Тема 1. Введение в экономику.

1. Економічний зміст, види та задачі управління.

2. Загальна характеристика управлінського процесу.

3. Ефективність управління.

 

1. Менеджмент – це особлива форма управлінської діяльності.

Термін «управління» походить від старослов’янського слова «управа», що характеризує собою процес здійснення певного рішення. В загальному змісті під управою розуміють діяльність по впорядкуванню процесів, які відбуваються в природі, техніці і суспільстві, усуненню ентропії (дезорганізації), зниженню невизначеності і приведенню у відповідний стан з врахуванням тенденцій їх розвитку і змін середовища.

Управління – вплив на процес, об’єкт чи систему для збереження їхньої стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до визначених цілей.

Вирізняють такі види управління:

Ø природне, що направлене на процеси, які відбувається в природі;

Ø технічне, що відноситься до управління техніко-технологічними об’єктами;

Ø соціальне, об’єктом дослідження якого є персонал (люди), їх взаємовідносини, поведінка, соціально-психологічний клімат.

Соціальне управління може бути класифіковане по певним ознакам:

Ø по рівню (населення, держава, регіони, галузь, організації, відділи, групи людей, індивіди);

Ø по сфері (державне, політичне, господарське, банківське та інші);

Ø по змісту (загальне управління, управління організації технологічними процесами, управління персоналом, управління інформацією, управління поведінкою фірми на ринку, управління фінансовими потоками);

Ø по джерелу основних рішень (зовнішнє або примусове, внутрішнє або ініціативне, самоуправління);

Ø по способу здійснення управлінської дії (особисте, довірче);

Ø по методу розробки управлінських рішень (наукове, яке приймається на основі спеціальних досліджень, емпіричне, що виходить із узагальнення поверхневих факторів і явищ);

Ø по обумовленості прийняття рішень (ситуаційне, стратегічне);

Ø по способу взаємодії з середовищем (адаптивне, конкурентне);

Ø по напряму (на процес, на результат, на вирішення майбутніх проблем).

Особливою формою соціального управління є господарське, що використовується у зв’язку з необхідністю координації виробничої діяльності.

Задачі господарського управління:

Ø оперативна (тактична), що відображає забезпечення умов поточної діяльності фірми, відновлення рівноваги між окремими елементами, між зовнішнім і внутрішнім середовищем;

Ø стратегічна, яка забезпечує розвиток і вдосконалення фірми, переведення її якісно і кількісно в інший стан.

Вирізняють такі типи господарського управління:

Ø традиційне, управлінські функції якого здійснювалися головами патріархальних кланів, сімей на основі особистої влади;

Ø підприємницьке;

Ø менеджментне;

Ø системне;

Ø самоуправління.

Прийняття рішення – специфічний, життєво важливий процес людської діяльності, направлений на вибір кращого варіанту дії.

Характерними рисами прийняття рішення є:

Ø поєднання суб’єкта управління і організаційно-економічного проекту змін на підприємстві після прийняття управлінського рішення;

Ø є одночасно і основним результатом діяльності управлінського апарату, що має на меті вирішення певних задач діяльності, засобів, способів та строків досягнення;

Ø зв'язок між функціональними підрозділами для прийняття єдиноправильного рішення.

Якість рішення визначається перш за все його ефективністю, ознаками якого можуть бути:

Ø своєчасність;

Ø надійність;

Ø обумовленість;

Ø кількісна визначеність;

Ø результативність;

Ø економічність.

Процес підготовки і прийняття рішення здійснюється такими стадіями:

Ø перша стадія – постановка задачі, є складовою аналізу ситуації, і характеризує собою пізнання і формулювання проблеми, постановку цілі та визначення критеріїв успішного рішення;

Ø друга стадія – розробка рішення, що приймається як тільки визначені критерії і фактори, що обмежують рішення і характеризує собою пошук альтернатив чи можливих напрямів дій для розв’язання проблеми;

Ø третя стадія – прийняття рішення, що здійснюється суб’єктом управління і обумовлене оцінкою і вибором альтернатив через погодження, затвердження та оформлення управлінського рішення;

Ø четверта стадія – виконання рішення, що являє собою організацію виконання рішення, моніторинг і корекцію при виявлені певних відхилень.

Основні фактори впливу розробки і реалізації управлінських рішень:

Ø аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища;

Ø характеристика соціальної групи чи колективу, на яку направлене рішення;

Ø риси осіб, що приймають рішення.

Метод розробки управлінського рішення – це визначення концептуальних засобів та інструментів розробки та прийняття рішення на засадах формалізації та витрат.

Вирізняють такі види методів розробки і прийняття рішень:

Ø неформалізовані (еврістичні) методи, що приймаються на засадах особистого досвіду, знань, інтуїції. Дану групу методів відрізняє творчий підхід до пошуку альтернативних рішень і тому вони базуються на використання аналітичних здібностей.

Неформалізовані методи – це сукупність логічних прийомів і методик вибору рішення керівниками шляхом співставлення альтернатив та з врахуванням аналізу накопиченого досвіду. Дані методи використовуються коли: відсутня необхідна інформація або її отримання потребує значних додаткових витрат; статистична або кількісна інформації не зовсім достовірна; інформація якісна, але не піддається кількісним вимірам; має місце нестандартна проблема.

Перевагою неформалізованих методів є їх оперативність, а основним недоліком – відсутність гарантій щодо безпомилкових рішень;

Ø формалізовані методи, в основі розробки яких лежить науково-практичний підхід, проведений за допомогою алгоритмічних комп’ютерних програм;

Ø комбіновані методи, що є ефективним поєднанням двох попередніх, до яких належать: SWOT-аналіз, аналіз ймовірних взаємодій, аналіз ієрархій, метод аналітичних довідок, зважена сума оцінок критеріїв, метод Делфі, дерево рішень, докладні записки, матричне структурування, структурно-функціональне моделювання, метод сценаріїв, шкала оцінок.

Класифікація управлінських рішень відображена в табл. 1.

Таблиця 1. Види управлінських рішень

Класифікаційна ознака	Види рішень
Характер цілей, закладених у рішеннях	Перспективні, поточні, оперативні
Рівень прийняття	Народногосподарські, галузеві, регіональні, місцеві, внутрішньовиробничі
Масштаб здійснення	Глобальні, локальні
Характер проблем	Економічні, соціальні, технічні, організаційні
Ступінь новизни	Стандартні, творчі
Спосіб прийняття	Одноосібні, колегіальні, колективні

 

2. Управління як діяльність реалізується в сукупності управлінських процесів, тобто ціленаправлених рішень і дій, що здійснюються менеджерами у визначеній послідовності і комбінації.

Етапи управлінської діяльності:

Ø отримання і аналіз інформації;

Ø розробка і прийняття рішень;

Ø організація їх виконання;

Ø контроль, оцінка отриманих результатів, внесення коректив;

Ø винагорода або покарання виконавців.

Цілями управлінського процесу є:

Ø зміна або збереження управлінської ситуації;

Ø розробка оптимального рішення;

Ø ефективність управління.

Управлінська ситуація характеризується кількісними і якісними показниками:

Ø гострота;

Ø місце і причини виникнення;

Ø коло учасників;

Ø важливість;

Ø складність;

Ø перспективи розвитку.

До елементів процесу управління відносять управлінські роботи, які класифікують за певними ознаками:

Ø по цільовому призначенню (передбачення, активізація, контроль);

Ø за часовим горизонтом (перспективні, тактичні, оперативні);

Ø по етапам (ціленаправлення, аналіз ситуації, виявлення проблем, пошук рішень);

Ø по направленості (на вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем);

Ø за сферами (економічні, соціальні, технічні);

Ø за об’єктами (виробництво, фінанси, торгівля);

Ø за організаційною роллю (диференційні, інтеграційні);

Ø за змістом (комунікаційні, координаційні, контрольно-оціночні, аналітико-конструктивні, інформаційно-технічні).

Кожна робота являє собою самостійний комплекс управлінських операцій (частина процесу, в рамках якого інформація перетворюється або рухається).

Виділяють такі види управлінських операцій:

Ø технічні;

Ø логічні;

Ø творчі.

Управлінська процедура – це документально зафіксована послідовність елементів управлінського процесу, що визначає склад, черговість, зміст складових операції.

Процедура відображає ціль діяльності, виробничі і інформаційні потоки, використовані і розроблені документи, порядок їх проходження, наповнення.

Управлінські процедури призводять до:

Ø раціональної послідовності виконання управлінських робіт;

Ø рівномірної загрузці, одночасних дій персоналу;

Ø економії часу;

Ø обмеженню впливу.

Ще одним елементом управлінського процесу є управлінське обстеження, що являє собою методичну оцінку функціональних зон організації з метою виявлення її сильних (стратегічних і тактичних) сторін.

Управлінське обстеження охоплює такі основні зони підприємства:

Ø виробництво;

Ø фінанси;

Ø маркетинг;

Ø бухгалтерський облік;

Ø потенціал працівників;

Ø економічні зв’язки з іншими фірмами;

Ø імідж фірми.

 

3. Ефективність управлінської діяльності – це часткове або загальне вирішення поставленої задачі, що відображається в очікуваному результаті за рахунок оптимального використання ресурсів.

Вирізняють такі види ефективності управління:

Ø за сферою проникнення (зовнішня або економічна вигода, внутрішня або економічність);

Ø за терміном (тактична, стратегічна);

Ø за часовим лагом (реальна, потенційна).

Способи досягнення ефективності управління:

Ø зниження витрат;

Ø збільшення результату при невисокому зростанні витрат;

Ø збільшення результату при скороченні витрат;

Ø зменшення результату ще при більшому зменшенні витрат.

Вимоги ефективності управління:

Ø формування цілі і тактики фірми;

Ø своєчасність виконання;

Ø свобода вибору поведінки;

Ø управлінська культура.

Умови ефективності управління:

Ø використання нових інформаційних і управлінських технологій;

Ø максимальна автоматизація і комп’ютеризація ділових процесів;

Ø професіоналізм персоналу і управлінців.

Тема 1. Введение в экономику.

Вопросы:

1. Человек в мире экономики.

2. Предмет и метод экономики.

3. Основные закономерности экономической организации общества.

4. Координация выбора в различных хозяйственных системах.

Вопрос 1. В сложном переплетении биологических и социальных, материальных и духовных сторон жизни человека экономика анализирует важнейшую область деятельности людей, а именно сферу производства и распределения жизненных благ в условиях ограниченных ресурсов, без которой были бы невозможны все другие многообразные формы реализации личностных и общественных интересов.

Экономика в изучении человеческого общества исходит из важнейшей предпосылки о том, что человек является одновременно и производителем и потребителем экономических благ. Поэтому человек не только создаёт, но и приводит в действие и определяет способы использования техники и технологии, которые, в свою очередь, предъявляют новые требования к физическим и интеллектуальным параметрам человека.

Стремление человека минимизировать усилия труда заставляло его изобретать новые орудия труда, новые технологии добычи самых необходимых жизненных благ.

Следовательно, теория рыночного хозяйства трактует труд как своеобразный вид издержек, который несёт человек, прежде чем он сможет приобрести необходимое благо.

Таким образом, мы приходим к проблеме мотивации труда, т.е. определению движущих стимулов, побуждающих человека заниматься трудовой деятельностью в самом широком её понимании. История становления и развития цивилизации знает два основных стимула этой деятельности – внеэкономическое и экономическое принуждение к труду.

Внеэкономическое принуждение предполагает личную зависимость работника от работодателя, отсутствие у него экономической, а следовательно, и любой другой, например, политической, религиозной и пр. свободы. Экономическое принуждение к труду возможно лишь при наличии экономической свободы. Принуждение здесь выступает не как разновидность насилия одного человека над другим, а как материальная заинтересованность, которая и заставляет человека трудиться.

Таким образом, характер стимулов трудовой деятельности определяется господствующей системой прав собственности на ресурсы и результаты производства. Здесь же следует отметить, что экономическое стимулирование эффективного труда немыслимо без права частной собственности, явившейся основой экономической свободы.

Многообразие человеческой личности, её неповторимая индивидуальность, разнообразные мотивы её деятельности делают необходимым при научном анализе экономической жизни использовать модель человека, т.е. унифицированное представление о человеке, действующем в определённой системе социально-экономических координат. Модель человека, как и всякая научная модель, построена на некоторых упрощениях. Она включает в себя основные параметры, характеризующие индивидов, и прежде всего, мотивы экономической активности, её цели, а также познавательные, или когнитивные возможности человека, используемые им для достижения поставленных целей. При этом важно отметить, что все гуманитарные науки пытаются понять человека с точки зрения своего предмета и поэтому его облик, создаваемый каждой из этих наук, не может не страдать известной односторонностью.

Экономика выделяет в человеке главным образом то, что отвечает задаче объяснения экономического поведения людей, т.е. индивидуальных и общественных действий в процессе создания различных материальных и духовных благ, их распределения и использования. При этом деятельность отдельных людей и групп людей реализуется в различных хозяйственных системах в условиях ограниченности ресурсов, возможностей альтернативного использования последних и безграничности человеческих потребностей.

Создание модели человека экономической наукой предполагает абстрагирование от многих реально существующих черт и качеств человеческой натуры, всё обилие которых в бесчисленных сочетаниях как раз и характеризует отдельных людей. Но именно это многообразие и разностороннее богатство человеческой личности и не позволяют экономической науке при теоретическом анализе хозяйственной жизни опираться на образы конкретных людей – слишком сложными, противоречивыми и запутанными оказываются их личностные характеристики.

Поэтому модель «экономического человека» отличается от определённой односторонностью, поскольку человек не только реализует себя исключительно в процессе хозяйственной жизни. Однако экономическая деятельность людей – это существенная характеристика реализации человеческой личности, условие, основа и предпосылка всех иных сторон жизни, как отдельного человека, так и общества в целом.

Следует отметить также, что экономика рассматривает модель человека как инструмент исследования, или определённую теоретическую предпосылку. Именно на её основе экономисты-теоретики строят свои многочисленные теории спроса, предложения, конкуренции, прибыли, поведения потребителей и др.

Среди многочисленных направлений «моделирования» человека условно можно выделить три. Различия между ними определяются, во-первых, степенью абстрагирования от многообразия личностных характеристик человека и, во-вторых, учётом экономической, политической и психологической обстановки, в рамках которой осуществляется деятельность людей.

Первое направление «моделирования» человека, рассматривается как теоретическая конструкция, где индивид ведёт себя так, чтобы максимизировать свою полезность в рамках определённых ограничений, основным из которых является его денежный доход.

Анализ экономического поведения людей в рамках первого направления в «моделировании» человека предполагает, использование постулата о рациональном поведении человека, т.е. стремлении индивидуума получать максимальный результат при минимальных затратах в условиях ограниченности используемых возможностей и ресурсов. Рациональный человек в состоянии ранжировать свои предпочтения и стремится к достижению личной цели внутренне непротиворечивым способом. При удовлетворении своих субъективных интересов люди везде оказываются перед необходимостью выбирать альтернативные способы использования ограниченных экономических благ.

При этом принято различать полную, ограниченную и органическую рациональность экономического поведения. Американский экономист Оливер Уильямсон предложил классифицировать эти разновидности рациональности как сильную, полусильную и слабую формы.

Полная или сильная рациональность, как теоретическое допущение, предполагает, что человек наилучшим из возможных образом использует всю имеющуюся информацию и достигает наивысшего разрыва между достигнутыми результатами и произведёнными затратами, т.е. максимум выгоды при минимуме затрат. Ограниченная или полусильная рациональность отражает невозможность при принятии хозяйственных решений использовать всю полноту имеющейся информации из-за трудностей в её сборе и анализе, а также ограниченности познавательных способностей человека. Также ограниченная или полусильная рациональность означает, что человек сознательно стремится к достижению наилучшего варианта, но не имеет при этом всей полноты информации. В условиях ограниченной или полусильной рациональности человек уже не максимизирует свою полезность, например, доход, богатство, наслаждение и др., а только лишь занимается поиском первого доступного ему уровня удовлетворения. Сама процедура поиска удовлетворительного результата оказывается в центре внимания при исследовании экономического поведения.

В случае органической или слабой рациональности особое внимание уделяется соблюдению формальных и неформальных правил поведения, которым следует человек. Рациональность выбора может быть ограничена либо находиться под юридическими запретами или традициями. Гипотеза органической или слабой рациональности предполагает, что взаимодействие людей рационализируется формальными и неформальными, например, моральными правилами поведения, сложившимися эволюционным путём институтами человеческого общества.

Итак, описанная выше модель «экономического человека» при первом её направлении, предполагает рационально-мыслящего, т.е. максимизирующего свои выгоды и минимизирующего затраты человека, свободного в выборе поставленных целей и способов их достижения и обладающего всей полнотой информации.

Второе направление «моделирования» человека, представляется более сложным и основанным на уже известной гипотезе ограниченной или полусильной рациональности. В этих моделях общество имеет более сложную структуру, для поддержания которой в состоянии равновесия требуется вмешательство государства в экономические отношения.

Третье направление «моделирования» человека, представлено принципиально новой разновидностью модели «экономического человека», отражающей современные реалии. Для неё характерно изменение мотивации деятельности по сравнению с моделью «рационального максимизатора», т.е. возрастание значения не столько материальных, сколько духовных потребностей личности. Новую модель отличают многообразие и динамизм потребностей, главной из которых является потребность в свободе самовыражения, установления связей с другими людьми, свобода духовного самоопределения, свободного выбора типа культуры и общественно-политических взглядов. Эта модель социально-индивидуального человека, которая предполагает, что общество основанное на демократических началах с развитыми межгрупповыми связями и размытыми, нежёсткими границами между социальными общностями.

Осуществляя свой выбор в мире ограниченных ресурсов, человек в любой хозяйственной системе стремился свести к минимуму свои издержки и достичь максимума в получении выгоды. Универсальность этого принципа позволила учёным применить его не только в рамках экономики, но и попытаться объяснить мотивы человеческих действий в других, не экономических сферах жизни. Выдающейся вклад в такого рода исследования внёс современный американский экономист Гэри Беккер. Он дал оригинальное объяснение таким ситуациям, как принятие решений в использовании экономического подхода к анализу не экономических сторон жизни людей.

Эта модель отражает в обобщённой форме основные параметры, присущие «человеческому фактору» в хозяйственном процессе. Знание её позволяет не только реально оценивать роль человека в экономике на различных стадиях развития цивилизации, но и формировать наиболее оптимальные направления в экономической политике, прогнозировать с достаточной степенью вероятности последствия тех или иных экономических решений.