Крізь сітку
Трентор... Приблизно через п'ятсот років після створення Фундації Трентор пішов у тінь. Серед його колосальних руїн жила невеличка община фермерів... Галактична Енциклопедія
Аркадія Дарелл, одягнена в чужу сукню, знаходячись не на своїй планеті і явно не в своїй тарілці, з ностальгією подумала про той момент життя, коли була в безпеці материнського лона. Вона не знала, що робити, але знала лише, що відкритий простір будь-якої планети є для неї небезпечним. Аркадії хотілося забратися кудись далеко-далеко, в недосліджену область Всесвіту, де ніхто би не здогадався її шукати. І ось стоїть вона, дівчинка чотирнадцяти років, із зібраним у хвостику волоссям, перелякана настільки, ніби їй було п'ять без усякого хвостика. Хто з цих людей, що проходять сотнями повз так близько, що відчувалися дотики, хто з цих людей з Другої Фундації? Хто з них мусить миттєво її знищити, яктільки зрозуміє, що вона володіє страшною, унікальною інформацією про місце розташування Другої Фундації? І голос людини, яка звернулася до Аркадії, пролунав над нею наче грім. Вона злякано обернулася. - Послухайте, міс, - роздратовано сказав він, - ви будете користуватися автоматичною касою чи просто стоїте поруч? Тільки тоді Дарелл зрозуміла, що стоїть перед автоматичною квиткової касою. Просунула в щілину купюру, і та відразу ж зникла всередині апарату. Тепер потрібно було, натиснувши на кнопку під табличкою зі списком місць призначення, отримати квиток і решту, суму якої вираховував електронний скануючий пристрій, що ніколи не допускав помилок. Це була звичайнісінька процедура, і ніхто не стояв перед автоматом більше п'яти хвилин. Отже, запхавши в щілину двохсоткредитний папірець, Аркадія раптово побачила кнопку з написом «Трентор». Трентор, мертва столиця мертвої Імперії, планета, на якій вона народилася. Дарелл натиснула на кнопку, немов уві сні. Нічого не трапилося, тільки червоні цифри замиготіли в віконечку, то згасаючи, то спалахуючи знову: 179,18 179,18 179,18 Стільки не вистачало на квиток. Іще один двохсоткредитний папірець. Квиток з'явився з іншої щілини і відірвався, як тільки вона до нього доторкнулася. І відразу ж посипалася решта. Аркадія схопила гроші і кинулася навтьоки: всі вони - її вороги. Погано розуміючи що і де, подивилася на літери вгорі: Анакреон Фермус Стефані З'явився навіть напис «Термінус», і дівчинка спершу кинулася до нього, але зупинилася. Вона могла б недорого купити нотайфер - прилад, який вказує потрібний напрямок, влазить у гаманець і який чула б тільки вона. Але такі прилади створені для людей, які почуваються впевнено і здатні все спокійно обміркувати. Роззираючись навколо, Дарелл несподівано натрапила на чийсь м'який живіт і відчула, як у людини різко перехопило дух. Людина зойкнула і схопила її за плече. Аркадія відчайдушно намагалася звільнитися, але їй не вистачало повітря, аби вимовити бодай кілька слів. Вона повільно повернула голову і подивилася в обличчя незнайомця. Це був невисокий повний чоловік із зачесаним у стилі помпадур сивим волоссям, що дивно поєднувалося з круглим обличчям явно селянського виразу. - Що сталося? - запитав він нарешті зі щирою цікавістю. - Ти чимось налякана? - Вибачте, - прошепотіла Аркадія в розпачі, - мені треба йти.Пробачте мені. Але чоловік не звернув на її слова жодної уваги і сказав: - Обережніше, дівчинко, можеш загубити свій квиток. Він витяг квиток із нерухомих пальців Аркадії, уважно подивився на нього, і явне задоволення виступило на його обличчі. - Так і думав, - промовив і раптом заревів, як бугай. - Ма-а-а-а-а! Тут же з'явилася жінка, ще менша на зріст і така ж червонолиця. Вона закрутила сивий локон навколо пальця, намагаючись заправити під старомодну шапочку. - Батьку, - докірливо сказала жінка, - чого це кричиш у натовпі? На тебе дивляться, як на божевільного. Думаєш, ти досі в себе на фермі? Жінка сонячно посміхнулася мовчазній Аркадії і додала: - В нього манери, немов у ведмедя. Далі незнайомка різко звернулася до чоловіка: - Батьку, відпусти дівчинку.Ти що робиш? Але батько помахав перед її носом рукою з квитком. - Дивись, ма, вона летить на Трентор. Обличчя матусі засвітилося ще яскравіше. - Ти з Трентора?Батьку, відпусти її руку, кому кажу! Вона поставила на підлогу величезну валізу і м'яким, але наполегливим рухом посадила на неї Аркадію. - Сідай, - сказала матуся.Нехай маленькі ніжки відпочинуть. До зорельота ще ціла година, а всі лавки переповнені сплячими босяками. Так ти з Трентора? Аркадія глибоко зітхнула і здалася, відповівши хрипким голосом: - Я там народилася. І матуся весело заплескала в долоні. - Ми тут пробули цілий місяць і не зустріли жодної душі з рідної землі.Як приємно! А хто твої батьки? - і вона почала роззиратися навколо. - Я без батьків, - обережно відповіла Аркадія. - Одна? Така маленька? - На обличчі матусі враз з'явилися симпатія і занепокоєння. - Як так трапилося? - Мати, - батько смикнув її за руку, - дай сказати.Тут щось не так. Думаю, вона дуже перелякана. Аркадія виразно чула його, хоча він хотів сказати це матусі по секрету. - Я бачив, що дівчинка навіть не дивиться, куди біжить, але не встиг відійти в бік, як вона на мене наскочила.І ось що тобі скажу: по-моєму, вона в біді. - От помовч, батьку.На такого, як ти, будь-хто може наскочити. Матуся присіла поруч із Аркадією на валізу, що заперечливо заскрипіла під вагою її тіла. - Ти від когось утікала, дитинко? Не бійся, скажи правду, ми допоможемо. Аркадія подивилася в добрі сірі очі жінки, і губи її затремтіли. Дівчинці захотілося довіритися цим людям і полетіти разом із ними на Трентор.Напевно вони допоможуть їй на тій планеті, поки не вирішить, що робити далі і куди податися. Крім того, Аркадія подумала, що навіть не пам'ятає свою матір, що до смерті втомилася від цієї боротьби зі Всесвітом і бажає лише одного - згорнутися клубочком у цих теплих сильних руках, що, якби жива була мати, вона могла б... І вперше за все життя Аркадія розплакалася, як маленька дівчинка, і була цьому рада, щосили вчепившись за старомодну сукню і намочивши шматочок її подолу. А в цей час м'які руки міцно притуляли дівчинку і ніжна долоня перебирала її кучері. Татко стояв, безпорадно дивлячись на двох жінок і копирсаючись по всіх кишенях у пошуках хустинки, яку вихопили з його рук, яктільки знайшлася. Матуся подивилася на чоловіка погрозливо-спокійним поглядом. Навколо вешталися сотні людей, байдуже зиркаючи на цю сцену, що так притаманно натовпу. Нарешті рюмсання затихло, і Аркадія легко посміхнулася, витираючи почервонілі очі чужою хустинкою. - Господи, - прошепотіла вона, - я... - Ш-ш-ш, не кажи нічого, - заклопоталася матуся. - Просто посидь трохи та відпочинь.Дихай спокійно. Потім розповіси, що трапилося, а там побачиш, як допоможемо тобі і все буде гаразд. Аркадія зібрала залишки сил. Не могла сказати правду, нікому не могла. Але зараз геть не було сили вигадувати правдоподібну брехню, і дівчинка тільки прошепотіла: - Зараз мені стане краще. - От і добре, - відповіла матуся -. А тепер скажи, що в тебе за біда.Ти не накоїла нічого поганого? Звичайно, ми допоможемо, що б не трапилося, але розкажи правду. - Для друга з Трентора я готовий на все, - впевнено додав татко. - А матуся... - Замовкни, батьку, - негайно відповіла мати. Аркадія ридала, втупившись у свій гаманець. Принаймні, хоч він належав їй після швидкого переодягання в кімнаті леді Каллії. Дівчинка знайшла те, що шукала, і простягла матусі. - Це мої документи, - несміливо промовила вона, витягуючи з гаманця блискучий синтетичний пергамент, виданий послом Фундації в день її прибуття і підписаний калганським чиновником.Це був великий папір, що справляв враження. Мамочка безпорадно подивилася на нього і простягла таткові, який став читати, виразно стиснувши губи. - Так ти з Фундації? - запитав він. - Так, але народилася на Тренторі. Бачите, ось тут написано. - Ага!Тут усе гаразд. Тебе звати Аркадія? Гарне тренторійське ім'я. Але де твій дядько? Тут вказано, що ти прилетіла з дядьком, Хоміром Мунном. - Його заарештували, - ледь чутно промовила Аркадія. - Заарештували!? - вигукнули вони в унісон. - Але за що? - запитала матуся. - Він щось накоїв? - Не знаю.Ми просто прибули з візитом. Дядько Хомір мав справи з лордом Сеттіном, але... На татка це справило враження. - Із лордом Сеттіном! Нічого собі, твій дядько, мабуть, велика людина. - Не знаю, в чому там була річ, але лорд Сеттін хотів, щоб я залишилася. Дарелл згадала останні слова леді Каллії і сценку, яку та розіграла перед нею. Оскільки Каллія, як тепер з'ясувалося, знала свою справу відмінно, ця історія могла зіграти і вдруге. Аркадія замовкла, і матуся допитливо подивилася на неї. - А навіщо? - Не знаю.Він... хотів, щоб я пообідала з ним наодинці, але я сказала, що дядько Хомір теж має бути присутнім. Лорд так дивно подивився на мене і все тримав мене за плече... Татко злегка розтулив рота, а матуся раптово почервоніла і розсердилася. - Скільки тобі років, Аркадіє? - Майже чотирнадцять із половиною. Матуся насилу видихнула і сказала: - Як лише таких земля носить! Гірші за бродячих собак! Так ти біжиш од нього, люба? Аркадія кивнула. - Татку, терміново йди в Інформбюро і з'ясуй, коли посадка на зореліт до Трентора.І поквапся! Татко зробив лиш крок і зупинився. Металевий голос загримів зверху з репродуктора, і п'ять тисяч пар очей здивовано втупилися в стелю, нагостривши вуха. - Чоловіки та жінки! Космопорт обшукують із метою впіймання небезпечного злочинця і на даний момент оточений. Забороняється заходити і виходити з нього. Пошуки проведуть максимально оперативно, за цей час не сяде й не відлетить жоден зореліт, тому ніхто не пропустить свій рейс. Зараз з'явиться енергетична сітка. Нікому не дозволяється виходити зі свого квадрата доти, поки сітка не щезне, інакше ми будемо змушені застосувати нейронні батоги. Протягом хвилини, поки гримів репродуктор, перекриваючи всі шуми в залі, Аркадія була не в змозі зрушити з місця, навіть якби все зло Галактики згорнулося в одну кулю й обвалилось на неї. Йшлося виключно про неї! Двозначності бути не могло. Але чому? Каллія влаштувала втечу, а вона з Другої Фундації. Тоді чому ж за нею кинулися навздогін? Невже в Каллії нічого не вийшло? Чи це було частиною її плану, тонкощів якого Аркадія так і не розгадала? На якусь мить вона захотіла схопитися і закричати, що здається, що піде куди завгодно, що вона... що... Але матуся схопила дівчинку за руку. - Швидко, швидко ходи до дамської вбиральні, поки вони не почали. Аркадія не второпала і сліпо пішла за матусею. Вони проривалися крізь натовп, що завмер нерухомими групами і дослухав останні слова металевого голосу. Енергетична сітка вже почала опускатися, і татусь стежив за нею з відкритим ротом. Він чув про цю штуку, але ніколи не бачив. Несподівано татко помітив, що залишився сам у своєму квадраті, коли сусідні були переповнені. Сітка виглядала як перехрестя променів, всередині яких повітря переливалося різними кольорами. Вона завжди опускалася повільно, створюючи враження закинутих сітей, здатних обплутати всіх одразу, і створювала приголомшливий психологічний ефект. Сітка була вже на рівні талії, і перехрещені лінії утворювали квадрати площею в сто футів. Татко, що стояв в одному з них, раптом відчув себе дуже самотнім і з задоволенням перейшов би в сусідній, де були люди, але тоді довелося б перетнути блискучу смугу, що могло спричинити тривогу, а далі й удар нейронного батога. Татко чекав. Крізь голови мовчазного люду чітко виднівся загін полісменів, що ходять квадрат за квадратом через освітлену площу. Минуло багато часу, перш ніж людина в формі зайшла до квадрата, де знаходився татко, і акуратно записала його координати до службової записної книжки. - Документи? Татко простяг документи, і людина швидко перевірив їх. - Ви Прім Палвер, уродженець Трантору.На Калгані місяць, повертаєтеся на Трентор? Відповідайте, так чи ні. - Так, так. - У якій справі на Калгані? - Я торговий представник нашого фермерського кооперативу.Обговорював деякі питання з сільськогосподарським департаментом Калгану. - Гм-м-м, ваша дружина з вами? Де вона? Вона записана в ваших паперах. - Будь ласка.Дружина в... - він показав рукою. - Ханторе! - заричав поліцейський, і до нього підійшла ще одна людина в формі і сухо кинула: - Присягаюся Галактикою, ще одна мадам сидить у туалеті.Схоже, в цих щось негаразд. Запиши її ім'я. Він указав на місце в документах, куди треба було записати. - З вами ще хтось є? - Моя племінниця. - Вона не зазначена в документах. - Вона прилетіла окремо. - Де вона? Втім, я знаю. Запиши поміж ділом також ім'я племінниці, Ханторе. Як її звати? Запиши: Аркадія Палвер. А ви, Палвере, стійте на місці, ми ще перевіримо ваших жінок. Здавалося, татко чекав цілу вічність. Нарешті матуся гордо подалася в його напрямку, міцно тримаючи за руку Аркадію. За ними йшли двоє поліцейських. Увійшовши в квадрат, перший із них запитав: - Ця шалена стара - ваша дружина? - Так, сер, - м'яко відповів татко. - Тоді поясніть їй, що дістане великі неприємності, якщо буде розмовляти таким тоном із поліцією Першого Громадянина, - поліцейський сердито розправив плечі. - Це ваша племінниця? - Так, сер. - Мені потрібні її документи. Дивлячись прямо в очі чоловікові, матуся ледь помітно похитала головою. Після короткої паузи татко сказав із примирної посмішкою: - Думаю, тут мені вам нічим зарадити. - Що значить нічим зарадити? Поліцейський простяг руку: - Давайте сюди. - Дипломатична недоторканність, - ввічливо зауважив татко. - Що ви маєте на увазі? - Я вже сказав, що я - торговий представник фермерського кооперативу, офіційно акредитований у калганському уряді як іноземний представник, і це підтверджують мої документи. Я їх вам показав, а тепер бажаю, щоб мене залишили в спокої. На мить поліцейський розгубився. - Я повинен бачити ці документи.В мене наказ. - Забирайтеся звідси, - несподівано втрутилася матуся. - Пришлемо за вами, коли станете в нагоді, ви... покидьку! Поліцейський стис губи. - Наглянь за ними, Ханто.Я піду за лейтенантом. - Щоб ти ногу зламав - крикнула йому вслід матуся. Почувся чийсь сміх і відразу затих. Обшук доходив до кінця, і натовп вже почав хвилюватися. Відколи почав опускатися енергетичний бар'єр минуло сорок п'ять хвилин, а це був занадто довгий термін. Лейтенант Дірідж квапливо продерся в сам центр незадоволеного натовпу. - Ось ця дівчинка? - запитав він, обвівши оком Аркадію з ніг до голови.Вочевидь, її зовнішність підпадала під опис, що тримав у руках. І всю цю метушню підняли через дитину! - Її документи, будьте ласкаві, - попросив лейтенант. - Я вже пояснив, - почав татко. - Я знаю, що пояснили, - перебив його лейтенант. - Дуже шкода, але у мене наказ, і я не можу вам допомогти.Як захочете, потім можете оскаржити. А зараз за необхідності я застосую силу. Запала мовчанка, протягом якої лейтенант терпляче чекав. Нарешті татко сказав хрипким голосом: - Дай свої документи, Аркадіє. Аркадія з жахом затрусила головою, але татко повторив: - Давай, не бійся. Дівчинка безпорадно дала свої папери. Татко довго розгортав їх, потім, уважно переглянувши, простяг лейтенантові. Той, своєю чергою, переглянув їх ще уважніше, потім довго вивчав Аркадію і нарешті різким рухом закрив пергаментну книжечку. - Все в порядку, - сказав лейтенант, - ходімо звідси. Менше ніж через дві хвилини енергетична сітка зникла. Голос зверху оголосив, що все гаразд, і шум натовпу, з якого спала підозра, посилився в декілька разів. - Як... як... - заговорила Аркадія. - Тс-с-с, - перебив татко. - Не кажи ні слова.Давай ліпше чимдуж підемо до зорельота. Скоро виліт. На зорельоті на них чекали окрема каюта та столик у їдальні. Два світлові роки були між ними і Калганом, і нарешті Аркадія наважилася запитатися: - Але ж їм потрібна була саме я, містере Палвер, і вони напевно мали мій опис і всі дані.Чому ж мене відпустили? Татко широко посміхнувся, жуючи ростбіф. - Ну, Аркадіє, дитинко, все дуже просто.Коли маєш справу з торговими агентами, покупцями і конкуруючими фірмами, то швидко засвоюєш деякі прийоми. Я так працюю вже двадцять років. Бачиш, коли лейтенант подивився в твої документи, то помітив там складену в кілька разів банкноту в п'ятсот кредиток. Просто, правда? - Я вам поверну... Чесне слово, в мене купа грошей. - Ой-й, - кругле обличчя татка розійшлося збентеженою посмішкою, і він махнув рукою. Аркадія не могла вгамуватися: - А якщо він узяв гроші і все одно видав мене? Та ще звинуватив у спробі підкупу? - І віддав би п'ять сотень? Я знаю цих людей ліпше за тебе, дитинко. Але Аркадія розуміла, що він не знав цих людей.Цих людей! Лежачи вночі в ліжку, вона ретельно все обдумала і дійшла висновку, що жоден підкуп не спинив би лейтенанта, якби все не було добре сплановано. Вони не хотілиїї впіймати,а втім зробили для цього всього-навсього дуже багато. Навіщо? Щоб переконатися, що вона полетіла? І саме на Трентор? Чи не є ця м'якосерда сільська пара зброєю в руках Другої Фундації такою ж безпомічною, як і вона? Вочевидь, саме так і є! А може, й ні. Всі ці роздуми даремні. Як Аркадія могла проти них боротися? Що б вона не зробила, все можна було пояснити контролем цих людей. А може, і нелюдів? І все-таки вона, Аркадія, мусить їх перехитрити. Повинна! Повинна! Повинна!
|
