Фізіко-механічні властивості ґрунту

Основними фізико-механічними властивостями ґрунту є липкість, пластичність, набухання і усадка. Всі вони залежать від вмісту в ґрунті глинистих мінералів.

Пластичність - це здатність ґрунту змінювати свою форму під впливом сили та зберігати її після усування цієї сили. Найбільшу пластичність мають ґрунти з великим вмістом глини, у песчаних ґрунтів пластичність відсутня. Пластичність залежить також від складу увібраних катіонів та вмісту гумусу. При значному вмісті увібраних катіонів натрію пластичність ґрунту зростає, а при насиченні кальцієм - зменшується. При збільшенні вмісту гумусу пластичність ґрунту зменшується.

Липкість - властивість ґрунту, яка корегує з пластичністю і теж залежить від вмісту глинистих часток та води. Липкість визначається силою, яка потрібна для відриву металевої пластинки від ґрунту, та виражається в г/см2. Ґрунти підрозділяють на гранично в'язкі (більше 15 г/см2), сильно в’язкі (5-15 г/см2), середньо в’язкі (2-5 г/см2) та слабо в’язкі (менше 2 г/см2). З липкістю пов'язана фізична зрілість ґрунту, тобто стан, при якому грунт готовий до обробітку. Набухання - це збільшення об'єму ґрунту при зволожуванні. Найбільше набухання мають глинисті ґрунти з високим вмістом колоїдів. При значному набуханні руйнується структура ґрунту. Усадка - процес, протилежний набуханню. При сильній усадці розриваються корні рослин, збільшуються витрати вологи. Чим більше набухання ґрунту, тим сильніше його усадка. Для поліпшення фізичних та фізико-механічних властивостей ґрунту використовують комплекс засобів: внесення органічних добрив, обробіток багаторічних трав, вибір термінів та прийомів обробітку ґрунту в залежності від стану його зволоження, використання засобів, що знижують ущільнювання ґрунту транспортними засобами (мінімізація обробітку тощо).