини кургану.

Література:

1. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVIІ ст. – К., 1986.

2. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990.

3. Степанков В.Аграрна політика Б.Хмельницького (1648-1657 рр.) // Феодалізм на Україні: Збірка наукових праць. – К., 1990. – С. 52-65.

4. Смолій В.А. Українська козацька держава // УІЖ. – 1991. - № 4. – С. 5-20.

5. Смолій В.А., Гуржій О.І. Становлення української феодальної державності // УІЖ. – 1990. - № 10. – С. 10-21.