Відшкодування шкоди, завданої актами1 законодавчої та виконавчої влади

Чинний ЦК ознаменував новий етап на шляху вдосконалення регу­лювання відносин з відшкодування шкоди, завданої владною діяль­ністю. Зберігаючи ідею поділу зобов'язань з відшкодування шкоди залежно від того, чи була вона завдана у сфері владно-розпорядчих відносин, чи у сфері судово-прокурорської і досудово-слідчої діяль­ності, новий ЦК інакше, ніж його попередники (Цивільні кодекси УРСР від 16 грудня 1922 р. і від 18 липня 1963 p.), вирішує питання щодо регулювання відносин, що виникають внаслідок завдання шко­ди діяльністю, пов'язаною із здійсненням владних функцій. Насампе­ред значно ширшим стало коло суб'єктів зобов'язання. До фізичних осіб, які мають право отримувати відшкодування шкоди, завданої ак­тами влади, приєдналися також особи юридичні. Зобов'язаними цю шкоду відшкодовувати стали: держава, Автономна Республіка Крим, органи місцевого самоврядування. Крім того, в цьому плані ЦК торк­нувся усіх гілок влади, передбачених у ст. 6 Конституції України. Зав­дяки цьому здобули втілення у приватно-правову сферу наступні ідеї про те, що: а) конституційні права і свободи гарантуються і не мо­жуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існую-

¹ Від лат. actum - дія, документ, вияв якої-небудь діяльності.

 

508

Розділ XVI

чих прав і свобод (ст. 22); б) кожен має право на відшкодування за ра­хунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи без­діяльністю органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх пов­новажень (ст. 56).

Існує три наступних рівня суб'єктів права, відповідальних за шко­ду, завдану актами влади: а) держава; б) Автономна Республіка Крим; в) органи місцевого самоврядування. Всі вони є суб'єктами публічно­го права.

Характерною особливістю актів влади є те, що суб'єкти приватно­го права (фізичні та юридичні особи), яким ці акти адресовані або прав та інтересів яких вони торкаються, зобов'язані підкорятися їм. Вони вчиняються у сфері державної (законодавчої або виконавчої) влади, при здійсненні якої заподіювач і потерпілий перебувають у відносинах влади і підлеглості. У цьому відношенні винятку не скла­дають також акти органів місцевого самоврядування. Останні до ор­ганів влади не належать. Проте вони можуть здійснювати повнова­ження органів виконавчої влади відповідно до закону (чч. 3,4 ст. 143 Конституції)- В межах повноважень, визначених законом, органи місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч. 1 ст. 144 Конституції). Владно-розпорядчі акти можуть бути вчинені також посадовими і службовими особами, які здійснюють функції влади, обіймають по­сади, згідно з якими мають повноваження виконувати організаційно-розпорядчі функції, шляхом усних чи письмових розпоряджень, обо­в'язкових до виконання тими, кому вони адресовані.

Виконувані органами влади та їх посадовими і службовими особа­ми функції носять публічно-правовий характер. Фактично вони діють від імені владних публічно-правових утворень: держави, Автономної Республіки Крим, а посадові і службові особи - від імені органів міс­цевого самоврядування. Саме за цієї причини останні і стають зо­бов'язаними відшкодувати шкоду, якщо буде встановлено, що вона була завдана рішеннями зазначених органів, діями чи бездіяльністю їх посадових і службових осіб, що є незаконними. Вчинені акти вла­ди, що є законними, як правило, не породжують зобов'язання з від­шкодування завданої ними шкоди, якщо винятку із цього правила не передбачає сам закон. Такий виняток існує і стосується він лише актів законодавчої державної влади.

Так, зокрема, відповідно до ст. 1170 ЦК у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власни­кові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.

Характерними для наведеного недоговірного зобов'язання держа­ви відшкодувати шкоду, завдану внаслідок прийняття закону, яким припиняється право власності на певне майно, є наступні ознаки: а) шкода у даному разі завдається законним актом, видання якого є

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 509

складовою частиною компетенції тільки законодавчого органу дер­жавної влади - Верховної Ради України (п. З ст. 85 Конституції); б) завдання шкоди полягає у припиненні права власності особи на певне майно (річ), перехід якого, скажімо, у власність держави не означає переходу від власника права на об'єкт права інтелектуальної власності; в) законність (правомірність) завдання у даному разі май­нової шкоди, виводить зобов'язання з її відшкодування за межі де­ліктного і, з точки зору ч. 4 ст. 1166 ЦК, є винятковим; г) припинення права власності на майно носить примусовий характер, можливість застосування якого, як винятку із загального принципу цивільного за­конодавства України про неприпустимість позбавлення права влас­ності (ч. 4 ст. 41 Конституції, ст. З ЦК), пояснюється мотивами су­спільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування. Примусове від­чуження об'єктів приватної власності допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (ч. 7 ст. 41 Конституції).

Правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичай­ної екологічної ситуації визначається виключно законами України (п. 19 ст. 92 Конституції), на підставі яких майно може бути примусо­во відчужене у власника у порядку реквізиції (ст. 353 ЦК) або можуть бути мобілізовані і використані ресурси підприємств, установ і орга­нізацій незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних, ситуацій з обов'язковою компенсацією по­несених втрат (п. 6 ст. 17 Закону «Про правовий режим надзвичайно­го стану» від 16 березня 2G00 р.)¹.

Дещо інакше регулюються відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок діяльності органів виконавчої влади, яку інколи називають діяльністю у сфері адміністративного управління². Йдеться, зокрема, про наступні три можливих різновиди ситуацій, за наявності яких шкода, завдана внаслідок діяльності органів виконав­чої влади, підлягає відшкодуванню: а) у разі завдання шкоди незакон­ними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого са­моврядування (ст. 1173 ЦК); б) у разі завдання цими органами шко­ди в результаті прийняття ними нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК); в) у разі завдан­ня шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадо­вої або службової особи зазначених вище органів виконавчої влади (ст. 1174 ЦК).

Загальною особливістю зобов'язань з відшкодування шкоди, зав­даної у кожній із наведених ситуацій, є те, що для здійснення цього відшкодування доказу потребує найперше не сам факт завдання шко-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 23. - Ст. 176.

² Див., напр.: Харитонов Е. О.. Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины. -
Харьков, 2004. - С. 878.