| Елемент
| Запаси, т/га
| Щорічні втрати, кг
| Потенційна забезпеченість, років
|
| У шарі 0-20 см
|
| N
| 6-11
|
| 60-105
|
| P
| 1,5-4,5
|
| 85-250
|
| K
| 40-65
|
| 530-870
|
| У шарі 0-50 см
|
| N
| 12-18
|
| 115-170
|
| P
| 3,5-10,5
|
| 195-580
|
| K
| 90-150
|
| 1200-2000
|
Запаси Нітрогену у шарі 0-50 см становлять 12-18 т/га, що за умови щорічного врожаю пшениці 30 ц/га вистачить на 115-170 років. Значно вищою є відносна забезпеченість Фосфору і Калію. Результати обчислень дають змогу оцінити тільки теоретичну потенційну можливість ґрунту щодо використання усіх запасів. На практиці цілковита мобілізація елементів означає повну деградацію, руйнування ґрунту, перетворення його на неродючу субстанцію. Власне тому дані елементного складу ґрунтів використовують як переконливий аргумент необхідності забезпечення бездефіцитного балансу усіх елементів живлення, насамперед в орних ґрунтах.
Елементний склад − це один із найважливіших чинників, який зумовлює вибір методів хімічного та фізико-хімічного аналізу ґрунтів. Адже ґрунти характеризуються значним набором та діапазоном вмісту (від десятків і одиниць масових часток (%), до 10-10-10-12 %) хімічних елементів, співвідношення яких у багатьох випадках заважають проведенню аналізу.
Елементний склад ґрунту і його гранулометричних фракцій використовують як додаткову діагностичну ознаку, ідентифікуючи індивідуальні ґрунтові мінерали, передусім у тонкодисперсних фракціях.
І, нарешті, розглядаючи генетичні та класифікаційні проблеми, зазвичай провадять валовий хімічний аналіз у зразках, відібраних із генетичних горизонтів ґрунту. Водночас, оцінюючи ступінь забруднення ґрунтів (зокрема важкими металами, радіонуклідами тощо), аналізують здебільшого поверхневі горизонти (шари) ґрунту.
