Основні методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Глава 2. Методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ

Основні методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється за допомогою різноманітних методів. Методи доповнюють один одного, тому що кожний із них характеризується засобом реалізації загальних цілей адміністративної діяльності. Метод – це засіб практичного здійснення цілей, завдань і функцій адміністративної діяльності міліції.

В адміністративно-правовій науці під методами адміністративної діяльності слід розуміти спрособи цілеспрямованого впливу на поведінку громадян, а також діяльність підприємств і організацій в інтересах забезпечення громадського порядку.

Методи в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ покликані забезпечити високу ефективність діяльності працівників міліції, злагодженість роботи, сприяти розвитку творчої ініціативи кожного співробітника. Зміст методу дає відповідь на питання про те, яким чином найбільш раціонально можна досягти цілей адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Методам адміністративної діяльності властиві ознаки: 1) організаційна форма, під якою розуміється вид впливу, тобто управлінсько-розпорядчі розпорядження (наказ, вимога, дозвіл); 2) характер впливу (безпосередній вплив, непрямий вплив за допомогою створення стимулюючих умов або умов, що обмежують); 3) засіб впливу (одноособовий, колегіальний, колективний); 4) тимчасова характеристика (короткострокові і довгострокові); 5) наявність тактичного і стратегічного характеру.

Традиційно методи адміністративної діяльності правоохоронних органів можна поділити на наукові та ненаукові, державні та громадські, адміністративні та економічні, прямого та непрямого впливу. В наслідок того, що одні методи мають загальний характер, притаманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші − лише окремим з них, методи адміністративної діяльності поділяються на загальні та спеціальні.

До загальних методів, як правило, належать методи переконання та примусу, адміністративного та економічного впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління (у тому числі оперативного).

За характером управлінського впливу виділяють: 1) організаційні методи (координація, узгодження, інструктування й ін.); 2) психологічні методи (психологічне спонукування, мотивація, авторитет і ін.); 3) адміністративні й економічні методи. Всі методи мають відповідати вимогам чинного законодавства за змістом й цілеспрямованістю.

За способом впливу адміністративні методи підрозділяють на такі, що: 1) зобов’язують до вчинення визначених дій; 2) уповноважують вчиняти визначені дії; 3) заохочують до вчинення соціально корисних дій; що забороняють вчинення тих або інших дій.

Адміністративний метод переважно пов'язаний з адміністративно-правовою формою діяльності, якою є видання правових актів управління, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулювання і правового примусу, контроль тощо. Цей метод дає однозначне вирішення відповідної управлінської ситуації, має обов'язкову силу для адресата й виключає альтернативу в обранні способів дії. Адміністративні акти − основний інструмент цього методу. Вони мають обов'язковий характер для виконавців, а їх невиконання тягне за собою юридичну відповідальність. Адміністративному методу притаманні певні ознаки, передусім − це централізація, єдиноначальність, субординація, ієрархічність, імперативність тощо, які за певних умов та при відповідному ступені юридичного оформлення набувають значення самостійно діючих методів адміністративної діяльності міліції.

Економічний метод адміністративної діяльності органів внутрішніх справ використовується державним органом, набуває обов'язкового характеру. Наслідки невиконання виявляються у матеріальних збитках, в упущеній вигоді, грошових компенсаціях та ін.

В адміністративній діяльності органів внутрішніх справ використовуються також методи субординації та координації. Субординація − це службове підпорядкування молодшого за посадою старшому. Ці відносини вертикального типу спираються на правовий порядок і виявляються у правових актах управління або усних розпорядженнях керівників та відповідних діях підпорядкованих їм осіб. Особливість цього методу − повний контроль керівником підрозділу дій підпорядкованих працівників. Методу субординації в діяльності органів внутрішніх справ здебільшого відповідає авторитарний стиль керівництва. Його прояви: жорстока підпорядкованість владі керівника, схильність до прийняття одноосібних рішень, які доводяться до підлеглих у вигляді чітких зрозумілих команд.Субординація − це домінуючий метод в діяльності міліції. Його значення не слід применшувати, оскільки на багатьох ділянках органів внутрішніх справ субординаційні відносини мають забезпечити стабільність, ритмічність, ефективність праці.

В діяльності органів внутрішніх справ великого значення набуває метод координації, який відкриває можливість для взаємодії підрозділів, служб, делегування повноважень від керівника до виконавців і розвитку на цій основі саморегулювання, взаємоконтролю, взаємоінформації, взаємодопомоги.

Застосування методу координації в адміністративній діяльності міліції здійснюється на підставі планування, прогнозування та моделювання можливої ситуації, чіткого розмежування функцій служб і підрозділів, їх керівників і підлеглих.

Основними методами адміністративної діяльності міліції є: переконання і примус, які відбиваються через механізм прав та обов'язків. Переконання становить комплекс виховних, роз'яснювальних та заохочувальних засобів, які здійснюються з метою підвищення організованості, дисципліни громадян, добровільного виконання ними законів.Саме переконання формує правосвідомість, внутрішню готовність до прийняття й виконання загальнообов'язкових правил, спрямоване на виховання у громадян внутрішньої потреби й стійкості звички правомірної поведінки, попередження антигромадських, протиправних вчинків, на позитивний вплив щодо правопорушника. Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відповідності з державною волею.

Використання методу переконання сприяє формуванню у людей розуміння необхідності добровільного, активного виконання приписів, правил і норм, які функціонують у суспільстві. Метод переконання використовується при здійсненні нагляду за виконанням громадянами і посадовими особами рішень і розпоряджень органів державної влади і місцевого самоврядування з питань охорони громадського порядку на адміністративній дільниці.

Формами використання методу переконання є:

− здійснення систематичної роз'яснювальної роботи про норми адміністративно-правових актів;

− інформування населення про стан охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю;

− організаційна робота з громадськими формуваннями;

− прийом громадян, бесіди з ними щодо стану громадського порядку.

Органи держави найчастіше використовують:

− правове пропагування, пояснення сутності законів, правової політики держави;

− постійне інформування населення про стан справ у галузі охорони громадського порядку;

− стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі з правопорушеннями;

− забезпечення поширення позитивного досвіду в боротьбі з порушеннями правопорядку;

− проведення профілактичних заходів щодо недопущення анти­громадських проявів; заохочення громадян, які проявили активність у боротьбі з правопорушеннями.

Основною формою реалізації методу переконання є профілактична бесіда, ефективність якої багато в чому здійснюється умінням застосовувати дільничними інспекторами міліції психолого-педагогічні прийоми виховного впливу: роз’яснення, порівняння, заохочення, виявлення довіри. При застосуванні прийому роз’яснення, працівник міліції повинен пам’ятати, що позитивного результату він зможе досягти тільки за умови, якщо він буде спиратися на конкретні факти, роз’ясняти особі, яка профілактується, у чому полягає сутність його антигромадської поведінки, прагнути домогтися усвідомлення нею аморальності протиправних вчинків, правильного розуміння їхніх причин.

Примус – це метод впливу держави на свідомість і поведінку осіб, що скоюють протиправні вчинки. Примус, безпосередньо регламентований правовими нормами. Органи внутрішніх справ та їх складова частина — міліція виконують завдання з охорони громадського порядку, власності, особистих і майнових прав громадян, боротьби зі злочинністю. Це визначає державно-владний характер їх примусових повноважень.

Примус застосовується на базі переконання до тієї частини громадян, які порушують чинні норми та правила, і проявляється у притягненні винного у вчиненні правопорушення до того чи іншого виду юридичної відповідальності. Правовий примус виявляється, перш за все, у різних формах відповідальності: 1) кримінальній, 2) майновій, 3) дисциплінарній і 4) адміністративній.

Державний примус, як категорія єдина за своєю суттю, не включає його певної диференціації. Функціональною особливістю міліції є наявність у неї повноважень щодо застосування широкого кола заходів адміністративного примусу. Адміністративний примус − різновид державного примусу, який за своєю суттю є втручанням у сферу правових інтересів правопорушника, інших суб'єктів права, включає заходи припинення адміністративних правопорушень, адміністративного попередження та адміністративного стягнення. Примусовий вплив може виявлятися у фізичному впливі, у чисто примусових діях або психічному впливі, тобто спонуканні де певних дій, бажаної поведінки.

Під адміністративним примусом органів внутрішніх справ розуміють застосування відповідними органом, а також уповноваженими особами органів внутрішніх справ, щодо осіб, які не перебувають у її підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері громадського порядку та громадської безпеки, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення.

Адміністративний примус, який використовується міліцією для виконання покладених на неї завдань, має певні особливості:

1) він є одним з методів державного управління, за допомогою якого здійснюється реалізація правоохоронної та виховної функцій міліції;

2) є правовим, оскільки його використання регламентоване законами, норми яких деталізуються і конкретизуються у відомчих нормативних актах МВС України (наказах, інструкціях, положеннях, вказівках тощо);

3) заходи адміністративного примусу, які застосовуються міліцією, є різноманітними і характеризуються численністю суб'єктів, які мають право їх вживати. Коло таких суб'єктів, а також підстави й порядок застосування встановлені чинним законодавством;

4) адміністративний примус може застосовуватися міліцією не тільки до правопорушників, але й до осіб, які не вчиняли правопорушень (наприклад, відповідно до п. 21 ст.11 Закону України “Про міліцію”, міліція має право обмежувати або забороняти на встановлених законом підставах рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць та автомобільних доріг);

5) адміністративний примус відрізняється від інших видів державного примусу (кримінального, цивільного, дисциплінарного) тим, що є також засобом профілактики правопорушень, у тому числі злочинів.

6) заходи адміністративного примусу, які вживають органи міліції, реалізуються в процесі здійснення адміністративної та юрисдикційної діяльності щодо осіб, не пов'язаних службовими відносинами з органом, який застосовує примус, і є проявом державно-владного характеру повноважень цих органів. Адміністративний примус як правовий засіб захисту суспільних відносин від протиправних посягань спрямовано на забезпечення виконання нормативних актів, які регулюють відносини у галузі охорони громадського порядку і громадської безпеки.

Заходи адміністративного примусу застосовуються з метою: а) забезпечення виховного впливу на порушників та запобігання вчинення ними нових правопорушень шляхом накладення адміністративних стягнень на осіб, які вчинили адміністративні проступки (згідно зі ст. 23 КпАП України, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами); б) припинення їх протиправних дій; в) попередження правопорушень.

Заходи адміністративного примусу, від цілей і способу забезпечення правопорядку які застосовуються міліцією поділяються на три групи:

1) заходи, спрямовані на попередження правопорушень (їх називають адміністративно-попереджувальні);

2) заходи, застосуванням яких досягається припинення протиправної поведінки (заходи адміністративного припинення);

3) заходи адміністративної відповідальності (адміністративні стягнення).

До адміністративно-попереджувальних заходів належать адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі; перевірка документів; офіційне попередження про неприпустимість антигромадської поведінки; особистий огляд, огляд речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання й лову риби, транспортних засобів та інших предметів тощо. Підставою для застосування заходів цього виду є настання передбачених законом умов, при яких може виникнути загроза нормальному розвитку суспільних відносин або життю (здоров'ю), а також правам громадян (наприклад, загроза занесення в літак зброї, яка може бути застосована для нападу на екіпаж).

До другої групи належать заходи адміністративного припинення, які передбачають примусове припинення протиправних дій (діяльності) громадян, посадових осіб, установ, організацій, підприємств. До них, зокрема, належать адміністративне затримання; вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення; відсторонення водіїв транспортних засобів, якщо вони перебувають у стані сп'яніння, від керування цими засобами; доставления в медичний витверезник; затримання осіб, які займаються бродяжництвом тощо.

Підставою до застосування заходів припинення є вже фактичне вчинення суспільне небезпечних дій, які становлять реальну загрозу суспільним інтересам, правам, життю, здоров'ю громадян. Так, керування транспортними засобами особою, яка перебуває у стані сп'яніння, потребує негайного припинення такої дії, тобто відсторонення від керування.

Третя група заходів адміністративного примусу − адміністративні стягнення. Працівники міліції мають право накладати адміністративні стягнення за вчинення адміністративних правопорушень та брати участь у забезпеченні виконання таких адміністративних стягнень, які накладаються судом та іншими державними органами. Підставою для застосування таких заходів є склад конкретного адміністративного правопорушення.