НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ. Моральна шкода полягає: а) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) удушевних

 

Моральна шкода полягає: а) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; в) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; г) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).

З наведених законоположень можна зробити висновок, що мо­ральна шкода - це фізичні або душевні страждання, завдані фізич­ній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю (ч. 1 ст. 1167 ЦК), якими порушуються її особисті немайнові пра­ва або які посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності, ділової репутації фізичної або юри­дичної особи.

Звідси можна зробити висновок, що сама по собі моральна шкода немайнова і полягає в негативних наслідках, що можуть мати місце в особистій немайновій сфері потерпілого. При цьому зазначені на­слідки можуть виникати не тільки у разі ушкоджень немаинових благ (здоров'я, честі, гідності, ділової репутації тощо), а й у зв'язку із зни­щенням чи пошкодженням належного фізичній особі майна, яке для неї мало значну особисту цінність, скажімо, як пам'ять про близьку людину. Суттєвим тут є також те, що зазначена шкода може полягати у посяганні на немайнові блага, безпосередньо належні не тільки са­мому потерпілому, а й членам його сім'ї чи близьким родичам, у зв'язку з чим потерпілий зазнає душевних страждань.

Незважаючи на те, що моральна шкода є немайновою, відшкоду­вання її здійснюється грішми або іншим майном, незалежно від май­нової шкоди, яка підлягає відшкодуванню (чч. 3,4 ст. 23 ЦК).

У цьому зв'язку виникає питання: якщо законодавець використо­вує в нормах поняття «майнова шкода» та «моральна шкода», то чи не йдеться при цьому про два різновиди наслідків одного і того ж пра­вопорушення, чи йдеться все ж таки про єдину категорію, охоплюю­чу як майнову, так і немайнову (моральну) шкоду?

Відповідаючи на поставлене питання, слід відмітити, що за ло­гікою гл. 82 ЦК, названої «Відшкодування шкоди», два поняття -майнова шкода і шкода моральна підпорядковані загальному понят­тю «шкода», усередині якого вони не ототожнюються, оскільки від­ображають різні грані можливого, але для потерпілого завжди нега­тивного наслідку дій чи бездіяльності причетних до його настання суб'єктів права (заподіювачів шкоди). Тому шкода, як одна із загаль­них умов виникнення деліктного зобов'язання - категорія збиральна, охоплюча два різновиди втрачених потерпілим благ. У рамках за­гального поняття «шкода» підставою для розмежування його складо­вих є також конституційні положення про те, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самовряду-

вання матеріальної та моральної шкоди,завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійс­ненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції"), що у разі скасу­вання вироку суду як неправосудного держава відшкодовує мате­ріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ст. 62 Конституції).

Стосовно протиправності поведінки суб'єкта права, відповідаль­ного за завдану майнову чи моральну шкоду, як умови виникнення обо­в'язку з відшкодування завданої шкоди, слід відмітити, що завдання шкоди - явище завжди негативне. З цього, однак, не випливає, що будь-яке завдання шкоди породжує зобов'язання з її відшкодування.

Покладення обов'язку відшкодувати завдану майнову чи мораль­ну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була виклика­на протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. На проти-правність поведінки особи, що завдала шкоди, як на умову настання обов'язку з відшкодування вказують статті 1188,1167 ЦК, зазначаю­чи при цьому, що шкода, завдана неправомірними діями, відшкодо­вується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Отже, відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, є винят­ком із загального правила про відшкодування протиправно завданої шкоди.

В актах цивільного законодавства відсутнє визначення поняття протиправності. Однак зрозуміло, що протиправною завжди стає по­ведінка, якщо суб'єкт права порушує встановлену нормою права забо­рону. Наприклад, забороняється задоволення прохання фізичної осо­би про припинення її життя (ч. 4 ст. 281 ЦК), вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи ліку­вання фізичної особи (ч. 2 ст. 286 ЦК) тощо. Поряд з цим необхідно відмітити, що протиправність поведінки не вичерпується порушенням встановлених правовими нормами заборон. Вона супроводжується та­кож порушенням охоронюваних законом суб'єктивних прав потер­пілого. Такими суб'єктивними правами можуть бути абсолютні права потерпілого: особисті немайнові права (статті 269-271 ЦК), право власності (статті 316, 317, 319 ЦК), право інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК) тощо. Тому, скажімо, позбавлення власника права влас­ності на майно буде протиправним не тільки тому, що тим самим здій­снюється порушення правової норми (ч. 1 ст. 391 ЦК), а й тому, що та­кою дією порушується суб'єктивне право власника на майно.

Таким чином, протиправною поведінкою, з якої виникає обов'язок відшкодувати завдану нею шкоду, є поведінка, якою порушується право як у об'єктивному його значенні, так і суб'єктивне право по­терпілого.

Існує три форми протиправної поведінки,внаслідок якої може бути завдана шкода: а) рішення; б) дії; в) бездіяльність.

Рішення і дії як форми вияву протиправної поведінки у більшій