Соціальна сутність сім’ї і шлюбу

 

Усім відомий вислів "сім’я – осередок суспільства". Можна було б визначити її і як своєрідну модель або навіть ген суспільства. Адже в сім’ї виявляють багато визначальних характеристик останнього. В ній відбиваються риси соціального буття. Водночас саме через сім’ю (в ході соціалізації нових поколінь) зберігається стійкість і спадкоємність соціуму.

Ми вже наголошували на тому, що сім’я – одна з найперших соціальних інституцій. Вона виникла набагато раніше, ніж з’явилися такі соціальні інституції, як релігія, гроші, держава, освіта. Ще кілька десятиріч тому поширеною була думка, що колись, на світанку людства, між чоловіками та жінками були поширені невпорядковані сексуальні зв’язки. Згодом виник груповий шлюб, а пізніше – парна сім’я. Тепер же більшість вчених схиляються до думки, що одразу в людському суспільстві виникла парна сім’я. Такий підхід заснований на припущенні, що людське суспільство, в якому б не було однакового доступу всіх його членів до сімейно-шлюбних відносин, не змогло б стабільно існувати розшматоване ворожнечею між чоловіками через жінок і самими жінками через чоловіків. Тому суспільство і створило свою першу соціальну інституцію – сім’ю, що значною мірою усунуло підстави для конфліктів у первісному суспільстві та нормалізувало його життя. Цікаво, що заради усунення конфліктів у багатьох примітивних племенах, які пізніше були відкриті та досліджені вченими, для тих, хто брав шлюб, не було права вільного вибору партнера.

Людське суспільство розвивалося і удосконалювалось, але конт­роль у сфері сімейно-шлюбних відносин все одно існував, адже сім’я залишалася потрібною суспільству. Ще 100 років тому в багатьох суспільствах розлучення були утруднені чи навіть взагалі заборонені.

Зацікавленість суспільства в існуванні сім’ї стає зрозумілою, якщо розглянути функції, які вона виконує у суспільстві. Оскільки сім’я змінюється разом із суспільством, змінюються і її функції. Проте головними з них майже завжди були такі.

Функція відтворення людини. Йдеться не тільки про біологічне продовження роду, а передусім про виховання, соціалізацію молодого покоління. Вона формує у дитини уявлення про ці зв’язки і залучає її до них з народження. У сім’ї особисті потреби людей організуються на основі існуючих в суспільстві цінностей, норм, взірців поведінки, рівня культури. Через це не випадково, що серед людей, які здійснюють асоціальні вчинки, дуже багато вихідців з так званих неблагополучних сімей.

Економічна функція. Спочатку це була найголовніша функція сім’ї, оскільки вона виступала економічним осередком суспільства, а процеси виробництва концентрувалися переважно саме в сім’ї. Поступово виробництво відокремлювалося від сім’ї, і роль цієї функції знижувалась, але в нашому суспільстві не зійшла нанівець. Розвиток фермерства, сімейного бізнесу призводить до піднесення ролі сім’ї як виробничого осередку.

Господарсько-побутова функція. Зміст її полягає в тому, що, незважаючи на всі зусилля суспільства, головний тягар організації лікування, харчування, санітарно-гігієнічного та інших видів побутового обслуговування, підтримки фізичного здоров’я, догляду за дітьми майже завжди лежав на сім’ї.

Рекреаційна (відновлююча) функція сім’ї набуває усе більшого значення. Суспільне життя потребує інтенсивного витрачання фізичних і психічних сил, і людина повинна знаходити відпочинок у лоні сім’ї. Духовне спілкування, емоційна стабілізація, організація дозвілля – все це може дати сім’я. Медична статистика підтверджує це.

Зрозуміло, що всі функції сім’ї тісно пов’язані, але співвідношення їх і вагомість в суспільному житті у різні часи були різними. Сама ж потреба в існуванні сім’ї для нормального функціонування суспільства і є причиною того, що далеко не завжди людина брала шлюб за власним бажанням. Упродовж тисячоліть суспільство чи держава спонукало людей до цього.

Різні умови вимагали від людини робити це в певному віці, за певних обставин, з певними партнерами.

Проте було б неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства призводив до утворення сім’ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього.

Причина цього в тому, що людина, як правило, вступає у шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато:

– потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні;

– потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім’ї від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги;

– одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного;

– духовне спілкування;

– одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки;

– потреби у соціальному просуванні;

– потреби у спільному проведенні дозвілля;

– фізіологічні, сексуальні потреби тощо.

Отже, люди створюють сім’ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім’єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім’ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім’ю.

Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є "найсоціальнішими". Як це розуміти? Наприклад, у виробництві, політиці та інших сферах суспільного життя людина вступає у відносини з іншими людьми, регламентуючи їх заздалегідь певними правилами, статутами, інструкціями, посадовими розпорядженнями, етикетом, ідеологією, політичними вимогами і релігійними канонами, нормами прийнятої в суспільстві моралі. І за всім цим стоїть суспільство з його санкціями за порушення норм поведінки. Для того щоб не викликати загального осуду, уникнути санкцій з боку суспільства, людина мусить дотримуватись перелічених вимог і правил, тобто виконувати якусь функціональну роль у суспільстві. Коли ж вона переступає поріг свого будинку, вона знімає з себе весь цей "одяг", залишається сама собою. У сім’ї можна побачити, хто вона насправді. Тут із "суспільного" залишається тільки те, що зовсім переплавилося в особисте, стало її внутрішнім світом у результаті інтеріоризації. В сім’ї спілкування відбувається на найбільш "суб’єктивному", "людському" рівні. Те, що на людях приховано, тут виявляється, як на фотоплівці. Мила, добродушна в суспільстві людина може виявитися нестерпною вдома. "Панцир" різних форм суспільної свідомості знімається, залишається тонка тканина індивідуальної свідомості.

Звичайно, деяка абсолютизація тут особливості поведінки людини в сім’ї зовсім не означає, що за поріг будинку не проникає "дух" зовнішнього світу.

Без цього нова людина, яка народжується в сім’ї, не змогла б адаптуватися до суспільних реалій. Сім’я – частина суспільства. Однак саме тут контакти між індивідами найбільш сильні вже внаслідок того, що в макросвіті вони звичайно чимось опосередковані, а тут – безпосередні.