Економічна безпека та правове забезпечення інтелектуальної власності в Україні

Економічна безпека – це незалежність держави у формуванні і розвитку власної економічної системи. Матеріальною основою такої незалежності є власність народу на національне багатство (сукупність створених і накопичених благ, інтелектуального потенціалу суспільства, природних ресурсів тощо).

Загроза економічній безпеці – виступає зворотною стороною економічного суверенітету і означає поступове втрачання народом власності на своє національне багатство і втрату державою здатності проводити незалежну політику в інтересах народу, а також поступове перетворення країни у сировинний придаток, джерело дешевих ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних тощо).

У відповідності зі структурою економічної системи, основними напрямами досягнення економічної безпеки є незалежність у формуванні і розвитку виробничих сил, техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування), перш за все, в менеджменті і маркетинговій діяльності, відносин власності і управління нею, господарського механізму.

Незалежність у формуванні і розвитку виробничих сил і техніко-економічних відносин в їх єдності означає незалежність держави в розвитку власного технологічного засобу виробництва.

Кожен з основних напрямків економічної незалежності має декілька більш конкретних форм свого розвитку.

Оскільки сучасна система виробничих сил складається з засобів і предметів праці, працівників, науки, використовуваних сил природи, інформації, форм і методів виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є:

1) технічна і технологічна незалежність;

2) сировинна незалежність;

3) кадрова незалежність;

4) наукова незалежність;

5) незалежність в опануванні і використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії, які є силами природи, - енергетична незалежність;

6) інформаційна незалежність;

7) незалежність відносно впровадження власних форм і методів організації виробництва – організаційно-виробнича незалежність.

Інформаційна незалежність є спроможність держави на основі сучасних інформаційних технологій (суперкомп’ютерів, нових систем зв’язку) забезпечити організаціям, кожній людині отримання будь-якої інформації, накопиченої людством. Держава, яка значно відстає в створенні сучасних технологій, перетворюється в інформаційну колонію розвиненіших держав.

Ще більшою залежність держави стає, якщо вона не розвиває інтелектуальну сферу, до якої входить наукова, науково-технічна та інша інноваційна діяльність.

Наукова незалежність держави враховує здатність народу, насамперед інтелігенції, опановувати нові знання, технічні новації, впроваджувати наукові відкриття у виробництво, і полягає в досягненні національною наукою передових позицій у пріоритетних галузях світової науки і здатність утримувати їх, а також в наявності висококваліфікованих вчених і спеціалістів.

Так, в кінці 80-х – початку 90-х років ХХ ст. по ряду кількісних показників (чисельності кандидатів і докторів наук, наукових закладів, обсягів витрат на розвиток науки) Україна входила в першу десятку країн світу. За 1991-1999 рр. в Україні більш, ніж удвоє скоротилась сіть проектних і науково-дослідних установ, на 50 % - чисельність наукових працівників (більше 6000 українських вчених виїхати за кордон), частка бюджетних асигнувань на науку скоротилась з 3 % ВВП у 1990 р. до 0,4 % у 1999 р. Все це ослаблює економічну безпеку країни, її економічну незалежність.

В сфері інтелектуальної діяльності питання національної економічної безпеки набувають сьогодні великого значення. В Україні створюються відповідні перепони на шляху відтоку новітніх технологій, нових наукових розробок, винаходів, які є власністю держави і конкурують на світовому ринку інтелектуальної власності.

З цією метою в Україні розробляються і приймаються законодавчі акти, які сприяють створенню державної системи охорони результатів інноваційних процесів.

Так, Колегією Міністерства освіти і науки України 22.12.2000 р. схвалено проект “Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 роки”. В ньому відмічається, що ефективне функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності є запорукою економічного розвитку країни, входження України до світового співтовариства, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного використання інтелектуальних ресурсів нації. Програма передбачає удосконалення нормативно-правової бази з метою гармонізації національного законодавства відповідно до норм міжнародних договорів, внесення змін до чинних нормативно-правових актів, обумовлених набутим досвідом їх практичного застосування, розробку нових нормативно-правових актів тощо.

В цьому аспекті прийнято:

- Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” (5.04.2001 р. № 2362-ІІІ);

- Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” (27.04.2001 р. № 285/2001);

- Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм (із змінами, внесеними Законом України № 2122-ІІІ (2122-14) від 07.12.2000 р.) (23.03.2000 р. № 1587-ІІІ);

- Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності” (21.12.2000 р. № 2188-ІІІ) тощо.

В червні 2002 р. Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням затвердив Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, розроблену на виконання Указу Президента України від 27.04.2001 р. № 285/2001 “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”.

Концепція розроблена з урахуванням положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами і Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та практики застосування норм чинного законодавства.

В Концепції визначені мета, основні завдання та шляхи їх реалізації щодо вирішення низки проблем пов’язаних з невідповідністю деяких норм чинного законодавства нормам міжнародного права, забезпечення ефективного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності та створення цивілізованого ринку цих об’єктів.

Концепція охоплює широке коло питань, тому її реалізація потребує запровадження низки організаційно-правових заходів.

Для здійснення цілеспрямованих, системних та скоординованих дій з боку органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій розроблено і затверджено заходи щодо реалізації Концепції розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності на 2002-2005 роки.

Все це сприятиме економічній безпеці держави в сфері інтелектуальної власності.