Механізм формування цін в сфері інтелектуальної власності

Поняття “вартість” і “ціна” в оцінці мають відповідне розмежування (рис. 4.5.).

 

Рис. 4.5. Вартість і ціна в процесі оцінки

Вартість і ціна майна і майнових прав рівні між собою тільки в умовах досконалого ринку.

Ціна відображає вартість відповідної кількості товару (об'єкта власності), яким може бути об'єкт інтелектуальної власності, при здійсненні процесу купівлі-продажу в умовах ринку. В цьому розумінні ціна є грошовим виміром вартості цього товару.

Вартість є загально визнаним еквівалентом цінності об'єкта оцінки, вираженою в грошовій формі (сумі грошей), ціна - це сума грошей, за якою здійснюється перехід прав на об'єкт оцінки від однієї сторони угоди до іншої сторони.

При цьому ринкова база оцінки представлена ринковою вартістю. Використання в якості мети оцінки ринкової бази можливе при відповідності умов майбутньої угоди, для забезпечення якої здійснюється оцінка, умовам, які відповідають змісту поняття "ринкова вартість". При цьому умови майбутньої угоди не повинні передбачати додаткові обмеження чи вимоги, які впливають на майбутні вигоди від використання об'єкту оцінки потенційним покупцем.

Принцип грошової оцінки об'єктів інтелектуальної власності передбачає визначення їх вартості різними методами, до яких віднесено: визначення фактичної собівартості, початкової вартості придбання, вартості реалізації, ринкової вартості у разі продажу на конкурентних засадах.

Механізм формування цін (вартості) об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) в процесі придбання прав на їх використання, пов'язаний з методами оцінки, які залежать від природи походження ОІВ та завдань, які вирішує продавець, виходячи зі своєї стратегії та тактики на ринку. Одночасно, слід врахувати "унікальність" самого ОІВ, як товару, який пов'язаний залежністю вартості ОІВ з особливостями об'єкта, до якого пристосовується (прив'язується) ОІВ (впровадження, використання). Конкретність, адресність використання ОІВ відтворюється в розрахунку вартості самих ОІВ. Ця особливість ОІВ не спрощує механізм визначення вартості ОІВ, а вказує на його складність, вибірковість, оригінальність. Ставши товаром, ОІВ набуває не тільки ознаки властиві товару на ринку, але і правове поле впливу в процесі купівлі-продажу. При цьому, слід враховувати ще одну особливість ОІВ, яка відтворюється в тому, що вартість ОІВ не може дробитися на окремі частки тому, що це цілісний об'єкт необоротних активів на відміну від окремих матеріальних активів, які надходять дискретно в залежності від виробничого циклу. Ціна покупця має відповідні обмеження, які пов'язані з загальними витратами і ціною продукції, яка продається на ринку. Якщо в ціні продавця фактор впливу вартості продукції при застосуванні ОІВ побічно враховується, то в ціні покупця ОІВ цей фактор може бути домінуючим. Ще однією особливістю ОІВ, на відміну від звичайних товарів, є можливість надавати їх власнику-продавцю додатковий прибуток у вигляді роялті, якими відповідно до податкового законодавства є платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагороди за надання дозволу на використання прав інтелектуальної власності.

Складність проблеми щодо оцінки ОІВ на ринку очевидна, тому що оцінники від замовників ОІВ, так і оцінники від продавця повинні знайти остаточну ціну угоди, яка в ціні (вартості) враховує інтереси партнерів. В цьому випадку партнери можуть керуватись ринковою базовою оцінкою, тобто ціною на види ОІС. На практиці, частіше такого аналізу не існує, бо ОІВ може мати індивідуальні особливості, які не є загальними для їх відповідної групи. В цьому разі йдеться про теоретичну вартість (ціну), яка підкріплюється відповідними варіантними розрахунками.

Механізм визначення ціни ОІВ, як товару можна бачити на рис. 4.6.

Ціну пропозиції (Ц пропозиції) встановлює продавець ОІВ, ціну попиту (Ц попиту) - покупець. Різниця між двома цими цінами визначає "маржу" (або "спред"). Термін "маржа" застосовується на ринку ОІВ для оцінки можливого доходу учасників угоди. В середині маржі знаходиться ціна виконання угоди, тобто продажу ОІВ, за договірною ціною, після чого він набуває ринкову ціну (Ц ринкова). В цьому випадку ринкова ціна може порівнюватися з фактичною ціною аналітичного ОІВ при певних умовах, тобто з теоретичною ринковою ціною за результатами оцінки.

 

 

Рис. 4.6. Схема формування ринкової ціни ОІВ, як товару

 

Ціна ОІВ (договірна) для покупця теоретично враховує покриття платежу, виконання своїх зобов'язань по податку на дану вартість та загальний розмір роялті, як частину прибутку від використання ОІВ в господарському обороті. Покупець здійснює придбання ОІВ за рахунок прибутку (інвестиційної діяльності).

Ціна ОІВ (договірна) для продавця по податку на додану вартість враховує покриття його витрат, пов'язаних з врахуванням податкових зобов'язань, з їх створенням або придбанням, доведенням ОІВ до стану корисного використання, і прибутку з врахуванням зобов'язань по податку на прибуток.

При використанні придбаних ОІВ, покупець переносить їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань на собівартість продукції, яка виражена на основі цих ОІВ.

При створенні ОІВ безпосередньо на підприємстві, ціна (вартість) ОІВ визначається прямим витратним методом з урахуванням рівня рентабельності по підприємству або норми прибутку, який дорівнює 20 відсоткам до собівартості реалізованого ОІВ з врахуванням адміністративних, збутових та інших витрат.

Наведемо приклади розрахунків ОІВ.

 

Ціна науково-технічної продукції (НТП)

 

(4.1.),

де

Ц - ціна НТП;

С - собівартість;

N - кількість реалізованих комплектів НТП;

S - витрати на виготовлення копій дослідних зразків;

Q - витрати на реалізацію НТП;

P - прибуток від реалізації НТП;

(4.2.),

де

P_min - нормований прибуток або мінімально потрібний прибуток, який розраховують на підставі суми всіх платежів та інших мінімальних видатків або формування фондів організації;

V - обсяг власних робіт за планом поточного року;

P _дод - додатковий прибуток;

 

P_дод = a P_зам (4.3.),

де

P_зам - прибуток замовника;

a - коефіцієнт, зазначений в угоді між продавцем і покупцем НТП, тобто частка прибутку покупця, отриманому внаслідок реалізації продукції.

Методичні рекомендації по ціноутворенню на науково-технічну продукцію, що продається (М., 1989).

 

 

Вартісна оцінка витрат на створення, забезпечення охорони і використання об'єктів промислової власності (Ц_о)

(4.4.),

де

Цt - вартісна оцінка витрат на створення, забезпечення охорони і використання об'єкта промислової власності в t-му році розрахункового періоду;

tн - початковий рік розрахункового періоду;

tk - кінцевий рік розрахункового періоду;

КС - коефіцієнт морального старіння:

 

(4.5.),

де

Тн - номінальний строк дії охоронного документа;

Тф - фактичний строк дії охоронного документа в розрахунковому році;

Кб - коефіцієнт техніко-економічної значущості об'єкта промислової власності. Його значення:

1,3 - винахід, що не має прототипу;

1,2 - основний винахід;

1,1 - допоміжний винахід;

1,05 - варіант винаходу стосовно основного;

1,0 - варіант винаходу стосовно допоміжного;

д _t - коефіцієнт приведення різночасних вартісних оцінок, який визначається за формулою:

(4.6.),

де

Ен - норматив приведення різночасних оцінок (Ен = 0,1);

t_p - розрахунковий рік;

t - рік, в якому вартісна оцінка приводиться до рівня розрахункового року.

 

Рекомендації по визначенню вартості об'єктів промислової власності (М: Центральний інститут патентознавства, 1993).

 

Ціна ліцензій на патенти винаходів

та інших об'єктів промислової власності

 

(4.7.),

де

C _R - ціна ліцензії, визначена, виходячи з розрахунку роялті;

V _i - запланований обсяг продукції в і-му році,

що підлягає реалізації;

Z_i - ціна одиниці продукції, що реалізується;

R i - ставка роялті в і-му році, %;

T - термін дії ліцензії.

(4.8.),

де

Cр - ціна ліцензії при паушальному типі оплати;

n - дисконтна ціна;

i - число років;

T - термін дії ліцензії.

 

Ліцензійні платежі бувають паушальні (разові), роялті (поступові) та змішані.

 

Андрощук Г.О. Оцінка промислової та інтелектуальної власності // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. ФДМУ, 9/97, с. 59-70.