Основні методологічні підходи
Основні методологічні підходи Будь-яке явище або об’єкт у науці розглядається з використанням одного з чотирьох підходів або їхнього спільного використання: системного, функціонального, процесного або ситуаційного. Чому ці підходи називаються методологічними? Методологія (з грецької μεθοδος ‑ шлях, спосіб пізнання, дослідження або діяльності та λογος ‑ вивчення) – це наука (вчення) про структуру, логічну організацію, способи, принципи, методи, засоби та норми діяльності будь-якого виду, наприклад, наукове дослідження, управління або забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємства. Вона дає змогу усвідомити природу, принципи і методи, що покладено в основу діяльності, способи її побудови та організації. Підхід – це сукупність прийомів, способів та методів, які використовуються у будь-якій діяльності. Кожен з підходів відображає певний аспект, ракурс, позицію, які визначають його скерованість відносно мети застосування. У підході завжди акцентується увагу на напрямі дослідження, своєрідному "куті зору" на об’єкт вивчення. Найважливішою рисою названих основних методологічних підходів є принципова застосовність до будь-якого об’єкта та будь-якої сфери дійсності. Вони "працюють" у всіх без винятку дисциплінах, тому що їхньою основою є загальнонаукові категорії. У системному підході будь-який об’єкт розглядається як система. Це забезпечує цілісність об’єкта, виявлення різноманітних типів зв’язків його елементів і зведення їх у єдину умоглядну картину. Його відмітними рисами є: використання знань з різноманітних галузей, які необхідні для цілісного надання об’єкта; формування цілісної синтетичної моделі досліджуваного об’єкта або явища; окремі елементи системи аналізуються не лише для їхнього пізнання, а для наступного зведення їх у єдине ціле та з’ясування ролі кожного елемента в утворенні цілісного об’єкта; з одного боку, досліджуються внутрішні зв’язки та залежності елементів, які характеризують об’єкт як єдине ціле, а з іншого, будь-який цілісний об’єкт взаємодіє з системами вищого рівня та з іншими системами. Логіка системного дослідження зводиться до такого: спочатку здійснюється розщеплювання предмета, а потім вивчається кожна з його складових. Причому, кожен з елементів пізнається до певної межі. Критерієм є така глибина проникнення в структурні компоненти, яка потрібна для наукового пояснення і опису об'єкта як певної цілісності. Будь-яка система призначена для виконання певних функцій. Призначення та внутрішні характеристики системи найбільш повно розкриваються у виконуваних нею функціях. Вивчення будь-якого об’єкта за виконуваними ним функціями здійснюється у функціональному підході. Функція системи ‑ це спеціалізований вид діяльності, що передбачає виконання із заданою метою обсягу робіт певного виду, сукупності дій та операцій, що за умови спільної діяльності працівників сприяє результативності процесу досягнення цієї мети. Наприклад, функціональні підсистеми підприємства утворюються через функціональний поділ праці. Йдеться, наприклад, про такі функціональні підсистеми як маркетинг, виробництво, фінанси, інноваційна діяльність, персонал тощо. Забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємства сьогодні також є функціональною підсистемою підприємства, яка має наскрізний характер, тобто пронизує всі інші функціональні підсистеми. Процесний підхід остаточно сформувався в 80-х роках минулого століття. Відповідно до цього підходу діяльність (підприємства або усередині підприємства) розглядається як набір процесів. У процессному підході головним є поняття "процес". Процесс ‑ це послідовна зміна станів в розвитку чого-небудь, сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих видів діяльності, які перетворюють входи на виходи. Дії процесу мають бути такими, що повторюються, а не випадковими, а також систематичними. У процесному підході будь-яка діяльність розглядається як безперервне виконання комплексу певних взаємозв'язаних між собою видів діяльності або робіт. Процесний підхід застосовується з метою створення горизонтальних зв'язків на підприємстві. Він дозволяє оперативніше вирішувати виникаючі питання і впливати на результат. Переваги процесного підходу полягають у такому: безперервність взаємозв'язаного проведення робіт; отримання синергетичного результату; повніше виконання вимог до проведення робіт; постійне поліпшення процесів, що ґрунтуються на об'єктивних результатах робіт. Сутність ситуаційного підходу полягає в оперативному вивченні ситуації, що склалася, і проведенні робіт з використанням переважно типових процедур. Основним поняттям ситуаційного підходу є ситуація ‑ конкретні обставини, які впливають на даний момент часу. Вивчаючи ситуацію, що склалася, можна краще зрозуміти як причини, що зумовили її, так і дії, які більшою мірою сприятимуть досягненню цілей в конкретних умовах і обставинах. Ситуаційний підхід доцільно використовуватися у таких випадках: якщо порівняно часто повторюються типові ситуації, що вимагають проведення однотипних робіт і етапів, коли заздалегідь виробляються стандартні процедури, виводи і рішення. Це дозволяє не витрачати багато тимчасових, трудових і матеріальних ресурсів на розробку методик ‑ досить лише ідентифікувати реальну ситуацію і за типовою схемою отримати готові виводи і рекомендації з ухвалення рішення. Нині це можна оперативно зробити за допомогою комп'ютерних програм, що спеціально розробляються; коли виникають ситуації, що відрізняються від типових, і рішення не мають стандартних готових процедур.
|