Соціалізм і сучасна соціал-демократія

Соціалізм (лат. socialis — суспільний) — вчення І теорії, які ствер­джують Ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній влас­ності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матері­альних благ І духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Ідеї соціальної справедливості відомі з найдавніших ча­сів. Однак як соціалістичне вчення вони оформилися лише в XIX ст. Узагальнений суспільно-політичний ідеал охоплює теоретичне обґрунтування рівності, свободи особистості, справедливості та інших загальнолюдських цінностей. Догматизований марксистський соціалізм нех­тує або й зовсім заперечує економічну свободу індивідів, конкуренцію та неоднакову винагороду за працю як запору­ку зростання матеріального добробуту людини й суспільст­ва. Як альтернативу він пропонує нетрудовий перерозподіл доходів, політичне регулювання економічних і соціальних процесів, свідоме встановлення державою норм і принципів соціальної рівності (нерівності) та справедливості. Пріори­тет у соціалістичній доктрині надається державі, а не інди­відові, свідомому регулюванню (плануванню), а не еволю­ційним соціальним процесам, політиці, а не економіці.

У політичній науці існують різноманітні тлумачен­ня соціалізму. Найпоширеніші з них — з позиції марк­сизму і з погляду соціал-демократії:

Марксистська концепція соціалізму. Розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму — сусіпльно-еконо-мічної формації, яка характеризується ліквідацією при­ватної власності та експлуататорських класів, утверд­женням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу «від кожного за здібностями, кожному за працею», забез­печенням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.

Реалізація догматизованого марксистського варіанту соціалізму здійснювалася через масове соціальне насильс­тво, заборону приватної власності, ринкових відносин, по­літичної та духовної опозиції. Соціалізм як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що призвело або до повної його ліквідації (СРСР, країни Центральної та Схід­ної Європи), або до глибокої кризи (Куба, Північна Корея) чи ринкового реформування (Китай, В'єтнам). Відповідно це спричинило і кризу уявлень про соціалізм.

Соціал-демократична концепція соціалізму. Визна­чає його як суспільний лад, що досягається не револю­ційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зрос­тання середнього класу і соціального партнерства, дося­гненням значно вищого рівня соціальної рівності й спра­ведливості.

Соціал-демократія — Ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення Ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; ва­жлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-де-мократичної ідеї здійснив німецький теоретик Едуард Бернштейн (1850—1932). Його теоретична позиція тісно пов'язана з політичною орієнтацією на реформи. На від­міну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, щоб управляти суспіль­ними процесами, перебрати на себе всю повноту держав­ної влади. Перехід до соціалізму може відбутися не внас­лідок революції, яку Бернштейн називав «політичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціаліза­цію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху він вважав боротьбу за економічні й політичні права.

Бернштейн віддавав перевагу стихійному, еволюцій­ному розвиткові економіки, основою організації якої є споживча й виробнича кооперація, здатна вдосконалюва­тися за ініціативою «знизу», утверджувати справжню де­мократію, за якої жоден клас не користується привілея­ми. Щоб досягти такого суспільного стану, необхідний певний рівень правосвідомості громадян — уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Адже демо­кратична форма правління передбачає високий ступінь не лише свободи, а й відповідальності всіх.

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні сувере­нітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удоско­налення виробничих відносин характерне гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм».

Соціал-демократи не вважають соціалізм сформова­ною кінцевою метою, її не можна досягти одним стриб­ком, вона неперервна, протягом розвитку людської циві­лізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.

Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповню­валися новими концепціями: якості життя, самовряд­ного соціалізму, економічної демократії. Концепція якості життя. Вона є складовою не лише демократичного соціалізму, а й лібералізму. Суть її поля­гає в спробі встановити тісний зв'язок між традиційними матеріальними інтересами і новими потребами трудящих (економічний захист, поліпшення умов праці, розвиток системи соціального забезпечення, громадського транс­порту, охорони здоров'я, професійної підготовки, кому­нальної служби). Якість життя трудящих, на думку соці­ал-демократів, найвища в соціальній державі.

Концепція самоврядного соціалізму, її у 70—80-х ро­ках XX ст. сформулювали соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії у своїх програмних документах. Вона передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання й ухвалення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Це акти­візує громадян, професійні спілки, громадські організа­ції, місцеве самоврядування. Самоврядний соціалізм пе­редбачає політичну демократію: багатопартійність, свобо­ду діяльності опозиції, можливість перебування при вла­ді кількох партій. Соціал-демократи не визнають ніяких форм диктатури, яка несумісна з політичною демократі­єю, складовими якої є права людини, свобода друку, сво­бода й самостійність профспілкового руху, існування правової держави.

Концепція економічної (промислової) демократії. Роз­роблена у повоєнний період соціал-демократичними парті­ями Скандинавії та Німеччини. На мікрорівні вона реалізу­ється через участь трудящих в управлінні підприємствами, на макрорівні — в управлінні суспільною економікою. А це передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).

Основним методом соціал-демократичної політики вва­жають реформу як певне коригування соціально-економіч­ної сфери з метою забезпечення чіткого та ефективного фун­кціонування суспільства. Такі реформи неминуче приве­дуть до демократичного соціалізму. Реформування має спи­ратися на ідеологію та політику соціального партнерства.

Прагматична частина сучасної соціал-демократії визнає ефективними значні «ін'єкції» в економіку з боку приват­ного сектора, необхідність посилення механізмів ринкової економіки, знизивши прямі податки, що засвідчує її на-лаштованість на конструктивну, творчу діяльність.

Світова соціал-демократія — організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів висту-

пає Соціалістичний Інтернаціонал — об'єднання політич­них організацій і партій, мета діяльності яких — демо­кратичний соціалізм, новий світовий економічний поря­док на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами, що охоплює охорону навколишнього середови­ща, уникнення ядерної війни тощо.