Розділ XVI. відальності не тільки за завдану шкоду, а й за «делікт створення не­безпеки»1.

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ

 

відальності не тільки за завдану шкоду, а й за «делікт створення не­безпеки»¹.

Віднесення вказаного зобов'язання до складу деліктів має спірний характер. Про це свідчить навіть закріплення правових норм, що регу­люють дане зобов'язання в окремій главі, яка передує главі «Відшкоду­вання шкоди». Тобто, якщо б підставою зобов'язання, що регулюється, виступав би делікт, то норми, які регулюють назване зобов'язання, зна­ходились би скоріше в гл. 82 «Відшкодування шкоди».

Крім того, очевидним є той факт, що розглядуване зобов'язання не виступає абсолютною новелою для приватного права: адже римсько­му приватному праву був відомий популярний позов (actio popularis). Різновидом останнього виступав actio depositis et suspensis, який міг подати будь-який бажаючий проти господаря будинку, якщо біля цього будинку що-небудь було поставлене або підвішене так, що мог­ло заподіяти шкоду перехожим (недбало підвішені вивіски і т. п.). Предметом позову було стягнення штрафу в сумі 10 тис. сестерцій². Сплата штрафу, безумовно, стимулювала усунення відповідальною особою загрози заподіяння шкоди.

Правова конструкція, згідно з якою для покладення юридичної відповідальності достатньо діяння без урахування його шкідливого результату, досить давно використовується у кримінальному праві для пояснення існування злочинів із формальним складом. Це такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні на­слідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення за­значених у законі діянь³.

Суб'єктами відповідальності (боржниками) в зобов'язанні по створенню загрози визнаються не лише юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, порушуючи при цьому довкілля, умови безпеки, а будь-яка особа, яка створює загрозу⁴. Хо­ча було висловлено точку зору, що варіант боротьби з деліктами «створення небезпеки (загрози)» за допомогою норм цивільного за­конодавства не є найкращим з можливих. Оптимальнішим було б ін­ше вирішення питання про суб'єкт відповідальності за неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю і майну, а саме визнання таким суб'єктом держави. Така позиція більшою мірою гарантувала б здійс-

¹ Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і
фак. ун-тів / Дзера О. В., Кузнецова Н. С, Луць В. В. та ін. / За ред. О. В. Дзери. - К.:
Юрінком Інтер, 1998. - С 797.

² Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. - М.:
Изд-во Минюста СССР, 1948. - С. 573, 574.

³ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид.
спец. вищ. закладів освіти // Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін. / За ред.
М. І. Баженова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. - Харків: Юрінком Інтер. - Право. -
2001. С 96.

4 Ігнатенко В. М. Зобов'язання із створення небезпеки (загрози) за новим Цивіль­
ним кодексом України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відлов, ред.
В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 53. - С 74.

нення конституційного права на безпечне для життя та здоров'я до­вкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України)¹. Подібний підхід використовувався в російському дореволюційному законодавстві і мав назву «державна винагорода», під якою розумілося зобов'язання держави відповідати за шкоду, заподіяну особам шляхом правомірної діяльності влади. Причому й тоді поставало питання, до якої галузі права належать норми, що його регулюють. В. І. Сінайський зазначав, що в інтересах громадян, усталеності їх прав на винагороду за шкоду цивільному ви­рішенню питання, безумовно, слід віддати перевагу. І тому вилучен­ня державної винагороди зі сфери цивільного права є небажаним².

Однак ЦК визначив у ст. 1163 відповідальною за створення загро­зи фізичну або юридичну особу. Глава 81 ЦК передбачає дві стадії реалізації права фізичних і юридичних осіб на захист від створення загрози їх благам. Перша - вимагати усунення загрози від того, хто її створює (ст. 1163 ЦК). Друга, втілення в життя якої можливе лише у разі невиконання кредитором обов'язку по усуненню загрози, поля­гає в праві кредитора (заінтересованої особи) вимагати від боржника: а) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; б) відшкоду­вання завданої шкоди; в) заборони діяльності, яка створює загрозу (ст. 1164 ЦК).

Раніше в цивільному праві загроза, небезпека розглядались як об'єктивні категорії, реально існуючі за межами свідомості людини, причому існуючі й незалежно від її волі. Небезпека і загроза — це то­тожні поняття, які визначаються як можливість, іншими словами, вірогідність настання невигідних наслідків (шкідливого результату), перетворення цієї можливості в дійсність³.

Стаття 1163 ЦК базується на дещо інших засадах стосовно об'єк­тивності категорії «загроза», оскільки боржником виступає особа, яка створює цю небезпеку і повинна повсякчас контролювати свою діяльність, котра може створити загрозу для оточуючих. Наприклад, це стосується володільця джерела підвищеної небезпеки. Під остан­нім розуміється діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, ви­користанням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК).

¹ Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К.:
Укр. центр правн. Студій, 2000. - С 262.

² Синайский В. И. Русское гражданское право. - Вып. 2: Обязательственное, семей­
ное и наследственное право. - Изд. 2-е испр. и доп. - К.: Типо-лотигр. «Прогресс», -
1918.-С. 169,170.

³ Оиггтихт В. А. Проблема риска в гражданском праве. - Душанбе: «Ирфон»,
1972.-С. 76, 77.

Розділ ХМ

В екологічному законодавстві закріплено визначення поняття «об'єкт підвищеної небезпеки» як об'єкта, на якому використовують­ся, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспорту­ються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені поро­гові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є ре­альною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (ст. 1 Закону «Про об'єкти підвищеної небез­пеки»¹).

Доцільно розглядати поняття джерело і об'єкт відповідно як родо­ве та видове. Тому, що вказаний Закон регулює відносини, поєднані лише з одним видом небезпечної діяльності, пов'язаної з поводжен­ням із небезпечними речовинами, а ст. 1187 ЦК має за мету визначен­ня загального поняття, не вдаючись до вичерпного переліку. Свідчен­ням того, що розглядувані поняття належать до одного виду, є те, що однакові межі відповідальності заподіювача шкоди за ст. 1187 ЦК і ст. 16 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки». Як у першому, так і в другому випадку від відповідальності звільняє лише непере­борна сила або умисел потерпілого.

Зобов'язання зі створення загрози може припинитися вже на пер­шій стадії, після задоволення вимоги заінтересованої особи (ст. 1163 ЦК). На цій стадії загроза небезпеки не призвела до виникнення (за­подіяння) шкоди². Наприклад, в передмісті м. Харкова у сел. Безлю-довка було зупинено сміттєспалювальний завод, який в силу недоско­налості технологічного процесу значно забруднював атмосферу.

На другій стадії, яка починається після незадоволення вимоги³, можуть скластися три правові ситуації залежно від того, завдана шко­да чи ні:

а) загроза життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юри­
дичної особи продовжує існувати, але шкоду не завдано;

б) загроза реалізувалась, тобто призвела до заподіяння шкоди, і не­
гативний вплив на час подання позову на охоронювані блага продов­
жується;

в) шкода заподіяна, але загрозу усунено.

Залежно від цього кредитор обере способи захисту свого поруше­ного права. Звісно, що він може заявити за наявності умов кілька ви­мог одночасно. Наприклад, вимагати заборони діяльності, яка ство­рює загрозу, і відшкодування завданої шкоди.

Цивільний кодекс виходить з того, що створення загрози є делік-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 15. - Ст. 73.

² Висловлена також і інша точка зору про значення ст. 1163 ЦК України, в якій
йдеться радше про саму можливість виникнення відповідних зобов'язань II Цивільний
кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С 751.

³ Закон не встановлює конкретні строки виконання обов'язку боржника в цьому зо­
бов'язанні.

Н ЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗЛННЯ ______________________________________ 477

хом і до його елементів належать наступні юридичні факти: 1) небез­пека (загроза) завдання шкоди нематеріальним та матеріальним бла­гам; 2) створення небезпеки (загрози) завдання шкоди внаслідок порушення екологічних норм, норм техніки безпеки; 3) причинно-не­обхідний зв'язок між створенням небезпеки і небезпекою завдання шкоди.

Що ж до суб'єктивного чинника - вини як юридичного факту зга­даного делікту, то він відсутній і для виникнення відповідальності за створення небезпеки (загрози) достатньо встановлення об'єктивного факту - «створення небезпеки (загрози)»¹.

Оскільки виникнення зобов'язання по усуненню загрози не пов'я­зане з заподіянням майнової або немайнової шкоди, його слід ква­ліфікувати як квазі-деліктне.

Умовою його виникнення виступає створення небезпеки (загрози) життю, здоров'ю або майну фізичної особи чи майну юридичної особи.

Суб'єктами зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юри­дичні особи.

Об'єктами, яким може створюватися загроза стосовно громадян виступають, життя, здоров'я та їх майно, для юридичних осіб - їх майно. Зміст зобов'язання складають: право заінтересованої особи вимагати усунення загрози і обов'язок особи, яка створила загрозу, її усунути. Усунення небезпеки може полягати як у припиненні дій, котрими створюється небезпека, так і у вчиненні дій, наприклад, коли чинником небезпеки є бездіяльність².

При невиконанні вказаного зобов'язання боржником у зазначений судом строк кредитор може використати права, закріплені в ст. 1164 ЦК. Реалізація їх призведе до виникнення нових зобов'язань між тими самими сторонами, але з новими підставами виникнення і змістом.

По-перше, це зобов'язання, підставою якого є неусунення загрози відповідальною особою у строк, встановлений рішенням суду. Зміс­том такого зобов'язання буде право кредитора вимагати від відпо­відальної особи вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози або заборони діяльності, яка створює загрозу, і відповідно обов'язок останньої задовольнити ці вимоги.

По-друге - зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої вна­слідок неусунення загрози (абз. 2 ч. 1 ст. 1164 ЦК). Підставою цього зобов'язання виступає делікт, і відшкодування шкоди відбувається за загальними правилами, встановленими ЦК (ст. 1165). В цьому разі умовами зобов'язання виступають: 1) заподіяння шкоди; 2) проти­правна дія або бездіяльність відповідальної особи, якою створена за­гроза, що в подальшому призвела до завдання шкоди;

¹ Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. - К:
Укр. центр правн. Студій. 2000. - С. 261.

² Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - С 751.

 

47В

Розділ XVI

3) причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю відповідальної особи, які спочатку спричинили створення загрози, і шкодою, що заподіяна¹;

4) вина особи, яка заподіяла шкоду.