Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
Поняття «джерело підвищеної небезпеки» вперше знайшло своє законодавче застосування у Цивільному кодексі РРФСР 1922 р. Згодом його сприйняли відповідні статті цивільних кодексів інших союзних республік, у тому числі й ст. 404 Цивільного кодексу УРСР, який набрав чинності 16 грудня 1922 р. Передбачалося зокрема, що особи та підприємства, діяльність яхих пов'язана з підвищеною не- безпекою для оточуючих, відповідають за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, умислу чи грубої необережності потерпілого. Малися на увазі залізниці, трамвай, фабрично-заводські підприємства, торговці горючими матеріалами, утримувачі диких тварин, особи, які забудовують будівлі та інші споруди, тощо. Подібна норма зберігалася і під час другої кодифікації цивільного законодавства, розпочатої прийняттям у 1961 р. Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, а услід за Основами -Цивільних кодексів колишніх союзних республік, у тому числі Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Змістовної суті цього поняття у зазначених законодавчих актах не визначалось. І в цьому була чи не найголовніша причина тих дискусій, які довгий час тривали у циві-лістичній доктрині навколо питання щодо поняття джерела підвищеної небезпеки. Цивілістика напрацювала кілька теорій із зазначеного приводу: а) теорія предмета,відповідно до якої предмети матеріального світу, перебуваючи у певному кількісному та якісному стані, можуть створювати підвищену небезпеку для оточення1; б) теорія діяльності,яка розгладає джерело підвищеної небезпеки як діяльність юридичних чи фізичних осіб, що пов'язана з певними не завжди підконтрольними людині предметами2; в) теорія подвійності,за якою джерелом підвищеної небезпеки може бути як діяльність, так і певний об'єкт3; г) теорія речей, що перебувають у русі,відповідно до якої тільки речі, що перебувають у експлуатації можуть створювати підвищену небезпеку для оточення4; д) теорія властивостей,що вбачала підвищену небезпеку не у самих предметах, а у їхніх властивостях5. Одна із наведених теорій (теорія діяльності) здобула перевагу при законодавчому визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки. Так, відповідно до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. 1 Красавчиков О. А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной 2 Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. - К., 1998. - 3 Шиминова М. Я. Гражданско-правовые гарантии охраны здоровья и имущества 4 Майданик JI. А., Сергеева Н. Ю. Материальная ответственность за повреждение 5 Маслов В. Ф. Обязательства из причинения вреда. - Харьков, 1961. - С. 24. 520 ______________________________________________________ Розділ ХМ З наведеного поняття джерела підвищеної небезпеки бачимо, що не проігноровані також інші із зазначених вище концепції. Це природно, оскільки діяльність, про яку йдеться, пов'язана з певним майном, залежно від специфічних ознак цього майна діяльність набуває класифікаційних ознак. Класифікація (види) джерел підвищеної небезпеки - питання актуальне. Законодавче визначення поняття джерела підвищеної небезпеки обумовлює необхідність внесення деяких уточнень в існуючу раніше класифікацію цих джерел. В умовах, коли у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки домінувала «теорія предмета», вирішення цього питання здійснювалося шляхом визначення певнюо)знак, за якими відповідні предмети об'єднувалися у певні групи. Йдучи саме таким шляхом, російський дослідник О. О. Красавчиков провів найбільш ґрунтовну і повну класифікацію джерел підвищеної небезпеки. Як прибічник «теорії предмета», він розподіляв джерела підвищеної небезпеки на такі різновиди: а) фізичні; б) фізико-хімічні; в) хімічні; г) біологічні. Фізичні джерела підвищеної небезпеки поділялися на підгрупи: а) механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробнично-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо); б) електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою, більшою, ніж 380 В); в) теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо). Тобто йдеться про джерела підвищеної небезпеки, з боку яких можливий механічний, тепловий, електричний або інший фізичний вплив. До фізико-хімічних були віднесені радіоактивні об'єкти, наприклад, атомні станції. Хімічні джерела підвищеної небезпеки складалися із таких підгруп: а) отруйних (пари йоду, аміак, сірководень тощо); б) вибухонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, газ, денатурат, ефір тощо). До біологічних джерел підвищеної небезпеки віднесені такі їх підгрупи: а) зоологічні (дикі тварини, які перебувають у володінні людини); б) мікробіологічні (штамми шкідливих мікроорганізмів, деякі види бактерій тощо)1. Проведена О. О. Красавчиковим класифікація джерел підвищеної небезпеки не втратила свого значення і тепер. Діяльність, яка відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК визнається джерелом підвищеної небезпеки, небезпредметна (небезоб'єктна). Самі ж об'єкти досить різноманітні. Деякі із них належать до категорії фізичних (транспортні засоби, механізми тощо), інші - до хімічних (наприклад, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні речовини), а деякі - до зоологічних (дикі звірі, служ-
|
