Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. При вивченні першого питання необхідно зрозуміти, що кожен процес розвитку передбачає зміни та реорганізацію системи відповідно до нових цілей та стратегій

При вивченні першого питання необхідно зрозуміти, що кожен процес розвитку передбачає зміни та реорганізацію системи відповідно до нових цілей та стратегій. Це, в свою чергу, порушує нормальне функціонування старої організації, на яку спрямовані зміни, які передбачають зміни змісту діяльності окремих управлінських ланок і посадових осіб, їхнього статусу, розподілу влади і впливу та ін.

Організаційний розвиток (ОР) являє собою складне явище, в якому поєднуються суто організаційно-адміністративні явища із соціально-психологічними процесами. Стратегія організаційного розвитку належить до типу комплексних забезпечуючи стратегій і охоплює певний перелік процесів, що відбуваються на підприємстві і входять до поняття ОР.

Організаційний розвиток можна визначити як процес удосконалення формальних і неформальних аспектів організаційної діяльності. Умови ОР – наявність механізмів реєстрації і адаптації до змін на ринку, в техніці та технологіях, до інших факторів зовнішнього середовища, а також до змін у самій виробничій і управлінській системах підприємства.

Для вивчення наступного питання зазначеної теми курсу слід повторити матеріал курсу «Менеджмент» (тема «Організація»). Це дозволить з’ясувати, що, з одного боку, організаційні структури є найбільш інерційним елементом системи управління будь-яким об’єктом, а з іншого – вони (ОСУ) не залишаються незмінними протягом існування підприємства або організації. Тому однією з актуальних проблем менеджменту є перебудова діючих ОСУ. ОСУ визначає певну впорядкованість цілей, завдань, посад, повноважень і відповідальності на певному етапі розвитку організації і здійснює на основі цього свою виробничу й управлінську діяльність.

У стратегічному менеджменті ключовим питанням є співвідношення таких елементів системи управління, як «стратегія» і «структура», порядок їх змін, варіанти взаємовпливу в цьому процесі. Студенти повинні усвідомити, що будь-яка стратегія виконується в межах існуючої ОСУ, яка може мати власні цілі, особливі стратегії їх досягнення. Це означає, що розвиток підприємства може гальмуватись або прискорюватися діючою ОСУ; з іншого боку, ОСУ може використовуватись як інструмент для розробки і виконання «стратегічного набору» підприємства.

В еволюції ОСУ підприємства прийнято окреслювати три основних етапи:

І – класичні ОСУ: (лінійна, функціональна, лінійно-функціональна);

ІІ – удосконалення лінійно-функціональної ОСУ;

ІІІ – перехід до стратегічних ОСУ.

Щоб ОСУ виконували роль інструменту впровадження стратегій, потрібно розвивати їх стратегічно, поступово переходячи до структур стратегічного типу. Серед найбільш важливих характеристик ОСУ стратегічного типу необхідно виокремити орієнтацію на сприяння розвитку організації, децентралізацію, гнучкість, адаптивність, універсальність виконуваних робіт, наявність тимчасових формувань, орієнтацію на вияв нових проблем і прийняття відповідних рішень.

Створення ОСУ стратегічного типу передбачає прийняття організаційних рішень щодо рівня їх формалізації та стабільності, диференціації або інтеграції, централізації або децентралізації тощо. Стратегічні ОСУ, зорієнтовані на реакцію на зміни у зовнішньому середовищі, характеризуються більшою децентралізацією, гнучкістю, універсальністю в діяльності окремих ланок, націлених на виявлення проблем і прийняття нових управлінських рішень. Стратегічні ОСУ, крім того, покликані досягти балансу між стратегічною та поточною діяльністю, забезпечити керованість процесами розвитку одних і скорочення інших напрямків діяльності. До ОСУ стратегічного типу можна віднести: матричні структури, проектні структури, командні структури, мережні структури та ін.

Найкращою є організаційна структура, яка відповідає: розміру та галузевій належності підприємства, динамізму й складності виробничо-управлінського апарату та зовнішнього середовища, а також особовому складу, кваліфікації та досвіду персоналу, що працює на підприємстві. Тому треба сформувати таку ОСУ, яка б відповідала цим вимогам і сприяла виживанню та розвитку підприємства. Процес організаційного проектування складається з таких стадій: аналіз, розробка, функціонування, які, в свою чергу, охоплюють великий перелік необхідних типів робіт.

Вивчення наступного питання необхідно розпочинати з повторення основних категорій дисциплін «Управління персоналом», «Менеджмент», оскільки в них формувалися загальні засади, які визначають роль людини, соціально-психологічних чинників її діяльності у функціонуванні будь-якої організації.

Велике значення для розробки та реалізації стратегії має соціально-психологічне забезпечення, що передбачає відповідну організацію системи соціально-психологічного супроводження стратегічного менеджменту. Важливість цього явища полягає в тому, що воно створює відповідну організаційну культуру, робочий моральний клімат, який сприяє всім стратегічним процесам на підприємстві або в разі нехтування ним – заважає.

Стратегічний менеджмент зазнає краху, якщо міцно вкорінені зв’язки та пріоритети управлінських працівників та іншого персоналу підприємства ворожі або суперечать потребам, передбаченим системою стратегічного управління. Це проявляється в блокуванні всіх стратегічних заходів замість того, щоб сприяти їм. Система соціально-психологічного супроводження покликана сприяти досягненню відповідного балансу між сприйманням стратегії та нових характеристик діяльності підприємства, наприклад:

· соціальної структури та відповідного перерозподілу прав, обов’язків і відповідальності;

· організаційних, технічних, економічних та інших навичок, необхідних для подальшого функціонування підприємства;

· способів розподілу ресурсів різних видів між співвиконавцями стратегій;

· системи стимулювання та винагороди;

· складових організаційної культури, які привносить нова стратегія.

Такого балансу можна досягти за умови, якщо враховуються особливості функціонування системи соціально-психологічного супроводження стратегічних цілей.

Необхідно з’ясувати, що реалізація нової стратегії буде викликати опір. Опір змінам –явище, що за останні роки є предметом досліджень представників різних наукових напрямків. Зазвичай під опором змінам розуміють багатогранне явище, яке проявляється у формі непередбачених відстрочень, протидій, додаткових витрат часу та грошей, нестабільності процесу стратегічних змін.

Розрізняють індивідуальний, груповий та опір системи (або опір організації). Опір окремої особи пояснюється побоюванням втратити статус, авторитет, посаду в новій системі. Певною мірою опір – це реакція захисту, оскільки людина не почувається в небезпеці, якщо зростає ризик. Ураховуючи те, що групу характеризує більший рівень стабільності, тому й опір її буде більш агресивним і сильним. Сила опору групи залежить від характеру та масштабів загрози її влади, ступеня її впливу на рішення, що приймаються на підприємстві, порушення групових цінностей та норм, спричиненого змінами в організації. Опір системи – це явище, зумовлене суперечностями поточної діяльності та заходами, передбаченими ОР. Він пояснюється схильністю системи встановити рівновагу, а це легше зробити, повернувшись до знайомого (старого) становища.

Опір змінам пропорційний силі зламу культури та структури влади, що здійснюється, внаслідок змін та обернено пропорційний терміну, протягом якого треба впровадити стратегічні зміни.

Розуміння причин і темпів опору дозволяє розробити відповідні заходи для соціально-психологічного забезпечення стратегічного менеджменту, значне місце при цьому займає тип організаційної культури (ОК). Організаційна культура складається з комплексу взаємопов’язаних факторів (досвід минулий та нинішній, структурні та соціально-психологічні, національно-культурні характеристики, а також погляди, цілі, потреби та цінності людей, що працюють в організації).

Для досягнення стратегічних цілей важливим є аналіз глибини, порядку та швидкості змін, що їх треба здійснити в ОК на підприємстві та в окремих його підсистемах під впливом та для забезпечення впровадження визначених стратегій.

Особливе місце в системі соціально-психологічного забезпечення стратегічного менеджменту займає мотивація та формування стратегічної поведінки. Мотивація у стратегічному менеджменті орієнтується на поєднання змістовних і процесуальних теорій мотивації з акцентом на біхевіористичні погляди Д. Мак-Клеланда, Ф. Герцберга, В. Врума та ін. Зі змістовних теорій мотивації запозичуються такі орієнтири, як «потреба у визнанні», «потреба в самореалізації», «потреба в зростанні», що дає змогу пов’язати індивідуальні та організаційні потреби. Мотивація сприяє формуванню поведінки індивіда, групи, або організації загалом. В основі лежить так звана концепція навчання поведінки. Навчання поведінки – це досить усталений у часі процес зміни поведінки людини на основі досвіду, що відображає дії людини та реакцію оточення на ці дії. Навчання стратегічної поведінки включає: «навчання зверху донизу», участь у прийнятті стратегічних рішень, участь у реалізації стратегічних планів, проектів, програм, участь у нарадах, де обговорюються всі проблеми організації з позицій стратегічної перспективи тощо.

Оскільки реалізація стратегічних дій потребує як індивідуальних, так і групових зусиль, у мотиваційній с системі передбачаються певним чином орієнтовані стимули. Певний вплив на індивіда, групу та організацію здійснюється для формування стратегічної поведінки певного типу. Стратегічна поведінка – це поведінка юридичної або фізичної особи, яку вона обирає для себе як реакцію на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів середовища; вона є проявом стратегічного мислення та знаходить вираження у механізмах розробки та реалізації стратегій. Стратегічну поведінку можна та потрібно свідомо формувати на основі певних стимулів, які, впливаючи на певний суб’єкт зовні, спрямовують його діяльність на досягнення певних цілей, створюють поведінкові норми, нормативи та межі діяльності. Формування стратегічної поведінки пов’язано з типом організаційної культури, що склалася та формується на підприємстві.

Вивчення наступного питання необхідно починати з аналізу інституту стратегічного менеджменту з позиції організаційно-економічних механізмів, що забезпечують його діяльність. Слід звернути увагу на те, що стратегічне управління є одним з найбільш складних в інформативному відношенні процесів.

Реалізація концепції стратегічного менеджменту в організації будь-якого типу торкається всіх аспектів її діяльності, тому інформаційно-аналітичне забезпечення є дуже складним завданням як у логістичному, так і в технічному плані. Для виявлення необхідності та особливостей інформаційно-аналітичного забезпечення стратегічного менеджменту слід чітко структурувати поняття «стратегічна інформація», її відмінності від інших видів інформації.

Процес управління організацією – це процес збирання, оцінки та аналізу інформації. Від того, наскільки інформація якісна за змістом, часом та можливістю обробки залежить якість управлінського рішення. Таким чином, стратегічна інформація характеризується рядом відмінностей, що зумовлені характером процесу прийняття управлінських рішень.

Студентам слід звернути увагу на такі специфічні відмінності стратегічної інформації: орієнтованість не стільки «всередину» організації, скільки на її зовнішнє та проміжне середовище; аналіз інформації в умовах репрезентативної ймовірності; прогнозний характер результатів обробки інформації; велика ймовірність суб’єктивного тлумачення інформативних показників; між функціональний характер інформації, що приводить до необхідності оперування великими обсягами аналітичної та фінансової інформації.

На концептуальному рівні інформаційно-аналітичне забезпечення стратегічного управління може реалізовуватись у вигляді баз стратегічних даних (БСД). БСД являє собою системний опис тих елементів, що формують довгострокову прибутковість організації та визначають досягнення нею стратегічних цілей.

Слід зупинитися на тому, що формування БСД проводиться по багатьох напрямках дослідження середовища, окремих бізнес-процесах. Процес формування БСД є лише процесом нагромадження інформації. Перетворення первинної інформації у стратегічну відбувається у процесі стратегічного аналізу, який може збігатися з процесом збору інформації, а може бути віддаленим у часі.

Реалізація механізму збору, нагромадження та оперування стратегічними даними являє собою завдання, яке може бути вирішене за допомогою сучасних технічних засобів. Більш важливим є питання формування прогнозів, допущень, прийняття управлінських рішень, які спрямовані на негайне виконання заради забезпечення досягнення стратегічних цілей.

Досвід підприємств, що вміють добре організувати інформаційне обслуговування робітників апарату управління, показує, що багато проблем можна вирішити, якщо БСД формувати одночасно з розробкою та використанням інформаційно-управлінських систем (ІУС) різного типу. ІУС дає змогу: нагромаджувати інформацію про минуле й сучасне, складати прогнози розвитку подій, мати уявлення про реальні справи на підприємстві в конкретний відрізок часу; відслідковувати події в зовнішньому середовищі.

З метою координації діяльності підсистем обох рівнів розрізняють централізований та децентралізований підхід. У межах ІУС можна досягти найбільшого поєднання контролю, координації, обліку та аналізу діяльності підприємства. Це важливо, оскільки в ході виконання робіт за стратегічними планами та програмами треба встановлювати та контролювати конкретні терміни стосовно всіх робіт, які виконують усі учасники програм і планів, постійно вирішувати питання щодо перерозподілу ресурсів, кооперації та взаємодії між окремими виконавцями і завданнями, а також щодо оцінки результатів ефективності прийнятих рішень. Головне призначення ІУС – надати потрібну інформацію працівникам у необхідний термін.

При вивченні наступного питання необхідно з’ясувати, що стратегічний контроль – це особливий вид управлінської діяльності, що полягає у спостереженні та оцінці проходження процесу стратегічного менеджменту, який забезпечує досягнення поставлених цілей та виконання обраних стратегій через встановлення стійкого зворотного зв’язку. Головна мета контролю – сприяти зближенню фактичних і необхідних результатів виконуваних робіт, тобто забезпечувати виконання завдань підприємства. До факторів, що забезпечують ефективність стратегічного контролю можна віднести: застосування досконалих методів і форм; єдність ОСУ, цілей та форм контролю; єдність елементів ОК і цілей контролю; точність і доступність інформації, необхідної для стратегічного контролю.

Ефективний стратегічний контроль повинен відповідати ряду вимог. Студентам слід зупинитися на тих факторах, що забезпечують ефективне функціонування стратегічного контролю, та на тих вимогах, що зумовлюються цими факторами. Ефективне виконання контролю в організації взагалі передбачає необхідність його зв’язку зі стратегічним і поточним плануванням.

 

Питання до самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття «стратегічні зміни». Які ви знаєте типи змін? Дайте їх характеристику.

2. У чому полягає сутність поняття організаційний розвиток?

3. Назвіть основні типи ОСУ. Дайте їх характеристику.

4. У чому полягає сутність взаємодії «стратегія-структура»?

5. У чому полягає сутність і механізм формування «організаційної культури» як об’єкта стратегічного управління?

6. Назвіть причини та форми «опору змінам» в організації. Які ви знаєте методи управління змінами і в чому сутність «управління опором»?

7. У чому полягає роль лідерства у процесі реалізації стратегії?

8. У чому полягає сутність стратегічної інформації? Назвіть джерела та методи отримання стратегічної інформації.

9. Визначте сутність та етапи стратегічного контролю.

 

Рекомендована література

/1/, /8/, /9/, /15/, /17/, /21/