Хвилювання

 

Думка про Аркадію деякий час мучила Дарелла, але він швидко прогнав її геть. Якби він жив сам по собі, цього ніколи не сталося б і ніхто не потрапив би в небезпеку, крім нього самого. Якби ж!

Дарелл відчув, як лють закипає в його душі... Чорт би забрав покійного Кляйзе, живого Антора і всіх цих дурнів, що шукають добра! Ну гаразд, вона зуміє про себе подбати.

Але чи справді зуміє?

В ту хвилину, коли доктор Дарелл відповів сам собі, що зуміє, вона сиділа в холодній приймальні Першого Громадянина Галактики вже півгодини, розгублено роздивляючись стіни. Біля дверей стояли двоє озброєних охоронців, які провели її з Хоміром Мунном у цей кабінет. Раніше їх тут не було.

Зараз Аркадія була одна, але в кімнаті панувала атмосфера ворожості, і дівчинка відчувала це вперше.

«У чому річ? Хомір у Сеттіна. Ну і що?» Думки бісили її. Герої відеофільмів і книг у таких ситуаціях завжди могли передбачати події та їх наслідки, а вона просто сиділа. Статися могло все, що завгодно! Все! А вона сиділа.

Згадай усе, подумай, може, щось і прийде на думку. Вже два тижні Хомір практично не жив у палаці Мула. Одного разу він узяв Аркадію з собою, отримавши дозвіл Сеттіна. Це було величезне похмуре приміщення давно вже нежитлове, що зберігало лише спогади минулого. Кроки людей, що вторглися, пішли гучною луною. Але палац Аркадії не сподобався - набагато ліпшими були веселі людні вулиці столиці, театри та інші видовища світу, що значно поступався добробутом Фундації, але все-таки тратив усі свої багатства на розваги.

Хомір повертався вечорами змучений і втомлений.

- Для мене це світ мрії, - шепотів він. - Якби тільки міг, я працював би як кінь і розібрав палац Мула дощенту по каменю. Якби тільки міг перенести його на Термінус! Який музей з'явився б у нас!

Неохота, з якою Мунн ішов до палацу вперше, цілком пропала, і замість неї прийшли нетерпіння і жага пізнання. Аркадія все зрозуміла, хоча сам він практично не чіпав цю тему.

Одного разу Хомір сказав:

- Я випадково знайшов витяги зі звітів генерала Прітчера.

- Чула про нього. Він був регентом Фундації і прочесав усю Галактику в пошуках Другої Фундації.

- Не зовсім регентом.Мул навернув його.

- Ну, це одне і те ж.

- Велика Галактико, те прочісування, про який говориш, було даремним.В оригіналах записів Селдона Друга Фундація згадується лише один раз. Там є відомості, що Фундації розташовані на різних кінцях Галактики, і Друга - там, де закінчуються зірки. Це все, від чого могли відштовхнутися Мул і Прітчер. Але якби вони і знайшли Другу Фундацію, то не змогли б визначити, що це саме вона. Яке божевілля!

Там є звіти, - продовжував Мунн сам до себе, але Аркадія уважно слухала, - де згадуються щонайменше тисяча планет, але ж їм довелося б обстежити як мінімум мільйон.Та й ми не кращі...

Аркадія квапливо перебила.

- Ш-ш-ш, - тихо прошепотіла вона.

Хомір завмер, потім потроху прийшов до тями.

- Давай не розмовляти, - промимрив він.

А зараз Хомір був у лорда Сеттіна, і Аркадія чекала його в приймальні. Серце її калатало, і що найстрашніше, - без жодної ясної причини.

По той бік дверей сидів Хомір, спітнілий від напруги. Він боровся, скажено боровся з заїканням, але все-таки не міг вимовити і двох слів без зупинки. Перед ним на весь зріст у шість футів та шість дюймів височів лорд Сеттін, у парадній формі, вилицюватий, із твердою складкою губ. Стиснуті кулаки підкреслювали сенс кожного його слова.

- Ви мали цілі два тижні, а все розповідаєте небелиці, що нічого не знайшли.Облиште, сер, кажіть найгірше. Мою флотилію розіб'ють вщент? Чи доведеться мені воювати ще й із примарами Другої Фундації?

- П-повторюю, мілорде, я не п-провісник.Я н-не розумію...

- Або хочете повернутися додому і попередити своїх співвітчизників? Годі клеїти дурня. Мені треба правду, і я її дізнаюся, навіть якщо доведеться випороти з вас усі кишки.

- Я к-кажу лише п-правду. І хочу нагадати вам, пане, що я громадянин Фундації. Ви не можете чіпати мене безкарно.

Лорд Калгану голосно розсміявся:

- Дитячі страшилки! Облиште, містере Мунн, бачите, який я терплячий з вами весь цей час. Уже двадцять хвилин верзете страшні дурниці, на вигадки яких у вас пішло, поза сумнівами, багато безсонних ночей. Але ваші намагання марні. Знаю, що ви тут не лише з метою знайти щось у попелі минувшини і пововтузитися над своїми науковими дослідженнями. Хіба не так?

Тепер Хомір Мунн уже не міг стримати дикого страху, що загорівся в його очах, і перестав дихати. Помітивши це, лорд Сеттін дружньо поплескав його по плечу так, що Мунн захитався разом із кріслом.

- Чудово. А тепер поговорімо відверто. Ви вивчаєте План Селдона. Знаєте, що його більше не існує. Можливо, тепер знаєте і те, що переможцями неминуче будуть я і мої спадкоємці. Та й, зрештою, яка різниця, хто створить Другу Імперію, аби вона лише була створена. В історії не бува улюбленців, а? Чи просто боїтеся мені сказати? Як бачите, я розгадав вашу місію.

Мунн насилу вимовив:

- Що ви... хочете сказати?

- Хочу, щоб ви були зі мною.Не бажаю зіпсувати весь План зайвою самовпевненістю. Ви розумієтесь на цьому більше за мене і можете помітити маленькі хиби, які випадково не помічу я. Годі коцюбитися, я по-царськи винагороджу вас. Що ви можете зробити для Фунадції? Спробуєте врятувати від неминучої поразки? Або просто палаєте патріотичним бажанням померти за Батьківщину?

- Я... я...

Зрештою Хомір замовк, так і не видавши жодного слова.

- Залишитеся зі мною, - впевнено заявив лорд Калгану. - Ви не маєте вибору. Зачекайте-но... - він мало не забув, - до мене надійшла інформація, що ваша племінниця з родини Байти Дарелл?

Від подиву в Хоміра миттєво вирвалося:

- Так...

У тому положенні, коли не міг нічого придумати, йому зоставалося говорити лише правду.

- Це відома родина на Фундації?

Хомір кивнув:

- Якій ніколи не заподіють шкоди.

- Шкоди! Не будьте дурнем! Думаю якраз навпаки. Скільки їй років?

- Чотирнадцять.

- Ну ось! Навіть Друга Фундація з Гарі Селдоном не зможуть перешкодити дівчині стати жінкою.

За мить лорд різко повернувся на каблуках і, підійшовши до задрапованих дверей, із силою відсмикнув фіранки.

- Якого дідька ти сюди приперлася? - загримів його голос.

Леді Каллія покліпала очима і невпевнено промовила:

- А я й не знала, що ти не сам.

- Так, не сам. Поговоримо про це потім, а тепер забирайся звідси, та хутчій.

Каллія квапливо задріботала коридором. Сеттін повернувся до кімнати.

- Вона - частина занадто тривалої інтерлюдії, що скоро закінчиться.Так ви кажете чотирнадцять?

Хомір дивився на нього з жахом.

Аркадія глянула на двері, що відчинилися, і здригнулася. Палець, що підкликав її, певний час не справляв жодного враження, але потім дівчинка навшпиньки перетнула кімнату, дотримуючись обережності, якої вимагав цей жест.

Вони безшумно йшли коридором. Це була, ясна річ, леді Каллія. Вона так міцно тримала Аркадію за руку, що завдавала їй болю, але з якоїсь незрозумілої причини дівчинка покірливо йшла за нею.

Вони зайшли в будуар, чий інтер'єр був витриманий у рожевих і жовтих тонах. Леді Каллія стояла спиною до дверей.

- Це наш потаємний хід із його покоїв у мої. Котик сам його зробив, - пояснила вона і потрясла в повітрі пальцем, немов одна лише думка про нього викликала в неї священний жах.

- Так пощастило... Нам так пощастило...

Зіниці її блакитних очей розширилися і потемніли.

- Не могли б мені сказати... - напружено почала Аркадія, але Каллыя поспішала.

- Ні, дитинко, зовсім немає часу. Знімай сукню. Я дам ліпше, і тебе не впізнають.

Каллія копирсалася в шафі, викидаючи купи суконь, і швидко шукала те, що могла б одягти дівчинка, не викликаючи зайвих підозр.

- Ось, бери, це підійде. Має бути в міру. Маєш гроші? На, тримай усе, і це також тобі, - вона знімала з себе персні та сережки. - І лети на Фундацію, додому.

- Але Хомір... Мій дядько? - марно протестувала Аркадія, плутаючись у складках пахучої розкішної метиленової сукні.

- Він не полетить.Котик затримає його назавжди, але тобі не можна залишатися. Ох, люба, невже не розумієш?

- Ні. - Аркадії вдалося звільнитися з міцних обіймів і стати спокійно. - Ні, не розумію.

Леді Каллія міцно стиснула її руки.

- Ти повинна повернутися і попередити своїх співвітчизників, що скоро буде війна.Хіба не ясно?

Здавалося, од страху думки її розяснилися.

- А тепер іди...

Каллія провела дівчинку службовим коридором мимо службовців, що кинули оком на дивну пару, але не мали причин зупиняти ту, яку міг зупинити лише сам лорд Калгану. Коли леді Каллія з дівчинкою вийшли в двір, охоронці клацнули підборами і віддали честь.

Аркадії здавалося, що вони йдуть уже довгі роки, але насправді з моменту, коли її поманив білий палець леді Каллії, до того, як вони опинилися на вулиці, біля зовнішніх воріт, минуло всього двадцять п'ять хвилин.

Аркадія озирнулась і з раптовою жалістю глянула на жінку.

- Я... не знаю, чому робите все це, міледі, але спасибі... Що буде з дядьком Хоміром?

- Не знаю, - відповіла та. - Чому не йдеш? Не чекай, іди відразу ж до космопорту. Він, напевно, вже шукає тебе.

Але Аркадія вагалася: адже вона залишає Хоміра. І, крім того, опинившись на свіжому повітрі, вона відчула, що в душу лізуть сумніви.

- А чому це вас так хвилює?

Леді Каллія закусила нижню губу і прошепотіла:

- Не можу все пояснити такій маленькій дівчинці.Буде некрасиво. Ти ж іще молода, а я... зустріла Котика, коли мені виповнилося шістнадцять. Розумієш, тобі не можна тут залишатися.

Сором'язлива ворожість засвітилася в її очах. Аркадія почала поступово розуміти.

- Що він зробить із вами, коли дізнається? - прошепотіла вона і одразу собі відповіла: - Навіть не знаю.

Леді Каллія підняла руку до голови, повернулася і майже бігом попрямувала назад до будинку лорда Калгану. Якусь частку секунди Аркадія не ворушилася, бо в останню мить, перш ніж леді Каллія відвернулася, дещо побачила. Ці коров'ячі очі, перелякані та великі, на якусь ледве вловиму мить загорілися холодним подивом. Холодним, нелюдським подивом.

Все відбулося дуже швидко, але Аркадія ні секунди не сумнівалася в тому, що побачила. І тепер вона щодуху побігла на пошуки вільної кабінки, де, натиснувши кнопку, можна було отримати будь-які послуги.

Дарелл бігла не від лорда Сеттіна і тисячі детективів, яких той міг пустити вслід, і навіть не від усіх його двадцяти семи світів, які б раптом долучили до пошуків. Вона бігла від однієї милої жінки, яка сама тільки що допомогла їй у цьому, завалила її грошима та коштовностями, ризикуючи власним життям. Від істоти, яка - вона знала чітко і безперечно - була жінкою Другої Фундації.

Реагуючи на натискання кнопки, до кабінки підлетіло аеротаксі. Вітерець, що підійнявся разом із машиною, обдув Аркадії обличчя, сховане під м'яким хутряним каптурем, що дала леді Каллія.

- Куди вам, леді?

Аркадія з усіх сил намагалася говорити якомога нижчим голосом, щоб її сприйняли за дорослу:

- Скільки космопортів у місті?

- Два. Вам який?

- Який ближче?

Таксист витріщився на неї.

- Калган-Централь, леді.

- Тоді в інший, будь ласка. Ось гроші.

В руці Аркадії з'явилася купюра в двадцять калганідів. Вона поняття не мала про її номінальну вартость, але водій радісно посміхнувся і сказав:

- Як вам буде завгодно, леді. Аеротаксі відвезе вас, куди тільки забажаєте.

Аркадія притулилася гарячою щокою до оббивки крісла. Вогні міста ліниво пересувалися внизу. Що робити? Що робити? Саме в цей момент Дарелл відчула, що вона ще маленька дівчинка, а батько далеко, і їй стало страшно. Очі палили сльози, а горло боліло від нестерпного бажання щосили розревітися. Аркадія не боялася, що лорд Сеттін її зловить. Леді Каллія про все подбає. Леді Каллія! Стара, товста, дурна, вона якимось дивом залишалася зі своїм лордом. О, тепер все було ясно, все. Те чаювання у Каллії, де вона вважала себе такою розумною! Маленька розумненька Аркадія! Щось усередині заворушилося від ненависті до себе. Це чаювання було підлаштовано, а потім усе організовано так, щоб лорд Сеттін дозволив Хоміру Мунну відвідати палац Мула. Вона, розумна Аркадія, на поводі в дурної Каллії, придумала надповажну причину, що не викличе підозр у головах її жертв і майже не змусить їх втручатися в її справи. Так, але чому тоді вона на волі? Адже Хомір, безсумнівно, бранець. Хіба що...

Хіба що її відпустили на Фундацію, щоб привела за собою інших прямо в руки ворогу. В їхні руки! Значить, не можна було повертатися на Фундацію.

- Космопорт, леді.

Аеротаксі зупинилося, та Аркадія навіть не помітила.

- Дякую, - вона не дивлячись дала гроші водієві, відкрила двері і побігла по помосту.

Навколо миготіли вогні, кудись поспішали люди. Аркадія побачила величезне сяюче табло з рухомими фігурками, що з'являлися щоразу, коли злітав або сідав якийсь зореліт. Куди вона йде? Куди їй летіти? Аркадії було все одно. Знала тільки, що не на Фундацію,, що влаштовує будь-яке інше місце.

Ох, хвала небу і Селдону за останню частку секунди, коли Каллія втомилася від своєї гри з якоюсь дитиною і не зуміла приховати подиву.

Потім Аркадії спало на думку те, що муляло весь час, поки вона їхала в таксі, і що не могла словесно виразити, - думка, з приходом якої Дарелл назавжди перестала бути чотирнадцятирічної дівчинкою і стала дорослою: їй треба зникнути.

Це найголовніше. Навіть якщо вони виявлять усіх конспіраторів на Фундації, навіть якщо зловлять батька. Вона не могла, не сміла їх попередити, не могла ризикувати життям в ім'я порятунку Термінуса. Аркадія Дарелл була найважливішою людиною у всій Галактиці, єдиною важливою людиною в Галактиці, і зрозуміла це раніше, ніж зупинилася біля квиткової каси, не знаючи, куди летіти. Вона - і тільки вона - знала, де знаходиться Друга Фундація. Хіба ще самі її члени.