По забезпеченню потреб оборони

Підприємства, установи і організації виконують державні за­мовлення і договори по виробництву й поставці озброєння та ін­шої продукції, для потреб оборони, здійснюють наукові дослід­ження і розробки, створюють і підтримують у готовності необхід­ні мобілізаційні потужності і резерви, виконують військово-транс-портні зобов'язання та інші завдання згідно з мобілізаційними планами, несуть необхідні витрати для потреб оборони, визначені чинним законодавством.

Стаття 12. Обов'язки громадян

Захист Батьківщини є конституційним обов'язком громадянина України.

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ

Стаття 13. Збройні Сили України

Збройні Сили України — це військова державна структура, яка призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й неподільності України від нападу ззовні. У випадку 'війни свої завдання вони виконують у тісній взаємодії із Прикордонними військами України, Службою Національної безпеки України та ін­шими військовими формуваннями.

Принцип побудови Збройних Сил України, їх чисельність та склад, порядок комплектування, дислокації та мобілізації визна­чаються Законом про Збройні Сили України та іншими актами законодавства України.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

«ПРО ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ»

від 6 грудня 1991 року

Україна як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права, виходячи з того, що оборона країни є справою всього народу України, проголошує про створення власних Збройних Сил.

Стаття 1.

Збройні Сили України призначені для збройного захисту не­залежності, територіальної цілісності та недоторканості України.

Стаття 2.

Питання використання Збройних Сил України для виконання •завдань, не пов'язаних з обороною держави, вирішується виключ­но Верховною Радою України, а у випадку, передбачених Зако-яом України «Про надзвичайний стан», — Президентом України.

С т а тт я З

Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність яа основі:

демократії і гуманізму;

верховенства закону;

підзвітності конституційним органам законодавчої й виконав­чої в^іади;

єдиноначальності і колегіального вироблення рішень;

загального військового обов'язку громадян України;

добровільності вступу на кадрову військову службу;

дотримання військової дисципліни;

гласності в діяльності Збройних Сил України та збереження державної і військової таємниці;

позапартійності;

гарантованого соціально-правового захисту військовослуж­бовців.

С т а т т я 4

Загальна структура Збройних Сил України, види Збройних Сил України, роди військ (сил), їх чисельний склад, озброєння, фінансове та матеріально-технічне забезпечення затверджуються Верховною Радою України за поданням ПрезидентаУкраїни.

До складу Збройних Сил України входять такі види:

Сухопутні війська (Війська наземної оборони),

Війська повітряної оборони (Військово-Повітряні Сили і Сили протиповітряної оборони),

Військово-Морські Сили.

Стаття 5

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Головнокомандуючий Збройними Силами України й Голова Ради оборони України.

С т а т т я 6

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійс­нюється Міністерством оборони України.

Функції та повноваження Міністерства оборони України по керівництву Збройними Силами визначаються на основі цього Закону, Закону України про оборону, інших законодавчих актів України та Положенням про Міністерство оборони України, яке затверджується Президентом України.

Стаття?

Структура Міністерства оборони України, інших органів вій­ськового управління затверджується Кабінетом МіністрівУкраїни за поданням Міністра оборони України.

С т а т т я 8

Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'я­зок і військову службу».

Для забезпечення життєдіяльності військ до ЗбройнихСилУкраїни приймаються працівники за укладеним трудовим догово­ром, робота яких регулюється законодавством України про працю.

Дислокація та розташування військових об'єднань, з'єднань, частин і підрозділів здійснюються відповідно до вимог воєнної доктрини, стратегічних і оперативних планів, розроблюваних Міністерством оборони України.

Зміни в дислокації та розташуванні військ та з'єднання і вище Міністерство оборони України здійснює з дозволу Президента України.

Склад, структура, дислокація, завдання та забезпечення військ, які входять до системи стратегічних сил стримування, визнача­ються і здійснюються на основі міждержавних договорів.

Статут Збройних Сил, тимчасово дислокованих на території України, визначається законодавчими актами України.

Стаття 10

Збройним Силам України дозволяється господарська діяль­ність, якщо вона не позначається на їх боєготовності та боєздат­ності. Порядок здійснення господарської діяльності визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 11

У Збройних Силах України використовується державна мова відповідно до чинного законодавства.

Військово-патріотичне виховання військовослужбовців здійс­нюється на національно-історичних традиціях народу України.

Діяльність будь-яких політичних партій і рухів у Збройних Силах України забороняється.

Стаття 12

Нагляд за дотриманням законодавства у діяльності Збройних Сил України здійснює Генеральний прокурор України та уповно­важені ним прокурори.

 

1.3. Основи військової доктрини, роль та завдання Збройних Сил у загальній системі забезпечення безпеки України

ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

(Затверджена Постановою Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 року)

Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів.

Україна може і повинна стати впливовою державою, здатною виконувати значну роль у забезпеченні політичної, економічної і воєнної стабільності в Європі та в усьому світі.

Проголошуючи свою воєнну доктрину, яка має оборонний характер, Україна виходить з того, що вона не є потенційним противником жодної конкретної держави.

Свою воєнну безпеку Україна розглядає, як стан воєнної захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність затверджених Верховною Радою України основоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

 

ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

Воєнно-політичні цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечення національної безпеки

Головною метою воєнної політики України є гарантування національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози, Відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручан­ня у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зафіксованих, зокрема, у Статуті Орга­нізації Об'єднаних Націй (00Н), Хельсінському заключному акті та документах Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

Здійснюючи свій зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами, Україна:

не висуває територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

суворо дотримується принципу недоторканості існуючих дер­жавних кордонів;

поважає державний суверенітет і політичну незалежність ін­ших держав і визнає за ними право на вирішення всіх питань своєї національної безпеки відповідно до своїх інтересівбез на­несення шкоди безпеці інших держав;

сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил і озброєнь у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави;

обстоює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнарод­ного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобо­в'язань про взаємний ненапад;

будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної орієнтації на взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін;

забороняє застосовувати власні Збройні Сили длярозв'язанняполітичних завдань на своїй території;

виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території та на територіях інших держав без їх на те згоди;

виключає своє одностороннє повне роззброєння.

Україна виступає за створення всеохоплюючих систем універ­сальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки.

Дотримуючись позаблокового статусу, Україна сприяє створен­ню надійних міжнародних механізмів та загальноєвропейської структури безпеки на двосторонньому, регіональному і глобально­му рівнях з метою зміцнення довір'я і партнерства на основі принципів взаєморозуміння і відкритості у воєнно-політичній діяльності.

Причини воєнної небезпеки. Ставлення України до війни.

Основними причинами війн і воєнних конфліктів можуть стати економічні, політичні, територіальні, національно-етнічні, релігійні або інші суперечності, які державами не завжди розв'язуються безконфліктно.

Своїм потенційним противником Україна вважатиме державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України, веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси.

і Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне вирішувати всі міжнародні спори та конфлікти виключно політичними методами.

Україна бере участь у скороченні військ 1 звичайних озброєнь на основі відповідних міжнародних угод, враховуючи при цьому необхідність підтримки власної обороноздатностіна належному рівні.

Поважаючи право на свободу суспільно-політичного вибору кожною державою, Україна виключаєвоєнне втручанняв їївнутрішні справи.

Головна мета України у можливій війні полягає у відбитті збройної агресії, захисті державного суверенітету, політичної не­залежності, територіальної цілісності та якнайшвидшому припи­ненні політичними і дипломатичними засобами воєнних дій.

Україна застосовує свої Збройні Сили виключно у випадках збройної агресії проти неї та посягань на її територіальну ціліс­ність, недоторканість державних кордонів або при виконанні своїх міжнародних зобов'язань.

Держава та її збройні сили в разі виникнення війни суворо дотримуватимуться своїх зобов'язань, передбачених міжнародни­ми угодами щодо захисту жертв збройних конфліктів.

1.3. Ставлення України до ядерноїзброї та інших видів зброїмасового знищення

Виходячи з катастрофічних наслідків для всього людства ядер­ної війни, Україна вважає застосування ядерної зброї неприпус­тимим.

Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності активно ви­ступає за загальне ядерне роззброєння. Ставши в силу історичних обставин власником ядерної зброї, успадкованої нею від колиш­нього СРСР, Україна ніколи не санкціонує її застосування, ви­ключає з арсеналу своєї зовнішньої політики загрозу використан­ня ядерної зброї.

Україна має намір у майбутньому стати без'ядерною державою. Україна пов'язує скорочення та знищення ядерної зброї, яка розташована на її території, з адекватними діями інших ядерних держав та наданням ними і світовим співтовариством надійних гарантій її безпеки.

Україна виступає проти розповсюдження технологій виробниц­тва ядерної, хімічної та біологічної (бактеріологічної) зброї.

ВОЄННО-ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ

Основні напрями забезпечення воєнної безпеки

Основними завданнями забезпечення воєнної безпеки є:

у мирний час—прогнозування мети і характеру можливої вій­ни для її запобігання, будівництво власних Збройних Сил у межах взятих на себе міжнародних зобов'язань, створення і підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування зброй­ної агресії, забезпечення недоторканості державних кордонів у повітрі, на суші і морі, припинення можливих провокацій та по­сягань на суверенітет країни, підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої дер­жави (коаліції держав) із повітряно-космічного простору, суші або моря.

У воєнний час—мобілізаціявсіх матеріальнихта людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України. Воєнна безпека України досягається за рахунок:

єдиних політико-дипломатнчних зусиль, спрямованихна зни­ження рівня воєнного протистояння;

створення зон, вільних від зброї масового ураження, регіональ­них систем безпеки;

активних колективних акцій для вирішення конфліктів, що виникають;

наявності 'військ постійної готовності та резервів, які за своєю чисельністю,: оснащенням, бойовою злагодженістю і ступенем роз-горнутості забезпечували б відбиття агресії;

відмобілізування і стратегічного розгортання всіх видів Зброй­них Сил та організованого вступу держави у війну;

здатності вести воєнні дії на суші, морі, у близькомукосмосі та повітрі;

забезпечення високого рівня морально-психологічної і профе­сійної підготовки особового складу до виконання завдань зброй­ної боротьби за будь-яких умов бойової обстановки;

оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної бо­ротьби;

готовності виділити відповідні військові контингенти до складу військ 00Н для проведення згідно з рішенням Ради Безпеки воєнних дій з метою припинення агресивних дій окремих держав або груп держав, а також підтримання миру і безпеки в різних регіонах.

Завдання Збройних Сил та принципи їх будівництва

Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканості України, їх розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікова­ними Україною міжнародними договорами та угодами з військо­вих питань.

Основними принципами будівництва Збройних Сил є:

проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуван­ням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

комплектування їх на основі загального військового обов'язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

військово-патріотичне виховання допризовної та призовної мо­лоді, особового складу на національно-історнчних традиціях;

вирішення комплексу питань, пов'язаних з соціальним захис­том військовослужбовців;

повна департизація (заборона військовослужбовцямбратиучасть у діяльності політичних партій і рухів).

Збройні Сили України мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування і об'єкти, необхідні для за­безпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками будівництва Збройних Сил України є: бойо­ва здатність, бойова ефективність, бойова стійкість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, готовність до відмобілізу­вання і виконання бойового завдання.

 

Підготовка Збройних Сил до захисту від агресії.

Бойова готовність, дислокація Збройних Сил на території Ук­раїни визначаються необхідністю організації ефективної оборони сухопутних та морських кордонів на всіх напрямках і забезпечен­ня повітряно-космічної оборони важливих адміністративних цент­рів, промислових і потенційно небезпечних об'єктів.

У збалансованому будівництві видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ пріоритет у розвитку віддається високоточній зброї підвищеної могутності, силам і засобам роз­відки, повітряно-космічної оборони, радіоелектронної боротьби, ракетним військам, авіації та аеромобільним частинам, перспек­тивним типам надводнихкораблів і підводних човнів.

Збройні Сили України оснащуються єдиними системами авто­матизованого управління, зв'язку, електронно-вогневої дії та мет­рологічного забезпечення. В інтересах усіх видів Збройних Сил і родів військ на території України створюється єдиний інформацій­ний простір.

Збройні Сили України у процесі оперативно-тактичної, мобілі­заційної та бойової підготовки оволодівають оборонними, контр-наступальними та наступальними видами дій. При цьому вони готуються до вибору ефективних форм і способів воєнних дій, які відповідають обстановці, що склалася, забезпечують перехоплення ініціативи у противника та її утримання.

Система навчання і виховання кадрів у Збройних СилахУк­раїни є складовою частиною загальнодержавної системи освіти і забезпечує підготовку військових фахівців у мирний і воєнний час.

Разом із Збройними Силами України у воєнний час діють Прикордонні війська, Служба безпеки, Війська внутрішньої і конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ.

ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

Мета і принципи военно-економічної політики

Мета воєнно-економічної політики України полягає у підтри­манні належної обороноздатності держави при раціональному об­сязі воєнних витрат. При цьому власний науково-технічний і ви­робничий потенціал орієнтується на збереження і розвиток сучасних високоефективних технологій та створення на їх основі систем озброєння, які в рамках діючих політичних, економічних, міжнародно-правових на інших обмежень дають можливість ефек­тивно розв'язувати завдання, поставлені Збройним Силам.

Основними принципами воєнно-економічної політики України є:

забезпечення максимальної ефективності воєнного виробництва за умови обмеженості фінансових і матеріальних ресурсів;

застосування конкурсного підходу до розробки та виробництва нових систем озброєння і військової техніки;

використання контрактного підходу до виконання замовлень Міністерства оборони;

досягнення високої технологічностісистем озброєння і потріб­ного рівня уніфікації їх елементів;

екологічно безпечна і економічно вигідна утилізація систем. озброєння і військової техніки, що підлягають ліквідації;

раціональна конверсія воєнного виробництва.

Науково-технологічними пріоритетами є технологіїподвійного

(військового і цивільного) призначення та новітні (конкуренто­здатні) технології, в яких Україна досягла або може досягти сві­тового рівня.

Військово-технічними пріоритетами є озброєння і військова техніка, які підвищують вогневу міць і мобільність військ (сил), а також системи озброєння, що мають конкурентоздатність на світовому ринку.

Оснащення Збройних Сил сучасними системами озброєння і військовою технікою може здійснюватись шляхом:

власного виробництва;

розробки та виробництваспільно з іншими державами;

закупівлі за кордоном.

Першочерговим фінансуванням користуються програми мате­ріального і соціального забезпечення особового складуЗбройнихСил.

Підготовка держави і населення до оборони

Готовність держави до оборони забезпечується в мирний час шляхом побудови стійкої системи державного І військового управ­ління, створення виробничих потужностей, мобілізаційних запасів матеріальних ресурсів, а також завчасною підготовкою національ­ного; господарства до забезпечення потреб населення, Збройних Сил та інших військових формувань.

Система мобілізаційної підготовки національного господарства узгоджується з системою мобілізаційного розгортання військ (сил) •та цивільної оборони з метою підвищення стійкості економіки ї розгортання масового воєнного виробництва.

Підготовка національного господарства до процесу матеріаль­ного забезпечення військ (сил) досягається шляхом:

створення мобілізаційних запасів озброєння, військовоїтехні­ки та інших матеріальних засобів, у тому числі в районах зосеред­ження (бойового призначення) військ (сил);

створення (удосконалення) інфраструктури держави для ус­пішного виконання завдань військами (силами);•

завчасної підготовки транспорту для перекиданнявійськ (сил) у райони збройної агресії;

удосконалення системи забезпечення військ (сил) матеріаль­ними засобами.

Належний рівень військової підготовки військовозобов'язаних досягається оволодінням наявними в Збройних Силах засобами збройної боротьби.