Для вивчення історії мови велике значення має лексикографія — галузь мовознавства, яка займається укладанням словників та вивченням їхньої історії. Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, «Повість врем'яних літ» має кілька місць, які можна назвати тлумаченням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав. У Збірнику Святослава є цілий розділ, де подано пояснення незрозумілих слів з Євангелія та інших книг. На сторінках церковних книг трапляється чимало так званих «проізвольників» — записів, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слів, незрозумілих іншим читачам. Все це свідчить про те, що потреба у словниках існувала ще за часів Київської Русі.
У Новгородському списку Кормчої книги зберігся словник «РЪчъ жидовскаго языка преложена на роускоую, не - разоумно на разоумь», де так пояснювалися давньоєврейські імена: Сара — приди, Ревекка — радость, Рахиль — присъщеніє; а також деякі географічні назви та деякі грецькі імена. Всього тут пояснено 174 слова, а в XV ст.) переписувачі додали ще 350 слів. Другим відомим в Україні словником, був словник 1431 р. під назвою «ТлЪкованіе неудобь познаваемомъ въ писаныхъ речемъ...», в якому пояснювались слова грецької, сербської, болгарської та словенської мов.
