Методичні вказівки по вивченню теми

До питання 1. Незважаючи на свою досить коротку історію ця злочинність становить одну з найбільших загроз національній безпеці, завдаючи величезної матеріальної та моральної шкоди суспільству. Аналіз економічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвитку самої економіки та процесів управління нею. Крім того, на поширення цієї злочинності суттєво впливає наявність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин. Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, що завершила лише початковий етап трансформаційних перетворень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, характеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і криміналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правовими ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного державного підходу, ресурсного забезпечення га вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб'єктів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не сплачувати податки, окремі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого правопорядку, вимушена переходити на адміністративні методи управління економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилювати кримінальне переслідування за "тіньову" економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які видозмінюються.

В Україні набули поширення такі види економічних злочинів: ухилення від погашення заборгованості за отримані під гарантію Уряду України іноземні кредити; коли з метою ухилення від оподаткування використовуються фірми, зареєстровані на підставних осіб; зловживання у сфері приватизації; заподіяння збитків державі незаконними торговельними операціями, що здійснюються через підставні фірми; шахрайство з фінансовими ресурсами; злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності; контрабандна, особливо на українсько-російській та українсько-молдовській ділянках кордону, на які припадає 65 % вартості всіх вилучених контрабандних товарів, та втягування в злочинну діяльність посадових осіб; розкрадання зерна з державного резерву; випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції тощо.

До питання 2. У публікаціях західних кримінологів економічні злочини класифікуються або на законодавчій основі, тобто за найменуванням порушених норм кримінального закону, або за видом об'єкта посягання. Іноді таке згрупування дається у вигляді переліку економічних діянь.

Деякі класифікації будуються за конкретними критеріями, прикладом чого може бути класифікація, розроблена німецьким професором Г. Кайзером. У першому випадку він групує злочини проти банківської та акціонерної систем обміну, кредитної системи, системи страхування і свободи конкуренції, включаючи зловживання довірою та фіктивне банкрутство, порушення авторських прав і права маркірування. В другому - ухилення від сплати податків, митні злочини, шахрайство із субсидіями, здирство і хабарництво. До третього блоку він відносить порушення законодавства про охорону праці, злочини проти споживачів та навколишнього середовища.

Інший німецький вчений M. Шнайдер називає три сектори економіки, що є об'єктами економічних зазіхань: 1) злочини, що посягають на банківський і кредитний сектори; 2) злочини, що посягають на сектори будівництва і нерухомого майна; 3) злочини, що посягають на сектори транспорту і подорожей.

Заслуговує уваги і така класифікація економічних злочинів: злочини, пов'язані зі зловживаннями капіталовкладеннями та нанесенням збитків компаньйонам, акціонерам, інвесторам (незаконні операції з бухгалтерськими документами, акціями, інвестиціями); злочини, які проявляються у зловживаннях з депозитним капіталом і наносять збитки кредиторам, гарантам (фіктивне банкрутство, шахрайство у галузі страхування, маніпуляції із субсидіями); злочини, пов'язані з порушенням правил вільної конкуренції (промислове шпигунство, штучне завищення або заниження цін, змова про фіксування цін, фіктивна реклама); злочини, що порушують права споживачів (випуск недоброякісної продукції, шахрайства, що спричиняє збитки споживачам); злочини проти довкілля (забруднення водойм, атмосфери, порушення правил будівництва тощо); злочини, що посягають на фінансову систему держави (шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, порушення правил торгівлі тощо); злочини, пов'язані зі зловживаннями у галузі соціального страхування і пенсійного забезпечення; злочини, пов'язані з навмисним порушенням правил техніки безпеки, що заподіює матеріальну і фізичну шкоду працівникам; комерційні хабарі; комп'ютерні злочини тощо.

На думку O. Литвака, залежно від суб'єктів та засобів вчинення, економічні злочини слід розподілити на три групи: 1) розкрадання майна, незалежно від форми власності, шляхом привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, а також крадіжки з використанням легального доступу до вкраденого; 2) корисливі злочини, що вчиняються шляхом зловживання посадовим становищем без ознак розкрадання (ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими ресурсами тощо); 3) корисливі злочини в сфері торгівлі, послуг та інших сферах приватного бізнесу без використання посадового становища І без ознак розкрадання (фальшивомонетниці -во, контрабанда тощо)¹.

Якщо виходити з кримінально-правової класифікації економічних злочинів, то вона матиме наступний вигляд:

1) злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службовою діяльністю: розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим становищем;

2) злочини у сфері використання бюджету порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч визначеному законом порядку;

3) злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) та обороту цінних паперів; підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору;

4) злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку її заняттям; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство;

5) злочини у сфері захисту від монополізму і несумлінної конкуренції: незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять собою комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань;

6) злочини у сфері обслуговування населення: випуск або реалізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення; порушення правил торгівлі;

7) злочини у сфері митного регулювання — контрабанда. Кожна з наведених вище класифікацій економічних злочинів має право на існування, оскільки сприяє їх систематизації та аналізу.

До питання 3. О сновні детермінанти економічної злочинності в Україні на сучасному етапі з урахуванням її довгострокових, середньострокових і короткострокових чинників розподіляються наступним чином:

Довгострокові фактори: недосконалість господарського механізму щодо використання різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі офіційної системи господарювання; відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовісної конкуренції, наявність численних диспропорцій (цінових, галузевих тощо); інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних процесів, управлінських рішень та контролю за їх виконанням; відсутність в народі демократичних традицій (як економічних, так і політичних), низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов'язків перед державок» у вигляді повноти сплати податків; протиріччя між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, і ринковою економікою, до якої вона ще не дійшла.

Середньострокові фактори: надмірна монополізація економіки, наявність могутнього, але антиринкового військово-промислового комплексу; сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує відсталість і антиринкове спрямування економіки, проведення Україною демпінгової політики на світовому ринку; надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі витрати на утримання управлінського апарату, надання численних пільг окремим юридичним і фізичним особам; високий рівень корупції в системі органів державної влади і управління та тінізації економіки.

Короткострокові фактори: відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узгодженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та економічної систем; надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарювання, який заганяє їх у тінь; відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності посилення боротьби з нею; нерозвиненість ринкової інфраструктури української економіки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів, товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій сфері; низька платоспроможність більшості громадян, пауперизація широких верств населення, що ставить їх за межу бідності; правова незахищеність суб'єктів господарювання від зловживань, утисків та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях тощо.

До питання 4. Проблемам попередження економічних злочинів приділялась значна увага у вітчизняній кримінологічній літературі. Зокрема, відмічалося, що ефективність протидії економічній злочинності пов'язана насамперед з удосконаленням податкового законодавства, наскільки воно буде виконувати стимулюючу функцію і не душитиме виробника. Це ліквідує підґрунтя економічної злочинності — тіньову економіку.

Не менш значущим у запобіганні економічним злочинам має стати поліпшення діяльності всіх правоохоронних органів, громадських організацій, які задіяні у цій справі. Майже всі автори приходять до висновку, що треба виділити три напрямки їх профілактичної роботи:

1) виявлення й усунення (нейтралізація) криміногенних факторів, що обумовлюють ці злочини (загальна профілактика);

2) виявлення та недопущення злочинів, вчинення яких готується (спеціальна профілактика);

3) встановлення осіб, від яких з високим ступенем вірогідності можна очікувати вчинення злочинів, та вжиття до них заходів виховного характеру (індивідуальна профілактика).

У зв'язку з тим, що процес боротьби з економічною злочинністю досить складний, необхідно залучати до цієї справи науковий потенціал держави з метою внесення конкретних пропозицій щодо удосконалення діяльності усіх суб'єктів профілактики злочинів та їх скоординованої взаємодії. Діяльність зазначених суб’єктів, має відповідати міжнародним стандартам, бути максимально прозорою і зрозумілою як громадськості, так і підприємцям з тим, щоб ефективно виконувати наступні завдання:своєчасно запобігати, розкривати і розслідувати злочини в сфері економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структуpax, фінансово-кредитній та банківській системах, добиватися повного відшкодування нанесених збитків, забезпечувати захист громадян від злочинних посягань; активно використовувати засоби масової інформації для висвітлення стану економічної злочинності в країні та регіонах і напрямів боротьби з нею. Неабиякий профілактичний ефект можуть принести заходи щодо вдосконалювання діяльності контролюючих органів, наділених правами органів дізнання тощо.

Не менш важливою перешкодою економічній злочинності є заходи, спрямовані на ліквідацію кризи неплатежів і нецільового використання бюджетних коштів, зокрема: проведення із залученням практичних працівників відповідних міністерств і відомств комплексних перевірок законності здійснення товарно-грошових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, що створені при державних підприємствах, виявлення фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари і послуги; погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чого запровадити механізм матеріальної відповідальності підприємств-боржників перед своїми працівниками; забезпечення жорсткого контролю за проходженням бюджетних коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямованих на адресну державну підтримку, а також погашення заборгованості по заробітній платні тощо.