СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА

 

Етимологію назви слов'яни пов'язують із світлом, Сонцем, богинею Славою або із словам. Зарубіжні мандрівники уявляли слов'ян такими, як колір вогню, сонця — світлими, русявими, румяними. Іоанн Марінголь у «Богемській хроніці» писав: «Славони суть от Геліса» (Геліс, тобто Геліос - бог Сонця), як тут не згадати, що в «Слові о полкуІгоревім» русичі названі «Дажьбожими внуками» тобто онуками Сонця. На думку деяких дослідників (Ярослав Боровський), у язичників було богослужіння яке звалося «славлєніє» — шанування Великої Богині, ім'я якої могло бути Слава. Така гіпотеза підтверджується фактами які засвідчують таке ім'я богині. Адже безперечно, що антропоніми на -слав- можна вважати найпоширенішими у всіх слов'янських мовах: Слав, Славута, Слав'ята, Славбой, Славомил, Славомир, Ярослав, Святослав, Мстислав, Преслав тощо. Багато на території України і назв річок з цим коренем: Словечна, Славигощ, Славута, Слав'янка та ін. За останніми дослідженнями найбільш правдоподібною с версія про походження назви слов'яни від союзу племен сколотів з венедами, що дало назву скловени, склавини, а пізніше — слов'яни,

Михайло Ломоносов вважав, що одна з назв племен, а саме амазони, або алазони, грецькою мовою означає «самохвали», тобто ті, що самі себе славлять — «самослави», «самослови». Проте існує й інша думка, що алазони — це галичани (у грецькій мові не було звука Ч, тому його передавали через З, початкове Г з'явилося на українському ґрунті, оскільки початкове А для українців не характерне).

За часів Геродота у Скіфії проживали не тільки галичани, а й племена русь і поляни. Геродот ці назви перетлумачив грецькою мовою: «скіфи-георгос», тобто «скіфи-орачі». Цікаво, що, за твердженням Діонісія Галікарнась-кого, етруски називали себе расенами (пор. з русинами). У 1944 р. академік Микола Державін у своїй книзі «Происхождение русского народа» писав, що назва Русь - Рос пов'язана з етнонімом етруски — іменем народу видатної стародавньої цивілізації Східного Середземноморя. Такої думки дотримувався і відомий вчений Олександр Чертков Він дійшов такого висновку, вивчаючи фольклор і побутові' звичаї пеласгів та етрусків, а також застосовуючи метод порівняльної лінгвістики щодо пеласгійської і давньослов'янської мов.

Карл Паулі довів, що троянці називали себе «тросес», а це рівнозначно імені етруск. Після падіння Трої (ХІІ ст. до н.е.) етруски довго рухалися на захід і прийшли до Італії (близько VII ст. до н.е.). Згадаймо, що в Італії до недавнього часу жителів Придніпров’я вважали спорідненими з італійцями. Ці племена просувалися також до Дунаю і на північ. Плем'я кробозів перемістилося аж до сучасної Білорусії і відоме нам із літописів під іменем кривичів.

Серед пеласгів малоазійських відомі племена бобричів, карів (карнів, кранів), лелегів, киян, панів, троянів та ін., дуже схожих за звучанням до слов'янських назв.

Олексій Стрижак пропонує розглянути виникнення назви слов'яни від ослов'яни за назвою населення басейну притоки Сяну — річки Ослави. Тут же неподалік протікає річка Словечна, яку можна протиставити суміжній з нею Желоні — гелонського походження (Етнонімія Птолемеєвої Сарматії, с. 54).

Племена венедів у науці визнано слов'янами. Їх часто пов'язують з антами; Макс Фасмер виводив назву венедів (veneti) від кореня ven-, що означає «великий». Однак, його версія не отримала визнання в наукових колах.

Назва слов'янського племені венети, венеди пов'язує їх з Троєю: за античними хроніками Атенор вигнав венетів із Трої, і вони, рухаючись на північ, заснували м. Венетів (Венецію) й дійшли до Подніпров'я.

Першою писемною згадкою про антів вважається грецький напис в Керчі — чоловіче ім'я «Антас Папі...» (вірогідно Папіос, або Папіон). Близькість чи спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є чимало імен, які зафіксовані в латинізованому або грецизованому вигляді.

Слов'янське походження цього етносу не викликає сумнівів серед науковців, але походження самої назви потребує дослідження.

В. Філін заперечував слов'янське походження цього етноніма і можливість вживання його слов'янами як самоназви. На його думку слово анти — тюркського походження (аварського) і означає «клятва», або з монгольського anda, and — «побратим». Це можна пояснити тим, що у певний період слов'янські племена були союзниками (побратимами) аварських племен у боротьбі з Візантією. О. Трубачов дотримується думки, що назва анти дана слов'янам із зовні. Він пов'язує давньоіндійське anta зі значенням «кінець», «край», бо анти займали крайню землю слов'янства, відому пізніше під назвою Україна: «Назвать восточных славян термином anta видимо могло, в силу изложенного, индоарийское оседлое земледельческое население юга Украины — возможно скифы-земледельцы Геродота».

Макс Фасмер пояснює ім’я антів як «порубіжні жителі» (пор. літописні оукраинАнь, а також давньоіндійське antas - «кінець»» antyas - «кінцевий»).

 

РУСЬ

У ІІІ ст. н.е. разом з русами проти флоту данів виступали кгуни (гуни) Зазнавши поразки в морському бою, флот русів під керівництвом ватажка Олімара вирушив до Швеції, де завоював кілька островів, а звідти нападав на Фінляндію. Цим на думку деяких вчених можна пояснити назву Швеції «Руотсі». Саме ці руси, які в IX ст. були вже поскандинавлені, повернулися до своєї прабатьківщини на запрошення новгородців» Використавши літописну розповідь про варязьких князів, історики великодержавної школи (С. Соловйов, В. Ключевський та ін.) дотримувалися «варязької» або «норманської» теорії походження Русі. Всі вони стверджували, шо назва Русь походить від назви шведського племені» але ніхто не задумався, звідки ця назва взялася в Швеції.

На думку Василя Татіщева Рюрик був онуком новгородського князя Гостомисла, а не скандинавом («варягом»). Деякі вчені вважають варягів різноетнічними професійними групами — «найманцями моря», які охороняли купецькі кораблі, а часом і самі грабували.

Ще Михайло Ломоносов виступив проти варязької теорії походження Русі. Михайло Максимович пов'язував назву Русь з назвою річки Рось. Хоча вірогідніше — назву річки виводили від назви племені.

Назву Русь порівнюють також з латинським северус — «народ суворого життя», а також русь, рустинкус, які в Західному Римі мали те значення, що й наші слова «русь», «русин».

Арабські географи писали про три царства Русі: Куявію, Славію, Артанію. Куявію одностайно визнано Київською землею, Славію — землею північно-західних слов'ян. Щодо Артанії, вчені не могли довго дійти єдиної думки і встановити територію царства. Араби писали про острів русів Довжиною в «три дні путі», який належав Артанії. І цього острова руси вчиняли напади і брали данину з прикордонних областей Візантії. Назва Артанія вірогідно походить зі слов'янського Ратанія (або Оратаиія), тобто «Країна орачів». Відомо, що греки купували хліб у русів, котрі вирощували його не тільки для власного споживання, але і на продаж. Грецьке слово артос (хліб) має відповідник в українській мові — так називають церковний обрядовий хліб, котрий випікають протягом тижня після Великодня, і який має цілющу силу. Отже, назва Арта означало «хлібне місто». Ця етимологія знаходить підтвердження і в згаданій назві Геродота «скіфи-орачі».

Де ж знаходився цей таємничий острів? Довгий час дослідники шукали його на морі, але їм нічого не вдалося знайти. Цікаву гіпотезу запропонував Олександр Знойко. Він вважав, що в І тисячолітті н.е. на Дніпрі існував стародавній острів — там, де Рось впадає у Дніпро, річка розходилася на два рукави й утворювала острів, який простягався до сучасного м. Кременчука (тобто «довжиною три дні путі»). Нині цей острів можна побачити, якщо простежити на карті течію річок Ірдинь і Тясмин, які в давні часи були одним із рукавів Дніпра. За даними археології тут у V — VI ст. жили племена, що мали матеріальну культуру орачів: на цьому місці знайдені житла, зерносховища, печі, кераміка. Про давній острів місцеві жителі й досі розповідають легенди. З нього Русь здійснювала військові походи, тут готувалися військові дружини.

Етнонім роксолани тісно пов'язаний з назвою Русь. Існує дуже багато гіпотез щодо його походження. Найновіші праці в цій галузі Григорія Василенка, Олексія Стрижака.

Плем'я роксоланів уперше зафіксоване Сграбоном: «За Борисфеном живуть роксолани, останні з відомих скіфів... Південніше роксоланів живуть савромати (за Меотійським озером), а також скіфи, країна яких простяглася аж до східних скіфів»¹. Римський історик Тацит згадує «сарматське плем'я роксоланів» у II ст.

Більшість дослідників-етимологів доводять, що в основі назви роксолани лежить «білий» (пор. авест. aurust, осет. ors). Автор Київського Синопсису вказує, що «роксоляни, акы бы «росси» и «аляны» — тобто слово складається з двох частин. Алани пояснюють зі скіфського aryana — «арійський». Отже, на думку Олексія Стрижака, значення цієї назви «світлі арійці».

Дослідник також перевірив кельтську теорію походження назви Русь за картою Птолемея і виявилося, що вона має певні підстави. Весь шлях руських племен із Галії (Франція) до Придніпров'я позначений топонімією, антропонімією та гідронімією зі слов'янськими коренями рус-, рос-: Русільйон, Русціно, Русітон, Русяна (Русіяна) які також нагадують українські Русанівки, Русани, Русанівці тощо. Це дає можливість пояснити корінь Рус- із галльського Ruth/Reuth, що в кельтів означало «поле» (пор. у літописі «поляне, яже ныне зовомая Русь»).

Про кельтське походження назви Русь пише також і Григорій Василенко: «Є вагомі підстави вважати, що назва «руси» — кельтського походження. Матеріалами археологічних досліджень встановлено, що кельтські племена на території Західної України з'явилися вже у XI ст. до н.е. Римському історику Таціту в І ст. було відоме в Прикарпатті кельтське плем'я Бастарнів. Так їх називали германці».

У себе на батьківщині (в Провансі) це плем'я називалося Rutheni, тобто русини. Григорій Василенко вказує джерела, які мають назви русів у ту епоху, коли про норманів і варягів ще ніхто не чув². Він стверджує, що назва Русь була відома в VII ст. й позначала предків Київської Русі, що є доказом неспроможності варязької й норманської теорій походження не тільки назви, але й самого етносу.

Нині актуальним с також вирішення питання про так звану «давньоруську народність», яку з певних політичних міркувань було прийнято «плутати» з давньоруською державністю.

У зарубіжній славістиці етногенез східнослов'янських народів розглядається не як процес розпаду держави, а навпаки — як наслідок консолідації кількох споріднених груп племен, що жили поруч. Формування двох східнослов'янських народностей (української, білоруської) почалося з VI — VII ст., а не з XIV, як вважалося в радянській (імперській) науці; а російської — з XII ст.

Нині існує півтора десятка концепцій походження Русі, та питання ще остаточно не вирішене. За однією з гіпотез плем'я Рош, згадане в Старому Заповіті, греки вважали назвою народу Рос, до якого належали кіммерійці і скіфи. Переважна більшість українських та зарубіжних славістів визнає спадкоємний зв'язок українців з Руссю.