Методичні вказівки до вивчення окремих питань. До питання №1.Кримінологічне вчення про особу злочинця виходить з того, що людина, яка вчинила злочин

До питання №1. Кримінологічне вчення про особу злочинця виходить з того, що людина, яка вчинила злочин, відрізняється певними негативними якостями від правослухняної людини. В кримінології особа злочинця розглядається узагальнено на рівні типових ознак. З’ясувати кримінологічні особливості особи злочинця можливо лише на підставі з’ясування співвідношення понять, що з різним ступенем узагальнення відображають природу людини, що вчинила злочин: людина; особа (або фізична особа, індивід); суб’єкт злочину; особа злочинця;особистість злочинця (або особи, що вчинила злочин). Треба враховувати, якщо в російськомовному варіанті і похідних від нього перекладах і наукових тлумаченнях задля відображення цих явищ використовується один термін «личность преступника», то в україномовному варіанті використовується два терміни «особа злочинця» і «особистість злочинця» з неоднаковим поясненням змісту останніх в різних підручниках та навчальних посібниках. Межи вивчення особи злочинця обумовлені завданнями і функціями кримінології. Вчення про особу злочинця має науково-пізнавальне та практичне значення щодо розв’язання проблем суб’єктивної детермінації злочинності та проведення профілактичної протидії злочинності на різних рівнях: загальносуспільному, груповому, індивідуальному.

До питання №2. Виходячи з того, що особа злочинця – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, що вчинила злочин, структура особи злочинця розуміється як сукупність основних (типових) кримінологічних ознак такої людини. Вони складають зміст кримінологічної характеристики особи злочинця. Структура особи злочинця може розглядатися по відношенню до всіх злочинців взагалі або до визначеної за певним критерієм групи злочинців. Ознаки структури особи злочинця доцільно поділити на три групи: соціально-демографічні (включно соціальні ролі і статуси); кримінально правові; соціально-психологічні.

До питання №3. Особа злочинця має велику кількість суспільно значимих властивостей. Умовно якості особи як фактори злочинної поведінки поділяються на соціальні (якості набуті в процесі соціалізації, засвоєння соціальної інформації) і біологічні (природні, генетично запрограмовані або набуті в процесі життєдіяльності психо-фізиологічні якості) але всі вони знаходять кінцевий вираз через психічну діяльність людини, процес мотивації злочину. Всі вони мають певне значення для розуміння причин вчинення злочину. Причина злочинності – це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру (В.П.Ємельянов). Соці­ального і біологічного в особі злочинця перебуває у тісному взаємозв’язку, діалектичній взаємодії.

До питання №4. Треба мати на увазі, що суб’єктивними детермінантами злочину є лише певні суспільно негативні якості особи, ті, що безпосередньо впливають на процес формування і реалізацію кримінальної мотивації злочину. Вони охоплюються поняттям «особистість злочинця». Особистість злочинця розглядається переважно як соціально-психологічне явище, соціально-психологічне «ядро» особи злочинця. Структура особистості злочинця розглядається як сукупність соціально-психологічних якостей, що є чинниками виникнення процесу мотивації злочину, пояснюють процес трансформація особистісних якостей у злочинну поведінку: злочин або злочинну діяльність. Основними ознаками, що входять до структури особистості злочинця є соціально-психологічні якості, рольові і статусні якості, психічні відхилення і аномалії. Так звана функціональна структура особистості включає чотири типи підструктур особистості: біологічно обумовлені якості протікання психічних процесів; психологічні особливості (особливості психіки); підструктура досвіду; спрямованість особистості. Узагальнюючими характеристиками особистості злочинця під кутом зору здатності, схильності, ступеня готовності людини вчинити злочин певного виду є поняття криміногенної психологічної установки особистості, кримінальної спрямованості особистості. З точки зору розуміння власне самим злочинцем мотивів і мотивації своєї поведінки всі психологічні чинники поділяються на усвідомлені і неусвідомлені (А.Ф.Зелінський).

До питання №5. Кримінологічна класифікація та типологія злочинців є підставою диференціації заходів запобігання рецидивної злочинності та профілактичного впливу на осіб, що мають певні ознаки криміногенної спрямованості особистості і можуть за певних умов вчинити злочини. Кримінологічна класифікація злочинців – це розподіл реально існуючої статистичної сукупності злочинців на групи за певними чіткими ознаками: соціально-демографічними, соціально-економічними, кримінально-правовими, юридичними та психо-фізиологічними станами. Типологія – це більш глибокий, обґрунтований розподіл злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов’язані зі злочинною поведінкою. Кримінологічна типологія злочинців будується переважно на двох підставах: антисуспільна спрямованість особистості (агресивно-зневажливий, корисливо-егоїстичний, індивідуально-анархічний, легковажно-безвідповідальний) і глибині та стійкості асоціальності, ступеню криміногенності особистості (послідовно-криміногенний, ситуативно-нестійкий, випадковий). В межах послідовно-криміногенного типу виділяють, як зразок найвищого ступеню криміногенності особистості, «злочинну особистість» з її характерними ознаками, що відрізняють її вид загального розуміння особистості злочинця.