Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».

Аналіз динаміки розвитку турецько-американських відносин дає підстави стверджувати, що ці відносини проходять трансформацію від турецької залежності від США на ранньому етапі до асиметричної (на користь США) взаємозалежності у недалекому минулому, з поступовим наближенням до моделі більш симетричної взаємозалежності, наслідком чого стає рівноправне стратегічне партнерство. На сучасному етапі зберігається певна залежність Туреччини від США, перш за все в економічному відношенні, у поставці озброєнь та воєнної техніки. У той же час можна констатувати, що Туреччині, незважаючи на втрату актуальності позиції форпосту „вільного світу” проти радянського експансіонізму після завершення холодної війни, в умовах постбіполярного світу вдалось зайняти важливу нішу в зовнішньополітичній стратегії США та Заходу в цілому, запропонувавши себе як провідника західних інтересів на Близькому Сході, країну, що знаходиться в авангарді боротьби з новими загрозами безпеки, надійного та передбачуваного партнера. Всі ці чинники сприяли закріпленню ролі Туреччини в якісно новій позиції стратегічного партнера Сполучених Штатів.

На Близькому Сході Туреччина є основним оплотом США у реалізації завдань американської регіональної політики по встановленню контролю над нафтовими родовищами, підтримці Ізраїлю, стримуванню Іраку та Ірану, недопущенню радикалізації політичних систем країн регіону та розповсюдження зброї масового ураження. Це продемонструвало активне залучення Туреччини до війни у Перській затоці у 1990-1991 році, що, до речі, принесло її економіці лише прямі та непрямі (від припинення торгівлі з Іраком) збитки. Балкани також стали плацдармом, на якому загартувалось турецько-американське партнерство. А в Центральній Азії та Закавказзі США та Туреччина часто діють у тандемі. Співпраця цих країн у воєнній сфері давно перевищує мільярд доларів. Так що є багато ключових сфер, у яких Туреччину та Сполучені Штати поєднує спільність інтересів та позицій.

Водночас історія турецько-американських відносин має достатньо напружених моментів. Серед подій останніх років – непорозуміння між партнерами через стриману реакцію Анкари на американський проект „Великого Близького Сходу”, поглиблення відносин між нею та Москвою, Дамаском, Тегераном. Справжнім тестом на міцність турецько-американського стратегічного партнерства стала війна в Іраку. До самого початку воєнних дій в Іраку Туреччина виступала за виключно дипломатичні методи врегулювання проблеми. А у березні 2003 року турецький парламент спершу відхилив рішення про дозвіл на дислокацію американських військ на турецькій території, чого Вашингтон зовсім не чекав. Під час іракських подій Туреччину „неприємно вразила відсутність розуміння всієї складності ситуації, в якій вона опинялась у випадку повного підпорядкування своїх інтересів інтересам Вашингтону. Не дивно, що всі ці події лише загострили антиамериканізм турецької громадської думки, і змусили багатьох турецьких аналітиків та навіть державних діячів пророкувати крах стратегічного партнерства.

Одним з основних питань, яке хвилювало Туреччину у контексті подій в Іраку, була курдська проблема. Як відомо, проблема курдського сепаратизму – одне із вразливих місць Туреччини, 15 мільйонів населення якої складають курди. На фоні її напруженої боротьби з бойовиками Робочої партії Курдистану як на власній території, так і в Північному Іраку, більш ніж лояльне, на думку Анкари, ставлення Вашингтону до цієї терористичної організації та його намагання використати іракських курдів у своїх цілях під час іракської воєнної кампанії не відповідають змісту стратегічного партнерства.

Як бачимо, випадки виникнення певного напруження у стосунках Туреччина-НАТО та окремо Туреччина-США не поодинокі. Але в обох сторін є усвідомлення життєвої необхідності підтримання партнерства на високому рівні.