Ґрунти Гірського Криму і Карпат

Гірський Крим займає невелику територію, але різноманітність клімату зумовлює різноманітність його ґрунтового покриву.

В передгірських районах та на схилах гірських пасом до висоти 400-450 м над рівнем моря поширені дерново-карбонатні гірськолісо-степові ґрунти. У комплексі з ними поширені сірі гірсько-лісостепові ґрунти, які сформувались під чагарниковою і трав’янистою рослинністю на схилах південної і південно-західної експозиції.

Основним типом ґрунтів Гірського Криму слід вважати бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони сформувались на делювії і елювії вапняків, глинистих сланцях, пісковиках та інших породах і займають пояс букових, дубових і мішаних лісів від 400 до 800-850 м над рівнем моря.

На узбережжі Чорного моря (ПБК) на схилах до висоти 300-350 м над рівнем моря та на заході в районі Севастополя в умовах субтропічного клімату сформувались коричневі ґрунти, які мають великий запас поживних речовин і сприятливі фізичні властивості. Їх використовують для вирощування субтропічних культур, винограду, тютюну, ефіроолійних та інших культур.

На плоскогір’ях (яйлах) Головного пасма Кримських гір під лучною рослинністю сформувались гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти, які використовують для випасання худоби.

Карпатська буроземно-лісова провінція має вертикальну термічну поясність, що зумовлює вертикальну зональність рослинного і ґрунтового покриву.

Найбільшу площу в провінції займають буроземи кислі, для яких характерні низький вміст увібраних основ (4-8 мг-екв на 100 г ґрунту) і висока кислотність (рН=4,6-4,8). У цих ґрунтах не відбуваються процеси нітрифікації і тому вони бідні на азот. У міру збільшення абсолютної висоти від теплого (підніжжя гір) до холодного альпійського поясу (до 1800 м над рівнем моря) вміст гумусу зростає від 2 до 9%.

Основними заходами підвищення родючості буроземних ґрунтів є вапнування, внесення мінеральних добрив, вирощування кормових бобових культур, система протиерозійних заходів

Серед буроземів кислих поширені дерново-буроземні ґрунти, які відрізняються від перших наявністю дернового горизонту і більшим вмістом гумусу.

На ділянках горбистого Передкарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська, Львівська області) в умовах помірно теплого поясу сформувались буро-підзолисті ґрунти. В профілі цього ґрунту чітко виділяється білястий елювіальний горизонт.

Всі ґрунти Передкарпаття кислі (рН=4,4-5,4), мають негативні водні, фізичні, теплові і агрохімічні властивості. З метою підвищення їх родючості проводять дренажні роботи, вапнування, удобрення органічними і мінеральними добривами, запроваджують сівозміни з бобовими травами.

У Закарпатті та інших районах Карпат (на висоті до 450-500 м) поширені підзолисто-буроземні кислі поверхнево оглеєні ґрунти. Вони також мають високу кислотність (рН=4,2-4,8), низьку насиченість основами (30-60%), низький вміст гумусу (2-3%) і поживних елементів.