Розрахунки за інкасовими дорученнями

Інкасо (англ. «collection», фр. «encaissement») є однією із найста­ріших банківських операцій. На відміну від розрахунків за акредити­вом, при використанні сторонами за договором розрахунків у формі інкасо уповноважена на отримання платежу сторона (продавець), ви­конавши зобов'язання за договором, доручає банку отримати платіж від іншої стороні (покупця), при цьому пред'являючи для підтвер­дження виконаних зобов'язань відповідні документи. Що стосується поняття «інкасо», то воно надається як на законодавчому, так і на доктринальному рівнях. Так, згідно з Інструкцією інкасування (інка­со) є здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахун­ковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних доку-

ЗОБО В 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 409

ментів на інших умовах. Відповідно до ст. 1099 ЦК у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дору­ченням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Банк-емітент, який одер­жав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Надане поняття максимально набли­жується до міжнародних стандартів¹. Із змісту зазначеної статті ви­пливає, що відносини, які виникають між клієнтом і банком-емітен­том, відносяться до договору доручення. Однак в юридичній літера­турі існує інша точка зору, згідно з якою конструкція договору дору­чення не враховує усього комплексу правових відносин по інкасо². Раніше висловлювалась ще одна точка зору, згідно з якою розрахун­кові операції по інкасуванню банком коштів платника були віднесені до односторонніх правочинів³. Не можна вважати цю позицію вір­ною, оскільки правовідносини, які виникають між клієнтом і банком, мають договірний (двосторонній) характер і тільки при згоді банку може бути виконано доручення клієнта. При відсутності будь-якого документа чи невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню на банк покладено обов'язок негайно повідо­мити про це клієнта. Л. Г. Єфімова вважає інкасові операції абстракт­ними правочинами, незалежно від договору між платником і отриму­вачем коштів, за яким здійснюються розрахунки. Це пов'язано з тим, шо банк-емітент, виконуючий інкасове доручення від імені свого клієнта та за його рахунок, є його представником⁴.

Отже, правову природу інкасо необхідно розглядати з двох пози­цій: як договір доручення і як право чин особливого роду, в якому по­винні мати місце два правоприпиняючі факти: з боку довірителя - це отримання вигоди від правочину, а з боку платника - отримання пра­ва власності на товар. Причому дія доручення стосовно банку припи­няється виконанням інкасового доручення банком-посередником, а правовідносини між платником і довірителем за інкасо зберігаються до виникнення названого фактичного складу.

Серед загальних ознак, притаманних інкасо, слід виділити: дору­чення клієнта банку отримати (інкасувати) кошти від платника чи отримати згоду виплатити гроші (акцепт платежу); виконання до­ручення за рахунок клієнта; виконання доручення банком-ремітен-том самостійно або за допомогою інкасуючого банку.

Суть інкасо, таким чином, полягає в тому, що інкасо - це банків­ська операція, в якій сторона, яка виконала свої обов'язки за догово-

¹ Уніфіковані правила по інкасо / Міжнародна торгівельна палата, Міжнародний
договір від 1 січня 1979 р. № 322.

² Иванов Д. 77., Волков Л. Б., Титова Г. А. и др. Валютные отношения во внешней
торговле СССР: правовые вопросы. - М., 1968. - С. 143.

³ Флейшиц Е. А. Расчетные и кредитные правоотношения. - М., 1956. - С. 56.

⁴ Ефимова Л. Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной
практики. - М., 2000. - С. 128.