СЕМІНАР № 30

«КУЛЬТУРА УКРАЇНИ У XVIІ ст.»

Мета: Вияснити характерні риси культурного процесу в українських землях, з’ясувати зміни і зрушення в духовній сфері, побуті тощо. Розглянути форми культурного життя, методи і засоби художнього самовиразу, рівень освіти, вплив європейських культурних процесів та тенденцій. Визначити деформуючі і гальмівні чинники культурного процесу після втрати національної державності.

План

1. Освіта та наукові знання. Книгодрукування в Україні: Л. Баранович, І. Гізель, С. Яворський, Ф. Софонович.

2. Фольклор, література, мова, театр та музика України другої половини XVIІ ст.

3. Архітектура та образотворче мистецтво.

4. Традиційно-побутова культура і звичаї українського народу.

ІНДЗ

1. Підготувати письмове повідомлення: Ф. Софонович і його «Хроніка».

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи відповідь на перше питання, необхідно мати на увазі, що найважливіші суспільні процеси, політичні та соціально-економічні зміни, розвиток буржуазних відносин, перебування українських земель у складі іноземних держав, загальноєвропейські ренесансні ідеї накладали помітний відбиток на розвиток української культури. Найпотужнішим центром культурного життя продовжував залишатися Київ. У 1615 р. була заснована братська школа, яка в 1631 р. була об’єднана із започаткованою у 1631 р. Лаврською школою і дістала назву Києво-Братської колегії. Реформанований Петром Могилою на зразок західноєвропейських університетів, цей вищий навчальний заклад з часом став одним із кращих східноєвропейських осередків освіти. Київська колегія мала свої філії у Вінниці та в Гощі. Це була всестанова школа. В 1700 р. в ній навчалася до 2 тис. осіб.

Однією з фундаментальних засад розвитку освіти, науки та культури було книгодрукування. В кінці ХVІІ ст. друкарні діяли в Києві, Чернігові, Луцьку, Кременці та ін. містах.

Найяскравішими представниками української культури були:

Лазар Баранович (1593-1694). Навчався в Києві, Вільні, Калуші. Викладав у Києво-Могилянській колегії, а в 1650 р. став її ректором. У 1657 р. – чернігівський і Новгород-сіверський єпископ, а з 1668 р. висвячений на архієпископа. В 1674 р. заклав друкарню в Новгород-сіверському, яку в 1679 р. було переведено до Чернігова.

Інокентій Гізель (1600-1683). Народився в Прусії в німецькій реформаторській родині.В 1642 р. закінчив Києво-Могилянський колегіум. З 1645 р. – його ректор. З 1650 р. був ігуменом Кирилівського, а з 1652 р. – Миколаївського монастирів у Києві. У 1656-1683 рр. – архімандрит Києво-Печерської лаври і управитель лаврської друкарні. Автор трактату «Мир с богом человеку» (1669 р.), який містить багато відомостей з історії України ХVІІ ст. Широковідомою також стала його праця «Твір про всю філософію» (1645-1647 рр.).

Стефан Яворський (1658-1722). Учився в Києво-Могилянській колегії. Як викладач Києво-Могилянської колегії популяризував філософські ідеї Відродження. Був професором і префектом Києво-Могилянської академії.

Феодосій Софонович (? – 1677). Ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, ректор Києво-Могилянської академії. Автор однієї з найяскравіших пам’яток української історичної думки другої половини ХVІІ ст. – «Кройніки…».

У другому питанні потрібно звернути увагу на стан традиційної народної культури, фольклору. Провідними темами у цій сфері були зразки військової доблесті козацтва національно-визвольна боротьба тощо.

Мовну ситуацію в Україні можна простежити на прикладі Києво-Могилянської академії. Слов’янська мова, відроджена братськими школами як мова вченості і розумової праці, поступово витіснялася українською книжкою, а згодом – українською літературою, що формувалася під впливом народної мови. З кінця ХVІІ ст. московська влада вживає заходів до обмеження вжитку української мови на лівобережних землях, а польська – на Правобережжі.

Центром літературно-поетичних традицій стає Києво-Могилянська колегія. Її випускники несли поетичне слово за межі України.

В Академії формувався і театр. Поступово театральні дійства стали користуватися широкою популярністю. Несли їх в народ «мандрівні студенти», які самі готували інтермедії, розучували пісні, виготовляли все необхідне для вертепа.

Розвивалася і музично-пісенна творчість. В першій половині ХVІІ ст. в школах, а потім у Києво-Могилянській академії студентів навчали партесному співу й музиці за підручниками та лінійними нотами. З’являлися численні рукописні «Ірмологіони» з церковними співами, музичні трактати. Особливої уваги надавали музичному вихованню у Києво-Могилянській академії.

Для відповіді на третє питання необхідно підібрати відомості про стан архітектури та образотворчого мистецтва на українських землях. В архітектурі того часу помітним було співіснування та переплетіння багатьох стилів. Удосконалювалася техніка будівництва: поряд із дерев’яним, впроваджувалось кам’яне, використовуються залізні деталі, скло. Інтенсивно відбувається будівництво світських споруд – шкіл, колегій, магістратів, військових канцелярій, друкарень тощо. Розбудовуються і прикрашаються Львів, Хотин, Мукачів, Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин, Глухів та ін. Значне місце посідає культове будівництво.

В образотворчому мистецтві спостерігається перехід від середньовічних канонів до національних форм з виразними демократичними елементами. Народні мотиви та побутові деталі проступають у монументально-декоративному мистецтві. Формується національна школа іконописців та граверів. У храмовому живопису поширюється ктиторський портрет. Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто портрет, основи якого були розроблені ще на початку ХVІІ ст. Це зображення, в основному, значної козацької старшини, представників ученого світу. Розвивається такий вид мистецтва, як народна картина («Козак Мамай»). Розвивається графічне мистецтво.

Починаючи з другої половини ХVІІ ст. Київ став столицею так званого козацького ренесансу. Його художня школа була розсадником майстрів європейського рівня.

У четвертому питанні потрібно звернути увагу на зміни в сфері побутової культури. Це вдосконалення сільськогосподарських та ремісничих знарядь праці, поява нових засобів пересування, нові системні види поселень (квартальна, гніздова форма), застосування нових будівельних матеріалів (хати-мазанки тощо).

Суспільна диференціація просліджувалась у розвитку костюма (селянський та рядового козацтва одяг шився із полотна, а вбрання суспільної еліти – із золототканих тканин чи краму іноземного виробництва). Правобережна українська знать прагнула уподобитись своїм вбранням польській шляхті.

Змін зазнали і традиційні форми громадської організації народу. Сільська територіальна община (громада) поступово втрачала свої позиції.

Зазнавала змін і сім’ї. В цілому вона зберігала свій патріархальний характер. Однак все помітнішу роль у сім’ї починає відігравати жінка. Розвиток товарно-грошових відносин зумовлював розширення заробітчанства, залучення жінок і дітей у процес виробництва. А це сприяло зростанню економічної незалежності дітей від батьків, що стимулювало розпад традиційної великої сім’ї.

Основна хронологія:

1615 р. – виникнення школи Богоявленського братства;

1632 р. – об’єднання братської Богоявленської школи із Лаврською і створення Києво-Братського колегіуму – Києво-Могилянської колегії.

 

Опорні поняття та терміни:

«КОЗАК МАМАЙ» – найпопулярніша народна картина, якою у ХVІІ-ХІХ ст. прикрашали свої хати козаки і селяни. Козака-бандуриста зображували не тільки на полотні, але й на дверях та стінах хат, на скринях, кахлях і посуді. Підібравши ноги «по-турецьки» козак Мамай сидить серед степу, занурений у свої думи і грає на бандурі. Доповнюють образ доволі промовисті аксесуари: бойовий кінь, зелений дуб, козацька зброя, шапка, люлька, пляшка, чарка. Козак Мамай виступає як мирний і, водночас, могутній страж своєї землі, мужній, зосереджений і водночас мрійливо-задумливий.

МАЖА – чумацький віз, призначений для перевезення вантажів на великі відстані.

ЧУМАЦТВО – торговельно-транспортна корпорація людей, яка складалася з метою постачання в Україну солі з Північного Криму. У ХVІІ ст. чумаки (основу яких складало козацтво) торгували, окрім солі, ще й рибою, лісом, кустарними виробами тощо. Для перевезень використовували запряжені волами мажі. Чумацькі ватаги складалися із 100 і більше маж. Таке об’єднання називалось чумацькою валко.

 

Література:

1. Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVIІ ст. // Жовтень. – 1989.

2. Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVIІ ст.: Східна традиція і західні впливи // КС. – 1995. - № 1.

3. Історія української культури / Під ред. Крип’якевича І. – К., 1993.

4. Культура українського народу: Навчальний посібник для студентів гуманітарних факультетів. – К., 1994.

5. Лисяк-Рудницький І. Розмова про барокко // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. – К., 1995. – Т. 1.

6. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

7. Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – К., 1992.

8. Українська культура: Лекції / Під ред. Д. Антоновича. – К., 1993.

9. Хижняк З. Києво-Могилянська академія. – К., 1988.