Температура

Вимірювання температури води й повітря під час відбору проб є невід'ємною частиною аналізу. Температура виміряється ртутним термометром з розподілом 0,1-0,5^°С. Застосовується калібрований термометр або термометр, перевірений по каліброваному термометру.

Визначення температури роблять негайно після відбору або безпосередньо у водоймі. Для виміру служить ртутний термометр.

Температура води залежить від пори року й температури порід, з якими вона зустрічається. Вода з температурою 7-11°С має приємний і освіжаючий смак. Вода з високою температурою містять у собі мало розчинених газів, тому погано вгамовує спрагу і неприємна на смак.

 

8.2.2. Запах, смак і присмак

Запах і смак води залежать від температури, розчинених у воді газів і від складу домішок (табл. 8.2).

 

Таблиця 8.2 – Порівняльна таблиця граничної концентрації солей, які дають смакові відчуття

Сіль	Концентрація, мг/дм3
Смак без чіткого представлення, ледь помітний	Смак, який сприймається як поганий,
NaСl		500 - солений
MgСl2		400 - гіркий
MgSO4		500 - теж
CaSO4		150 - в'язкий
KCl		700 - гіркий
FeSO4	1,5	5 - залізистий
MnCl2	2,0	4 - болотний
FeCl2	0,3	0,5 - теж

 

Причини запаху й смаку води обумовлюються присутністю, наприклад, сірководню й продуктів розпаду рослинних організмів, які утворюються під час цвітіння водойми, тобто масового розвитку завислих водоростей.

Приємний і освіжаючий смак води надають розчинені в ній гази (кисень і вуглекислота), а також невелика кількість гідрокарбонату кальцію.

Інтенсивність запаху й присмаку визначають органолептичним шляхом по п'ятибальній системі. Спочатку визначають характер запаху:

а) запах природного походження (від організмів, які живуть і вмирають у воді, від впливу берегів, дна, ґрунтів, зрубів, колодязів і т.д.);

б) запах штучного походження (від випадкового попадання промислових стічних вод, від обробки водопровідної води реагентами і т.д.).

Воду, яку досліджують, при температурі 15-20°С наливають у колбу із широким горлом місткістю 150-200 см³ на 2/3 її об’єму, накривають склом, струшують закриту колбу обертовими рухами, відкривають, втягують носом повітря з колби й для запахів І групи дають визначення згідно класифікації, наведеної в табл. 8.3.

Запахи ІІ групи називаються відповідно речовинам: фенольний, хлорфенольний, камфорний, бензиновий і т.д.

Запахи води, які піддаються хлоруванню, визначають через 30хв. після введення хлору.

 

Таблиця 8.3 – Визначення характеру запаху

Символ	Характер запаху	Приблизне походження запаху
А	Ароматичний	Огірковий, квітковий
Б	Болотний	Муловий, баговинний
В	Гнилий	Фекальний, стічної води
Д	Дерев'яний	Запах мокрої тріски, дерева
З	Землистий	Прілий, свіжозораної землі
Р	Рибний	Риб'ячого жиру, риби
С	Сірководневий	Тухлих яєць
Т	Трав'яний	Сіна
Н	Невизначений	Запах природного походження, який не підлягає під попереднє визначення

 

Оцінку інтенсивності запаху за балами (табл. 8.4) визначають:

1) при 20°С;

2) після нагрівання до 60°С.

 

Таблиця 8.4 – Оцінка інтенсивності запаху (у балах)

Бал	Інтенсивність запаху	Опис визначення
	Невідчутний	Відсутність відчутного запаху.
	Дуже слабкий	Запах, який визначається дуже досвідченим дослідником.
	Слабкий	Запах, який не звертає увагу користувача, але такий, що можна помітити, якщо вказати на нього.
	Помітний	Запах, який легко визначається й може дати привід ставитися до води з недовірою.
	Відчутний	Запах, який звертає на себе увагу й робить воду непридатною для пиття.
	Дуже сильний	Запах настільки сильний, що робить воду непридатної для пиття.

Нагрівання проводиться в тій же колбі, закритій склом.

Виконання робіт з визначення запаху вимагає дотримання таких умов:

- повітря в приміщенні, де виконуються роботи, повинне бути без запахів;

- повинен бути відсутнім будь-який запах від рук або одягу спостерігача;

- та сама людина не повинна проводити визначення запаху протягом тривалого часу, бо наступає стомленість і звичка до запахів.

Смак і присмак визначають як за якістю, так і за інтенсивністю.

Розрізняють чотири види смаку: солоний, гіркий і кислий. Інші види смакових відчуттів називають присмаками. Смак і присмак визначають у сирій воді, за винятком води відкритих водойм і джерел, сумнівних у санітарному відношенні, смак води, яку досліджують після кип'ятіння й остигання до кімнатної температури, що фіксується в записі аналізу (смак і присмак кип'яченої води). Хлорована вода досліджується на смак через 30 хв. після введення в неї хлору.

Для визначення смаку й присмаку воду в кількості 15 см³ набирають у рот і тримають там кілька секунд, не ковтаючи її. Якісна характеристика присмаку визначається відповідно до ознак: хлорний, рибний, металевий та ін. Інтенсивність смаку й присмаку оцінюють за п'ятибальною системою, так само, як і запах.

8.2.3. Прозорість

Прозорість визначається двома методами:

1) " по хресту";

2) " по шрифту".

Перший використовують при регулярному контролі роботи очисних споруд водопроводу й при визначенні якості води водопровідної мережі, в інших випадках застосовують другий метод.

При визначенні прозорості " по хресту" користуються приладом, що являє собою циліндр, градуйований по висоті через кожний сантиметр чорними лініями товщиною 1 мм. Низ циліндра освітлюється сильним джерелом світла. Найбільша висота водяного стовпа (у см.), через який чітко видно крапки й хрест, характеризує прозорість води по цьому методу.

По іншому методу прозорість визначають у градуйованому циліндрі, розміщеному на висоті 4см над стандартним шрифтом. Припустима висота стовпа води, через який можливо читання шрифту, виражає прозорість.

При вмісті завислих речовин менше 3 мг/дм³ визначення прозорості стає складним через необхідність застосування труби більшої довжини. У такому випадку знаходять величину, зворотну прозорості - каламутність води.

У лабораторії каламутність визначають на ФЕК, який знайшов широке використання в роботі лабораторій водопровідних станцій, й виражають у мг/дм³. Визначення зводиться до порівняння в однакових умовах освітлення мутності у пробі води зі стандартами (емітатами із каоліну).

 

1–джерело світла; 2– конденсатор; 3– дзеркало; 4–світлофільтр; 5, 7– лінза; 6– кювети; 8– призма; 9– фотоелемент; 10, 11– фотометричні клиння; 12– розсувна діафрагма "кошаче око"; 13 – конденсатор; 14 - гальванометр

Рисунок 8.1 – Оптична схема ФЕК-56

Для визначення мутності води фотометричним методом необхідно виконати наступні операції:

- У правий і лівий пучки світла приладу ФЕК-56 установити кювети з досліджуваною водою, із якої попередньо видалено завислі речовини фільтруванням.

- Стрілку гальванометра установити на нуль і потім, замінивши праву кювету з водою на кювету з пробою досліджуваної води, визначити її коефіцієнт пропускання світла.

- По коефіцієнту пропускання світла за допомогою каліброваної кривої визначити каламутність води в мг/дм³.

 

8.2.4. Забарвленість води

Чиста вода, узята в малому об’ємі, безбарвна. У товстому шарі вона блакитнуватого відтінку. Інші відтінки свідчать про наявність у воді різних розчинених і завислих речовин.

Для правильної оцінки кольоровості води необхідно в кожному випадку встановлювати причину, яка викликала появу того або іншого кольору. Причиною, що обумовлює зміну кольоровості води, можуть бути колоїдні з'єднання заліза, гумусові речовини й ін.

При цвітінні водойм вода стає яскраво-зеленого або смарагдово-жовтого кольору (признак розвитку синьо-зелених водоростей).

Забарвленість визначається за допомогою приладу ФЕК-56 шляхом порівняння досліджуваної води з еталонною, яка імітує цю забарвленість.

Забарвленість виражають у градусах платино-кобальтової шкали (колір розчину, який містить 2,49мг K₂PtСl₆ і 2,08мг CoСl₂ у літрі води, прийнятий за 1000 умовних градусів кольоровості) або кобальто-біхроматної шкали (забарвленість, яка містить 0,175мг K₂Cr₂O₇ і 4мг CoSO₄ у літрі води, прийнятий також за 1000 умовних градусів кольоровості – ДСТ 3351-74).

Порядок проведення роботи:

1. Досліджувану воду поміщають у кювету напроти кювети з контролем (дистильована вода) і вимірюють на фотоколориметрі ФЕК-56 її оптичну густоту.

2. По каліброваній шкалі визначають забарвленість досліджуваної води.

 

8.2.5. Оцінка придатності води

За однією із указаних вище методик необхідно дослідити санітарно-хімічні показники якості води, попередньо підготовлених 4 - 5 проб, зробити висновки щодо відповідності цих проб ДСанПіН 2.2.4-171:10, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 400 від 12.05.2010, і оцінити придатність води для питного використання. Результати досліджень занести до таблиці 8.5.

 

Таблиця 8.5 - Результати дослідження санітарно-хімічних показників якості питної води

№ проби

Запах

Смак

Інтенсивність смаку

Присмак

Інтенсивність присмаку

Темперетура,

Забарвленість, град. ПКШ

Каламутність,мг/дм3

символ

характер запаху, рід запаху

бал

інтенсивність

описання

 

Контрольні питання

1. Як впливає температура на смак і запах природних вод?

2. Як оцінюється інтенсивність смаку й запаху природних вод?

3. В якому випадку користуються визначенням прозорості води " по хресту"?

4. У яких одиницях виражається забарвленість природних вод?

5. У чому полягає методика визначення кольоровості води на ФЕК-56?

6. Які показники якості питної води відносяться до органолептичних?

7. Яким нормативним документом слід керуватися для оцінки придатності води для питного використання?

 

Рекомендована література

1. ДСанПіН 2.2.4-171-10. Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною.

2. ДСТУ 4808:2007. Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання.

3. ДБН В.2.5 - 74:2013. Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування – Київ: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 2013. – 283с.