Метою ліцензійного договору є не просто одержати право на використання об’єкта інтелектуальної власності, а одержати цей дозвіл з найбільшою вигодою для ліцензіата. Таку ж ціль ставить перед собою ліцензіар. Тому в ліцензійному договорі мають бути визначені його істотні та інші умови з великою обережністю.
Передусім контрагенти ліцензійного договору мають чітко визначити, хто є хто. Ліцензіар має впевнитися, що ліцензіат — та особа, з якою можна мати справу, вона дійсно є тією особою, за яку себе видає. Адже може виявитися, що за спиною ліцензіата стоїть цілий гурт інших юридичним осіб, які будуть використовувати предмет ліцензії, а ліцензіар гадав, що користуватися об’єктом буде тільки він один.
У свою чергу ліцензіат також повинен переконатися, що ліцензіар має право укладати ліцензійний договір, що він уповноважений виступати як такий від імені групи юридичних осіб, які мають право інтелектуальної власності на предмет ліцензійної угоди.
Важливо точно визначити предмет договору: що то є — винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографія інтегральної мікросхеми тощо. При визначенні цієї умови має бути чітко сформульовано, який корисний ефект очікується від використання даного об’єкта, які витрати зумовлює його використання. У договорі мають бути застережені масштаби і обсяг використання об’єкта — територія, строки, кількість, зміст використання, цілі, призначення. Зазначені параметри мають бути чітко визначені в договорі.
Строк ліцензійного договору не може бути більш тривалим, ніж строк правової охорони, він також має бути чітко визначеним. У міжнародно-правовій практиці ліцензійні договори укладаються на строк 5—10 років. Тенденція у визначенні строків ліцензійних договорів розвивається у бік їх скорочення.
За загальним правилом у ліцензійному договорі може бути передбачена можливість ліцензіата удосконалювати об’єкт промислової власності. У випадку такого передбачення у договорі має бути визначена доля цих удосконалень, хто має стати їх власником.
У договорі обов’язково має бути умова про дотримання конфіденційності предмета ліцензійного договору, його удосконалень, обсягу використання та інших умов ліцензії. Щодо яких елементів має бути визначена конфіденційність, сторони вирішують самі.
Безперечно, ліцензійний договір може включати й інші умови, які сторони знайдуть за необхідне включити. Це право сторін. Але перед їх включенням кожна із сторін має ретельно зважити доцільність такого включення. Проте чи не найбільш важливою умовою ліцензійного договору є його ціна, винагорода за використання об’єкта промислової власності. При визначенні ціни договору має бути враховано багато факторів. Ліцензійний договір може супроводжуватися угодою про використання ноу-хау, яке, як правило, істотно підвищує ефективність використання об’єкта. Ціна ноу-хау та умови його використання визначаються окремо. Ліцензійний договір може містити умови, за якими предмет договору має бути забезпечений необхідною документацією, консультаціями ліцензіара, наданням технічної допомоги при використанні об’єкта тощо. Наведені та інші фактори мають бути враховані при визначенні ціни договору.
Визначення ціни ліцензійного договору — досить складний процес. Без досвідчених фахівців тут, мабуть, не обійтися. Ціна за передачу прав на об’єкт промислової власності може бути визначена в різних формах: твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно або по частинах; роялті, що широко практикується у міжнародних патентних відносинах. Роялті — це платежі будь-якого виду, які вносяться як винагорода (компенсація) за використання або надання дозволу на використання об’єктів інтелектуальної власності. Винагорода в формі роялті може встановлюватися також і за використання інших об’єктів права власності суб’єкта підприємницької діяльності, включаючи авторські права на будь-які твори науки, літератури і мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту чи ліцензії знака на твори та послуги, права на винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули чи процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). (Закон України “Про оподаткування прибутків підприємств” від 28 грудня 1994 р., ст. 1, п. 1.13).
Роялті, за загальним правилом, розраховуються від економічного ефекту, одержаного внаслідок використання, в даному разі, об’єкта інтелектуальної власності. У багатьох випадках за використання об’єктів промислової власності встановлюється винагорода у формі твердої суми і роялті.
Сторони ліцензійного договору можуть встановлювати й інші форми виплати винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності.
Обов’язковою умовою ліцензійного договору має бути визначення місця і порядку розгляду спору, що може виникнути в процесі виконання договору. У разі порушення умов ліцензійного договору однією із сторін вона може запропонувати прийнятні способи розв’язання виниклого спору. Коли ж такої згоди між сторонами досягти не вдалося, то вона має право звернутися до суду. Сторони і самі можуть розробити механізм розв’язання такого спору ще до звернення до суду. Так, позов може бути переданий для висновку незалежним експертам або для розгляду групі фахівців, що складається із представників кожної сторони, або для проведення процедур примирення чи арбітражу. У ліцензійному договорі зазначені питання мають бути чітко визначені.
У ліцензійному договорі слід чітко застережити, що ліцензіару нічого не відомо про права третіх осіб на предмет ліцензії. Договір повинен містити визначення термінів, що вживаються в ньому. Таке уточнення сприятиме уникнення їх різному тлумаченню.
Близьким до ліцензійного договору є договір комерційної концесії (франчайзингу). Цей договір в останні роки набуває в міжнародній практиці все більшого застосування. Проте в Україні зазначений договір поки передбачається лише в проекті Цивільного кодексу України. По франчайзингу інших нормативних актів Україна не має.
За договором франчайзингу одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, належних правоволодільцеві, у тому числі право на фірмове найменування і (або) комерційне позначення правоволодільця, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об’єкти виключних прав — знак для товарів і послуг тощо.
Договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в повному обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазначення території використання стосовно певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правоволодільця або вироблених користувачем, здійснення іншої торгової діяльності, виконання робіт, надання послуг).
Сторонами в цьому договорі можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Це можуть бути комерційні організації та фізичні особи, зареєстровані як індивідуальні підприємці.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) має бути укладений в простій письмовій формі. Недодержання письмової форми позбавляє договір чинності. Договір підлягає обов’язковій реєстрації органом, який реєструє юридичні особи. У відносинах з третіми особами договір набуває чинності з моменту його реєстрації.Договором франчайзингу може бути передбачено право користувача видавати дозвіл іншим особам на використання комплексу виключних прав або частки цього комплексу на умовах субфранчай-зингу. Безперечно, умови субфранчайзингу мають бути погоджені з правоволодільцем. Користувач несе субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану правоволодільцеві діями похідних користувачів.
Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем у формі разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, або в іншій формі, передбаченій договором.
Правоволоділець зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну останньому для здійснення прав, наданих йому договором комерційної концесії. В обов’язки правоволодільця входить також консультування користувача та його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням концесії. Правоволоділець зобов’язаний постійно контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.
У договорі можуть бути передбачені й інші обов’язки правоволодільця, зокрема, видати користувачеві передбачені договором і оформлені належним чином ліцензії.
У свою чергу користувач зобов’язаний використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і (або) комерційне позначення правоволодільця зазначеним у договорі способом. Одним із основних є обов’язок користувача забезпечити якість товарів, що виробляються ним на основі договору комерційної концесії, тобто забезпечувати відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються або надаються безпосередньо правоволодільцем. До обов’язків користувача відноситься також обов’язок не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну комерційну інформацію. Договором на користувача можуть бути покладені й інші обов’язки.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) може містити певні обмеження прав сторін. Так, наприклад, правоволоділець може бути обмежений у праві надавати такі ж права іншим особам на цій же території. Користувач зобов’язаний не конкурувати з правоволодільцем. Він зобов’язаний погоджувати з правоволодільцем місце розташування комерційних приміщень.
У договорі комерційної концесії мають бути передбачені відповідальність правоволодільця за виконання умов договору перед користувачем. У ньому має бути умова, яка передбачає право користувача укласти договір комерційної концесії на новий строк, повинні бути визначені підстави та умови для зміни договору. Важливе значення мають підстави припинення договору, які також мають бути визначені в договорі. У договорі повинні бути визначені наслідки припинення виключного права, користування яким надано договором, та інші необхідні умови.
На завершення цієї теми варто підкреслити, що відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності” зараз не вимагається обов’язкова реєстрація ліцензійних договорів в Установі. Достатньо їх письмового оформлення.
Відповідно до цього Закону договір про передачу права власності на об’єкт промислової власності і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Для третіх осіб такі договори вважаються дійсними від дня публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру.
Питання для контролю
1. Поняття договорів у сфері інтелектуальної діяльності.
2. Авторські договори та їх види.
3. Договори у сфері суміжних прав.
4. Договори у сфері науково-технічної діяльності.
5. Договори на використання об’єктів промислової власності.
Розділ 12. Патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах 12.1. Загальні положення (Патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах)
Однією із форм реалізації своїх прав інтелектуальної власності є патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах. Згадаємо, що твори науки, літератури і мистецтва не патентуються ні в країні, ні за її межами. Звідси випливає важливий висновок — охорона творів науки, літератури і мистецтва, створених в Україні, здійснюється в іноземній державі за одними правилами, а об’єктів промислової власності — за іншими.
Україна є членом міжнародних угод з авторського права. За правилами цих угод твори українських авторів, створені в Україні чи в будь-якій іншій країні — учасниці цих же угод, мають таку ж охорону, як і твори громадян цієї країни.
Для одержання охорони об’єкта промислової власності в будь-якій іншій країні цей об’єкт необхідно обов’язково запатентувати в тій країні, де необхідно отримати правову охорону цього об’єкта. Без патентування об’єкт промислової власності може бути використаний у будь-якій країні без дозволу власника патенту в Україні і без виплати йому належної винагороди.
За певних обставин патентування об’єктів промислової власності за кордоном — це крайня необхідність, яка обходиться особі, що побажала здійснити цю дію, досить дорого. Патентування в іноземній державі — це тривалий, складний і дорогий процес, який потребує значних витрат енергії, сил і коштів. Тому в тих випадках, коли можна обійтися без закордонного патентування, краще до нього не вдаватися. Патентування заради патентування недоцільне.
Патентування об’єктів промислової власності за кордоном доцільне лише за наявності певних економіко-правових факторів.
Саме по собі патентування за кордоном ніколи і ніякої шкоди па-тентовласнику не приносить. Навпаки, таке закордонне патентування засвідчує авторський і державний пріоритет, свідчить про високий рівень науково-технічної думки на батьківщині створення того чи іншого об’єкта промислової власності, що має велике значення в міжнародному науково-технічному співробітництві.
Поряд з позитивними характеристиками закордонного патентування цей процес має і певні негативні наслідки. Будь-яке патентування, в тому числі і в іноземній державі, вимагає подання в заявочних матеріалах такого повного опису сутності об’єкта промислової власності, який дозволяє фахівцю ним скористатися. Це найбільш уразливе місце патентної охорони об’єктів промислової власності. Повний опис сутності об’єкта промислової власності дозволяє будь-якій особі використати запатентований об’єкт без дозволу патенто-власника і без виплати належної винагороди. Безперечно, таке використання можливе поза межами чинності патенту. Наприклад, фахівець якоїсь країни ретельно ознайомився з тим чи іншим об’єктом промислової власності, запатентованими в іншій країні. На ознайомлення з патентним описом того чи іншого об’єкта має право будь-яка особа. Цього достатньо фахівцеві для використання цього ж об’єкта, але вже в межах своєї країни, поки він там не запатентований.
Одним із засобів захисту від неправомірного запозичення чи просто використання даного об’єкта третіми особами стало ноу-хау. В описі заявочних матеріалів сутність того чи іншого об’єкта розкривається не повністю, що не дає можливості використати цей об’єкт з повною ефективністю. Ноу-хау потім додається до ліцензійного договору за додаткову винагороду.
Широке застосування ноу-хау все ж не забезпечує повної охорони запатентованого об’єкта промислової власності від неправомірного використання. Тому багато європейських країн пішли іншим шляхом — вони створили спільний патент, яки має чинність на території тих країн, які погодилися на такий спільний патент.
Отже, закордонне патентування доцільне лише за наявності тих факторів, які зумовлюють його необхідність. Таких факторів кілька.
Закордонне патентування будь-якого об’єкта промислової власності доцільне тоді, коли є повна впевненість у тому, що на запатентований об’єкт буде попит у країні патентування. Тому перед патентуванням того чи іншого об’єкта необхідно ретельно вивчити кон’юнктуру ринку в країні патентування. Має бути повна впевненість у тому, що об’єкт чи виріб, заснований на ньому, будуть мати попит у країні патентування. Якщо такої впевненості немає, то патентування в цій країні недоцільне. Наприклад, якщо в Україні буде створено винахід, який стосується металургії, то такий винахід доцільно патентувати в тих країнах, де розвинута металургійна промисловість або де вона знаходиться в процесі становлення. У тих країнах, де металургійна промисловість відсутня, патентування такого винаходу недоцільне.
Другим фактором, який зумовлює необхідність патентування того чи іншого об’єкта в тій чи іншій країні, є договір на поставку в цю країну промислових виробів, у яких використані об’єкти промислової власності або які виготовлені на основі зазначених винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. При цьому слід мати на увазі, що в одному виробі можуть бути використані кілька винаходів, корисних моделей чи промислових зразків, особливо, коли мова йде про поставку крупномасштабно об’єктів. Наприклад, новітній танк останньої конструкції може містити в собі численні винаходи, корисні моделі і промислові зразки та інші об’єкти промислової власності.
При цьому варто враховувати обсяг зазначених поставок. Якщо обсяг поставок незначний, то витрати на патентування можуть перевищити вигоду від поставок. У такому разі, мабуть, також недоцільно патентувати за кордоном.
Третім фактором, який зумовлює необхідність закордонного патентування, є також договори про будівництво в тій чи іншій країні будь-яких об’єктів. При спорудженні таких об’єктів може використовуватися будівельна техніка, в якій використані об’єкти промислової власності — наприклад, автомобілі, трактори, крани та інша будівельна техніка. Незапатентовані зазначені об’єкти в такому разі також можуть бути використані безперешкодно в іноземній державі неправомірним шляхом. Але це лише один аспект цієї проблеми.
Другий полягає в тому, що в процесі самого будівництва будівельниками можуть бути використані нові технології, матеріали та інші засоби, що є об’єктами промислової власності. Вони також потребують патентного захисту.
Отже, при укладенні договорів на будівництво будь-яких споруд у тій чи іншій країні необхідно ретельно вивчити кон’юнктуру ринку в цій країні, а також визначити всі об’єкти промислової власності, які можуть бути використані в процесі будівництва.
Ще однією передумовою закордонного патентування об’єктів промислової власності за кордоном є наявність можливості укладати ліцензійні договори на використання запатентованих в Україні об’єктів. Слід відзначити, що торгівля ліцензіями — один із самих вигідних видів торгових операцій. Тому будь-яка країна, що володіє науково-технічним потенціалом, прагне укладати ліцензійні договори з іноземними партнерами. У ряді випадків ліцензійні договори бувають більш вигідними, ніж торгівля товаром, виробленим на основі об’єктів промислової власності.
При можливості укласти вигідний ліцензійним договір виникає необхідність патентування об’єкта, оскільки відсутність патенту на той чи інший об’єкт позбавляє можливості укласти ліцензійній договір.
Закордонне патентування об’єктів промислової власності України може бути зумовлено також необхідністю експонування товарів, виробів, техніки тощо, які ґрунтуються на зазначених об’єктах, на міжнародних виставках і ярмарках. Такі демонстрації зазначених об’єктів промислової власності безперечно необхідні з метою найти вигідного покупця, споживача тощо. Подібна демонстрація об’єктів промислової власності також викликає необхідність їх патентування.
Крім наведених передумов, закордонне патентування має відповідати ще двом обов’язковим вимогам: 1) патентоздатності об’єкта, який передбачається патентувати, за законодавством країни патентування; 2) патентній чистоті об’єкта, який має патентуватися.
Патентоздатність об’єктів патентування за законодавством різних країн неоднакова. Тому перед патентуванням необхідно ретельно вивчити законодавство країни патентування і обов’язково визначити умови патентоздатності. Об’єкт, який передбачається патентувати, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування.
Патентна чистота об’єкта патентування — це поняття, властиве саме патентній системі охорони промислової власності. Сутність цього поняття полягає в тому, що об’єкт, який передбачається патентувати, в країні патентування не підпадає під чинність інших патентів цієї країни. Іншими словами, об’єкт, який збираються патентувати, не порушує патентних прав інших осіб. У разі порушення цієї вимоги настають серйозні негативні наслідки. Це може бути арешт товарів, ввезених чи виготовлених з порушенням патентів інших осіб, сплата солідних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, а також ув’язнення.
Патенточистими вважаються такі об’єкти, які не порушують чужих патентних прав. Отже, патентоволодільці інших патентів не можуть пред’явити будь-яких претензій до заявника, що бажає запатентувати той чи інший об’єкт в країні патентування, якщо об’єкт патенточистий.
